2-331/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

13 грудня 2010 року                             місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді         Гноєвого С.С.,

при секретарі             Пєйковій О.С.,

за участю позивачки         ОСОБА_1,

представника позивача     ОСОБА_2,

відповідачки             ОСОБА_3,

представників відповідачів     ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про   визнання права власності на 2/3 частки квартири, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2008 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на 2/3 частки квартири. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона з 14 січня 1994 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_10 з яким проживали однією родиною та мали спільний бюджет. В період спільного життя з ОСОБА_10 на його ім’я була придбана квартира АДРЕСА_1. Вказана квартира була придбана ОСОБА_10 по договору купівлі-продажу від 20.08.1996 року посвідченому на Азовській універсальній товарній біржі, біржовий контракт №421. Усі умови договору купівлі-продажу було виконано, а саме продавці передали квартиру та отримали грошові кошти, а покупець  ОСОБА_10 оплатив та прийняв майно, а тому позивачка просить визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири від 20.08.1996 року укладений на Азовській універсальній товарній біржі. Також, позивачка зазначила, що на придбання квартири вона особисто займала гроші у своєї знайомої і віддавала борг зі своїх доходів, а заробітна платня ОСОБА_10 витрачалась на потреби сім’ї. Крім того, частину боргу вона віддавала вже після смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому вважає що їй належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 та просить суд визнати за нею право власності на вказану частину спірної квартири.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 22 червня 2009 року позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним було задоволено. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 30 серпня 1996 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (біржовий контракт №421) було визнано дійсним.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 13 грудня 2010 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним було закрито.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, а також її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Також, позивачка пояснила, що із ОСОБА_10 вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 14 січня 1994 року до дня його від’їзду до Санкт-Петербургу 27 березня 2004 року. Мешкали вони у її квартирі по проспекту Перемоги. Пошуком спірної квартири займалась вона і гроші на її придбання також займала вона, оскільки на той час ні у неї ні у ОСОБА_10 коштів на придбання квартири не було. Гроші вона зайняла у своєї знайомої у сумі 3400 доларів США. Зазначену квартиру не оформила на себе оскільки вона вже приймала участь у приватизації та вважала, що вже не має права на оформлення квартири на себе. Зайняті на придбання квартири гроші повертала вона, а також сплачувала за комунальні платежі, оскільки ОСОБА_10 на своєї роботі в пароплавстві гроші не отримував. Так до смерті ОСОБА_10 вона повернула 2400 доларів і 1000 доларів США вже після його смерті. Ремонтом у спірній квартирі займалась вона і після його закінчення вони разом з ОСОБА_10 переїхали до зазначеної квартири. До міста Санкт-Петербург він поїхав у березні 2004 року і після цього декілька разів дзвонив їй та просив приїхати, у серпні 2004 року їй повідомили, що ОСОБА_10 помер.

Відповідачка ОСОБА_3, а також її представники ОСОБА_5 та ОСОБА_4А заперечуючи проти задоволення позовних вимог в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_10 з матір’ю відповідачки підтримував шлюбні стосунки, однак шлюб вони офіційно не укладали щоб вона мала пільги як одинокий пенсіонер. Про те, що ОСОБА_10 за власні гроші придбав квартиру у місті Маріуполі їй відомо, оскільки він неодноразово приїжджав до Москви та казав, що придбав квартиру для неї. Приблизно у 1996-1997 році ОСОБА_10 привіз документи до Москви та передав їй. Відповідачка зазначала, що під час приїздів до Москви ОСОБА_10 розказував їй, про те що в Маріуполі у нього є добра приятелька з якою у нього склались дружні стосунки, з його ж слів їй відомо, що шлюбні стосунки він з нею не підтримує. Під час її приїзду до Маріуполя у 2000 році вона бачила позивачку ОСОБА_1, батько у той час працював у порту, самостійно купував собі продукти та готував їжу. До придбання квартири ОСОБА_10 ходив у рейси та добре заробляв.

Представник відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_11, що діє на підставі довіреності заперечувала проти задоволення позову та у судовому засіданні пояснила, що її довірителька є донькою померлого ОСОБА_10. З її матір’ю він перебував у зареєстрованому шлюбі з 1978 по 1991 роки, а потім шлюб було розірвано, однак після цього вони продовжили шлюбні відносини і вели спільне господарство. Оскільки ОСОБА_10 був моряком на родинній нараді було прийнято рішення про придбання квартири у місті Маріуполі. У подальшому зазначена квартира повинна була залишитись донькам. Квартира у місті Маріуполі придбалась за кошти її батька ОСОБА_10 Зі слів матері довірительки відомо, що ОСОБА_10 був знайомий з позивачкою ОСОБА_1 і вона приглядала за квартирою коли ОСОБА_10 був у морі.

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 допитані в судовому засіданні пояснили, що їм відомо, що ОСОБА_10 та позивачка ОСОБА_1 мешкали разом, однією родиною. ОСОБА_1 займалась пошуками та займала гроші на придбання квартири у місті Маріуполі. При купівлі квартири АДРЕСА_4 вона була оформлена на ОСОБА_10 Ремонтом у придбаній квартирі займалась позивачка ОСОБА_1 Також свідки зазначили, що їм відомо, що у ОСОБА_10 в Москві та Санкт-Петербурзі мешкають колишні дружини, дорослі діти, а також є нерухомість.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_10 вона познайомилась на флоті, а пізніше він познайомив її в позивачкою ОСОБА_1 Остання на той час збиралась купувати квартиру та просила у неї поради з цього приводу. Через деякий час позивачка ОСОБА_1 звернулась до неї з проханням позичити їй гроші на придбання квартири. На кого була оформлена квартира при покупці і чи було відомо ОСОБА_10 про борг ОСОБА_1 їй не відомо. Позичені гроші позивачка ОСОБА_1 завжди повертала сама по 1000 доларів і останню частину боргу в сумі 1000 доларів вона повернула вже у 2005 році.

Заслухавши позивачку, відповідачів, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частки квартири не підлягає задоволенню з таких підстав.

Правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Сімейного кодексу України, тому суд у відповідності з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовує положення Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) та Кодексу про шлюб та сім’ю.

Судом встановлено, що 30 серпня 1996 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, що підтверджується біржовим контрактом (договором купівлі-продажу) №421 від 30 серпня 1996 року, укладеним на Азовській універсальній товарній біржі (а.с.5)

Згідно реєстраційного посвідчення НОМЕР_1 від 30 серпня 1996 року квартира АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_10 на підставі біржового контракту №421 від 20.08.1996 року (а.с.7)

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 22.12.2004 року відділом РАГС адміністрації Центрального району Санкт-Петербургу вбачається, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що зроблено відповідний актовий запис №2563(а.с.6)

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року, зі змінами «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» спори про поділ майна осіб, які проживають однією сім’єю, але не знаходяться у зареєстрованому шлюбі, повинні вирішуватися відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про власність».

Згідно до ст. 17 Закону України «Про власність», в чинній на той час редакції, п .5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» майно, придбане внаслідок спільної праці осіб, які перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім’єю, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше невстановлене письмовою згодою між ними. Якщо письмова угода не укладалась, частки учасників спільної сумісної власності визначаються ступенем їх трудової участі у придбанні майна. За відсутності доказів, що участь одного з них була більшою, частки визначаються рівними.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1, як на доказ спільного проживання та спільного придбання з ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_6 посилалась на пояснення свідків та наявність договору позики грошових коштів на придбання квартири який знайшов своє формальне втілення у вигляді розписки. Проте суд не може погодитись з цими твердженнями виходячи з наступного, жоден зі свідків допитаних в судовому засіданні, не заперечуючи факт спільного проживання позивачки ОСОБА_1 з ОСОБА_10 не змогли підтвердити факт ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету.

З розписки наданої позивачкою вбачається, що ОСОБА_16 надала позивачці ОСОБА_1 у борг грошову суму, еквівалентну 3400 доларам США для придбання квартири, однак на думку суду, сама по собі розписка, без складання письмового договору, з викладенням в ньому цілей або мети його укладання, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 60 ЦПК України виходячи з правовідносин які склались між сторонами.

Також судом не можуть бути прийняті до уваги доводи позивачки ОСОБА_1 щодо відсутності у ОСОБА_10 достатнього заробітку для придбання квартири, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме довідками про доходи ОСОБА_10 на час придбання квартири. Так, матеріалів цивільної справи 2-9/08 оглянутих судом в судовому засіданні вбачається, що відповідно довідок наданих Азовським ордена Трудового Червоного Прапору Морським Пароплавством ОСОБА_17 працював на зазначеному підприємстві та отримував заробітну платню як в карбованцях так і доларах США, а саме за період з 09 жовтня 1992 по 7 серпня 1995 року 2500000 карбованців та 300 доларів США; з жовтня 1995 по червень 1996 року отримав заробітну платню в розмірі 2261 доларів США.

 Більш того свідок ОСОБА_15, в судовому засіданні пояснила, що оклад ОСОБА_10 на той час складала 200 доларів США та 1000 гривень на місяць.

Таким чином, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні не довела будь-якими належними та допустимими доказами її участь у придбанні спільного сумісного майна, а саме квартири АДРЕСА_6, заперечення відповідачів, з цього приводу позивачкою не спростовані, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 17 Закону України «Про власність», Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року, зі змінами «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України»,керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про   визнання права власності на 2/3 частки квартири - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя___________________

                                        2-331/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частина)

13 грудня 2010 року                             місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді         Гноєвого С.С.,

при секретарі             Пєйковій О.С.,

за участю позивачки         ОСОБА_1,

представника позивача     ОСОБА_2,

відповідачки             ОСОБА_3,

представників відповідачів     ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про   визнання права власності на 2/3 частки квартири, -

В С Т А Н О В И В:

Зважаючи на складність у викладенні рішення в повному обсязі, пов’язаного з потребою в обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачено значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про   визнання права власності на 2/3 частки квартири - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя___________________