Справа № 22ц-6542/2010 Головуючий у 1-й інстанції Овсієнко Ю.К.
Категорія – цивільна Доповідач Горобець Т.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого-судді: Демченко Л.М.,
суддів: Бойко О.В., Горобець Т.В.
при секретарі: Пільгуй Н.В.
за участю: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 2 листопада 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк” про визнання кредитного договору недійсним,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк” задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ „Приватбанк” заборгованість за кредитним договором в сумі 26600 грн. 62 коп., судовий збір в сумі 266 грн. 01 коп. та витрати та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. , а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено, скасувати, справу направити на новий розгляд.
Апелянт вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, та що висновки суду не відповідають дійсним обставинам .
ОСОБА_5 вказує, що у відповідача не було підстав для стягнення з нього залишку боргу, строк виконання якого ще не настав, оскільки попереднього повідомлення про дострокове повернення боргу, як те передбачено ч.10 ст.11 Закону України „ Про захист прав споживачів” до нього від банку не надходило. Відповідач посилається і на порушення судом першої інстанції ст. 15 цього ж Закону, так як банком не було надано йому необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (кредит), отже цей факт може розцінюватись, як нечесна підприємницька практика, в зв’язку з чим, згідно зі ст. 19 вказаного Закону, правочин, укладений між ним та відповідачем вважається недійсним. Також , в скарзі йдеться про те, що положення п.п. 2.3.3 та 2.3 Кредитного договору містять дискримінаційні умови відносно нього, як боржника і це є підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, посилаючись на ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України, Закон України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, та на Декрет Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, апелянт зазначає, що надання йому кредиту в іноземній валюті слід вважати протиправним, проте, суд першої інстанції залишив вказані обставини поза увагою.
Всі наведені доводи, на думку ОСОБА_5 , свідчать про помилковість рішення про відмову у задоволенні його зустрічного позову та про задоволення позовних вимог банку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін, виходячи з наступного.
Судом по справі встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 30.08.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № CNCGLAK00520053, відповідно до якого останньому було надано грошові кошти у вигляді не відновлювальної кредитної лінії, зі строком користування з 30.08.2007 року до 29.08.2012 року в сумі 28416, 82 дол. США. Банк, взяті на себе зобов”язання за кредитним договором виконав, що підтверджується платіжним дорученням від 30 серпня 2007 року (а.с. 7).
Відповідач ОСОБА_5 порушив свої зобов’язання щодо повернення кредиту, у зв’язку з чим утворилась заборгованість станом на 21.08.2010 року в розмірі 3263, 82 доларів США., що в еквіваленті згідно з курсом НБУ складає 26600 грн. 62 коп.(а.с. 41).
Відповідно до ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.
Задовольняючи позов ПАТ КБ „ПриватБанк”, суд виходив із того, що мало місце порушення зобов’язання по кредитному договору №№ CNCGLAK00520053, від 30.08.2007 2007 року, а тому згідно ст.611, ч.2 ст. 1050, ст.1048 ЦК України, умов Договору банк має право вимагати, а позичальник зобов’язаний достроково повернути кредитну лінію в повному обсязі по першій вимозі банку та сплатити проценти за її користування.
Крім цього, розглядаючи справу, судом першої інстанції було проведено системний аналіз норм матеріального права, а саме ст.ст. 192, 526, 533 ЦК України, положення Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, що дає підстави стверджувати, що використання іноземної валюти, визначення зобов’язання та його виконання в іноземній валюті допускається на території України в порядку, встановленому законом, іншим нормативно-правовим актом чи договором.
Встановлено, що ПАТ КБ „Приватбанк” має відповідну банківську ліцензію № 22 на здійснення банківських операцій з валютними цінностями( а.с.45) та з дотриманням положень ст.ст. 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та умов Договору між сторонами у даній справі, правомірно надав кредит в іноземній валюті.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції дійшов до висновку, що порушень діючого законодавства з боку банку щодо проведення ним банківських операцій в іноземній валюті, а саме у доларах США при укладенні кредитного договору з ОСОБА_5 не було допущено.
Також, під час укладення сторонами спірного кредитного договору відповідачем за зустрічним позовом було дотримано всі вимоги, які є необхідними для дійсності правочину відповідно до ст.203 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 Закону України „ Про захист прав споживачів”, кредитодавець надає кошти ( споживчий кредит) або бере зобов”язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірах та на умовах, установлених договором, а споживач зобов”язується їх повернути разом з нарахованими відсотками. Тобто, після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до даного спору не може застосовуватись Закон України „ Про захист прав споживачів”, а підлягає застосуванню законодавство в системі кредитування. Позивачем ОСОБА_5 даний договір було підписано, претензій ним ніяких не було заявлено щодо надання кредиту в іноземній валюті чи щодо інших умов договору.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд правомірно керувався положеннями ст.ст. 526, 625 ЦК України, та зазначив, що доводи позивача відносно того, що банк не мав право надавити кредит у іноземній валюті, та що кредит містить дискримінаційні умови , не відповідають фактичним обставинам справи у зв’язку з чим вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору є безпідставними.
Судом першої інстанції, відповідно до наявних у справі і досліджених судом доказів повно та всебічно з”ясовано обставини справи, вірно визначено характер спірних правовідносин та закон, який регулює ці правовідносини, правильно його застосовано.
Отже, висновки суду повністю відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування правильного судового рішення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити .
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 2 листопада 2010 року – залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: