Справа № 2-а-1966/2010року
Постанова
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 грудня 2010 року м. Канів Черкаської області
Суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області Бурлака О.В. розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про визнання протиправними дій управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради та стягнення боргу згідно із ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Канівського міськрайонного суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення в м. Каневі про визнання протиправними дій управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради та стягнення боргу згідно із ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії і вважає, що йому повинні виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 (п’яти) мінімальних заробітних плат на дату виплати. Просить суд стягнути з відповідача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період 2007-2010 роки. Зобов'язати УПСЗН нараховувати та виплачувати в подальшому щорічну допомогу на оздоровлення у визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
03.12.2010 року судом винесено ухвалу про відкриття скороченого провадження у справі, копію якої направлено відповідачу. Відповідач копію ухвали про відкриття скороченого провадження отримав, але в установлений законодавством строк не надав суду письмові заперечення на позов.
Вважаю, що в порядку ст. 183-2 ч.4 КАС України справу слід розглянути без виклику сторін в порядку скороченого провадження.
Суддя, оцінивши повідомленні позивачем обставини, вважає їх достатніми для прийняття рішення з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до Закону України № 231-У від 05.10.2006 року «про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» який набрав чинності з 31.10.2006 року, визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки згідно ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до Закону України « Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( в редакції від 01.07.1992 р. № 2532 – ХІІ) та Закону України « Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( в редакції від 20.06.1996 р. № 230/96-ВР) передбачається, що щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 ( п’яти) мінімальних заробітних плат.
В суді встановлено, що позивач дійсно являється потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1, а тому відповідно до відповідно до ст.48 України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради як особа, яка є потерпілим від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 1, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796- XII), але не має права на отримання одноразової компенсації за втрачене здоров'я.
Судом встановлено, що позивачу виплачено в 2007р. – 120грн., 2008р. – 120 грн., 2009р. – 120грн., 2010р. - 120 грн. щорічної допомоги на оздоровлення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п), якою затверджений порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач, УПСЗН Канівської міської ради є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідач при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення виходив з розміру таких виплат, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п).
Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеною постановою встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі по 120 грн.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституції України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституції не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2005-2007 р., а не вказана Постанова КМУ.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституції та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Таким чином, дії відповідача в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010р.р. в розмірах, менших ніж ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"є неправомірними.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 100 передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
За правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не наполягає на застосуванні положень ч.1 ст.100 КАС України.
Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що оскільки редакція абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону була чинною до внесення відповідних змін згідно з Законом України від 20.12.2005 р. № 3235-ІУ (які були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007), нарахування компенсації позивачу має здійснюватися виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII у редакції чинній до внесення змін Законом від 20.12.2005 р.
Строк позовної давності становить три роки, тобто позивачем пропущений строк звернення до суду за 2007рік.
Отже, вимоги позивача про стягнення сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 р.р., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати підлягають задоволенню, оскільки відповідачем виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснена позивачу згідно розпорядження від 23.07.2008р., 10.03.2009р., 25.03.2010р.
Ураховуючи наведене та спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносин, що носять публічно-правовий характер, суд може визнати дії відповідачів законними чи незаконними та в разі незаконності їхніх дій - зобов'язати провести нарахування/перерахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Суд вважає, що сторони необхідно звільнити від сплати судового збору по справі: позивача на підставі абз.3 п. 18 ч.1 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито», а відповідача на підставі п. 34 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито».
Керуючись ст.ст.11, 69-71, 99, 100, 122, 160, 162, 183-2, 186 КАС України, Законом України „ Про статус і соціальний захист громадян”, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” , суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про визнання протиправними дій управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради та стягнення боргу згідно із ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи – задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 р.р. з порушення вимог ст.. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- неправомірними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбаченої ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період часу з 23.07.2008р. по 25.03.2010р., з урахуванням раніше виплаченої суми за вказаний період.
Звільнити сторони від сплати судового збору.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий О.В.Бурлака