АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-11777/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Петров В.В.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Гончара О.С.
при секретарі Белименко С.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особі, які не заявляють самостійних вимог: Кам'янсько-Дніпровська районна державна нотаріальна контора Запорізької області, ОСОБА_5, про усунення від права на спадкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_5, про визнання права власності в порядку спадкування та розподіл спадщини.
В С Т А Н О В И Л А :
У травня 2010 року ОСОБА_6 подав позовну заяву до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування.
В позові зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7. Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з майна: житлового АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою розміром 0,34 га, земельної ділянки (паю) розміром 3,26 га, розташованої на території Нововодянської сільської ради Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області, заощаджень, що знаходяться на рахунках Кам’янсько-Дніпровського відділення Державного ощадного банку України.
Окрім нього, до спадкоємців першої черги належить його брат ОСОБА_5. Після смерті своєї матері ОСОБА_6 вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Крім них до нотаріальної контори звернувся і відповідач по справі - онук померлої ОСОБА_3, який має намір спадкувати за правом представлення у зв'язку зі смертю свого батька та сина померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач зазначає, що протягом багатьох років його мати страждала гіпертонічною хворобою серця, кардіосклерозом та атеросклерозом. У 2003 році вона, перебуваючи у віці 79 років, стала хворіти частіше, тому потребувала стороннього догляду. У зв'язку з цими обставинами позивач ОСОБА_6 забрав мати жити до себе за адресою: АДРЕСА_2. На початку 2005 р. ОСОБА_7 була взята на облік лікарем-терапевтом спеціалізованої медико-санітарної частини № 1 як тяжко хвора та така, що потребує постійного стороннього догляду у зв'язку з тяжким станом і неможливістю себе обслуговувати самостійно. ОСОБА_6 зазначає, що протягом всього цього часу відповідач по справі ОСОБА_3 жодної допомоги ОСОБА_7 не надавав, не піклувався про неї, ніяк не реагував на прохання позивача надати будь-яку допомогу, враховуючи стан здоров'я бабусі, оскільки позивач також майже досяг пенсійного віку, тому йому теж важко було доглядати за похилого віку матір'ю.
ОСОБА_6 просив суд усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Енергодар Запорізької області.
03 червня 2010 року відповідач ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування та розподіл вказаної спадщини по Ѕ частині. В зустрічному позові він зазначає, що він ІНФОРМАЦІЯ_3, його батьком був син спадкодавця ОСОБА_7 - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Він в установлений законом строк звернувся з заявою про прийняття спадщини, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину оскільки ОСОБА_6 в суді оспорив його право.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12.11.2010 року:
• позов ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування – задоволено;
• усунуто ОСОБА_3 від спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1;
• зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, а його позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте зазначеним вимогам судове рішення не відповідає, та підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов до висновків без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7. Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з майна: АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою розміром 0,34 га, земельної ділянки (паю) розміром 3,26 га, розташованої на території Нововодянської сільської ради Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області, заощаджень, що знаходяться в ТВБВ № 10007/0240 філії - Запорізьке обласне ВАТ «Ощадбанк» на рахунках: компенсаційний НОМЕР_1 - 1372,75 грн., НОМЕР_2 - 0,72 грн., НОМЕР_3 - 0,72 грн.
Відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України із заявами про прийняття спадщини в установлений ст. 1270 ЦК України строк звернулися позивач ОСОБА_6 – син померлої, та відповідач ОСОБА_3 – внук померлої, який має намір спадкувати майно за правом представлення після смерті свого батька ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, який є сином спадкодавця ОСОБА_7
За позовом ОСОБА_6 суд першої інстанції на підставі вимог ч. 3 та ч. 5 ст. 1224 ЦК усунув ОСОБА_3 від спадкування після смерті ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на Ѕ частині спадкового майна суд відмовив.
Задовольняючи вимоги про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3, не піклувався про бабку, не відвідував її й не надавав їй допомоги, якої та потребувала у силу стану здоров'я та неналежного матеріального забезпечення, а тому, на думку суду, перебувала у безпорадному стані.
Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права.
Так, за правилами ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом повнолітні діти, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Вирішуючи спір суд зазначених вимог закону не врахував, в порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України не з'ясував чи перебував спадкодавець у безпорадному стані, чи мала місце винна поведінка відповідачки щодо ухилення від виконання обов'язку по утриманню спадкодавця, чи звертався спадкодавець до відповідача із проханням про надання будь-якої допомоги за умови отримання допомоги від позивача, який є сином спадкоємця, спільно проживав та який її доглядав і поховав, чи мав відповідач матеріальну і фізичну здатність надавати спадкодавцеві таку допомогу, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, підлягало з'ясуванню судом і питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну змогу надавати таку допомогу.
Усупереч вимогам ст. ст. 213 - 215 ЦПК України суд указаних обставин не встановив і не зазначив у рішенні про доведеність фактів потреби спадкодавця в отриманні допомоги від внука за умови надання йому за висновком суду допомоги сином та ухилення відповідача від надання допомоги, ураховуючи, що за змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК України лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Жодних доказів того, що спадкодавець чи інші особи за її дорученням звертались до відповідача з якимись конкретними вимогами про надання допомоги не надано. Взагалі не визначено судом першої інстанції яку саме допомогу повинен був надавати відповідач, при умові, що вона останнім часом постійно проживала зі своїм сином який і здійснював за нею догляд. Посилання позивача на те, що йому матеріально було важко надавати допомогу матері, теж не підтверджено жодним доказом, і взагалі відсутні докази які витрати матеріальні поніс син по догляду за матір’ю, і які витрати їй були необхідні, і чи знав взагалі про необхідність надавати додаткову допомогу відповідач, і чи взагалі він міг надавати таку допомогу. Не безспірним є висновок суду і щодо безпорадного стану спадкодавця.
В даному випадку витрати на поховання, на які посилався позивач, не можуть прийматися до уваги як доказ при усуненні від права на спадкування оскільки згідно вимог ст. 1224 ЦК це не є допомогою спадкодавцеві за життя.
Колегія суддів виходить із того, що позивачем не доведено в судовому засіданні факт ухилення відповідача від надання їй допомоги та факт потреби у такій допомозі зі сторони відповідача а тому в задоволенні позову ОСОБА_6 необхідно відмовити а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині.
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Згідно статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Суд першої інстанції, дійшов невірного висновку і вказав у рішенні на неможливість визнання права власності на будинок оскільки він не належав за життя спадкодавцю.
Однак суд першої інстанції при цьому послався лише на відмітку в технічному паспорті (а.с. 123) про те, що спадкодавець є користувачем майна. Однак суд не перевірив чи вимагалось на час будівництва майна яке належало до колгоспного двору його державна реєстрація в органах БТІ, оскільки відповідно до відмітки в тому ж технічному паспорті будинок збудовано ще в 1936 році.
Так, згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону СРСР "Про власність в СРСР", який набрав чинності з 1 липня 1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.
Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року № 885-12 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що правила, які містяться в Законі Української РСР "Про власність" і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 1 липня 1990 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону за період з 20 грудня 1991 року до 22 червня 1993 року) та ч. 3 ст. 9 (у редакції Закону з 22 червня 1993 року до 19 червня 2003 року) сільська, селищна Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
У пункті 9 Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (з наступними змінами) роз'яснено, що при вирішенні питання про право на майно, що є у власності селянського (фермерського) господарства, необхідно мати на увазі, що таке право мають лише особи, які за Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" можуть входити до складу цього господарства і за їх та інших членів цього господарства згодою занесені в його склад спеціальних погосподарських книг сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.
Так, по матеріалам справи беззаперечною обставиною є те, що АДРЕСА_1 до 15.04.1991 року відносилось до колгоспного двору згідно виписок з погосподарських книг. Головою колгоспного двору з 1982 була спадкодавець ОСОБА_7 яка там була зареєстрована і проживала одна (а.с. 64), згідно з технічним паспортом за в казаною адресою з 1939 знаходиться будинок та інші господарські забудови. Таким чином ще за життя ОСОБА_7 стала власником майна, яке належало до колгоспного двору.
Окрім цього, майном яке належало померлій на праві власності за життя було, і це не оспорюється сторонами і в цій частині надані достатні докази:
• земельна ділянка площею 0,34 га за адресою: АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Нововодянській сільраді 10 березня 1995 року за №439 (а.с.11);
• земельна частка (пай) розміром 3,26 в умовних кадастрових гектарах на території Нововодянської сільської ради, що належало померлій ОСОБА_7 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 017244 від 13.03.1997 року (а.с. 12);
• грошові кошти з компенсацією в розмірі 686,37 грн., що належали померлій ОСОБА_7 та зберігаються на компенсаційному рахунку НОМЕР_1 в ТВБВ № 10007/0240 філії - Запорізьке обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 1372,75 грн.
Тому суд, враховуючи вказане, вважає за можливе задовольнити зустрічний позов і визнати за сторонами право власності на все спадкове майно по Ѕ його частині.
Відносно грошових коштів, що знаходяться в ТВБВ № 10007/0240 філії - Запорізьке обласне ВАТ «Ощадбанк» на рахунках НОМЕР_2 - 0,72 грн., НОМЕР_3 - 0,72 грн., і які теж належали на праві власності спадкодавцю за життя - то позовних вимог в цій частині не заявлялось.
Таким чином, суд першої інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову та ухвалення нового рішення про його задоволення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2010 року по цій справі скасувати повністю та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності по Ѕ частині, за кожним окремо, наступного майна:
• житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1;
• земельної ділянки площею 0,34 га за адресою: АДРЕСА_1;
• земельної частки (пай) розміром 3,26 в умовних кадастрових гектарах на території Нововодянської сільської ради, Кам’янсько-Дніпровського району, Запорізької області;
• грошових коштів в розмірі 1372,75 грн., що зберігаються на компенсаційному рахунку НОМЕР_1 в ТВБВ № 10007/0240 філії - Запорізьке обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: