АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого – судді Шершуна В.В.,
суддів: Костенка А.М., Ніколової Б.Ю.,
при секретарі : Гриньовій А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку ст. 197 ЦПК України справу № 22ц-4711 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду від 10 червня 2010 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит» в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а:
ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", звертаючись до суду з позовом, вказувало, що 30 липня 2007 року між ним та відповідачем укладений кредитний договір № Ф1-07/41010-0052, за яким останній отримав кредит на придбання автомобіля у сумі 24415,84 дол. США з сплатою за процентними ставками, встановленими п. 4.1 цього Договору, зі строком повернення до 29 липня 2014 року. Однак, відповідач не виконував належним чином умови договору, кредит та відсотки за користування кредитом сплачував частково. Станом на 26 березня 2010 року загальна заборгованість становила 165703 грн. 59 коп. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по кредиту в сумі – 127293 грн. 15 коп., по відсоткам 11596 грн. 08 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 26814 грн. 36 коп., всього – 165703 грн. 59 коп., а також судові витрати по справі: 1657 грн.03 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.
Рішенням Нетішинського міського суду від 10 червня 2010 року вказаний позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Північно-Західне регіональне управління "ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" 165703 грн. 59 коп. боргу за договором кредиту, судовий збір в розмірі 1657 грн.03 коп., 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи і всього 167480 грн. 62 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач не мав права надавати відповідачу кредит в іноземній валюті. Зокрема, для проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі оплати процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті, позивачу необхідно мати індивідуальну ліцензію Національного банку України, однак така у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відсутня. Також, у вичерпному переліку ________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Ходоровський Б.В. Справа № 22ц- 4711
Доповідач – Костенко А.М. Категорія № 27
операцій, які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню іноземної валюти на території України як засобу платежу. Апелянт вважає, що оскільки у позивача відсутня ліцензія на здійснення відповідних операцій, тому укладений між ним та позивачем кредитний договір слід визнати недійсним.
Крім того, вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права. Так, попередній розгляд справи був проведений без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Вказане призвело до обмеження його права подати зустрічний позов. Також, на його думку, сума боргу, що підлягає стягненню з нього є необґрунтованою, оскільки вказана в грошовій одиниці - гривні, тоді як договір укладений в іноземній валюті – доларах США.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що 30 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № Ф1-07/41010-0052, за яким банк надав відповідачу кредит на придбання автомобіля в сумі 24415,84 доларів США строком на 7 років (п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.2 договору). За цим договором ОСОБА_1 взяв на себе зобов’язання повернути кредит до 29 липня 2010 року шляхом внесення щомісячних платежів в період з 30 липня по 29 липня 2008 року в сумі 406,93 долари США, в період з 30 липня 2008 року по 29 липня 2014 року в сумі 271,29 долари США, також сплатити проценти протягом першого року кредитування 11,8 % річних, другого року в розмірі 11,2% річних, третього року в розмірі 11% річних, четвертого року в розмірі 10,8% річних, п’ятого року в розмірі 10,4% річних, шостого року в розмірі 10,2% річних, сьомого року 10% річних. В разі непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів процентна ставка встановлюється в розмірі 13,8% річних. За прострочення повернення кредитних ресурсів позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1% річних від простроченої суми за кожний день прострочки ( п.п. 4.1.1-4.1.7, 4.7, 6.1). Повернення кредиту мало здійснюватись у тій валюті, в якій він був наданий, а нарахування процентів – у валюті кредиту (п.п. 3.2.1, 3.2.2, договору).
У той же день між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_1 укладено договір застави № Ф1-07/41010-0052-з за умовами якого ОСОБА_1. передав в заставу позивачу автомобіль марки КІА Magentis.
З серпня 2009 року ОСОБА_1. не повертає кредит і не сплачує проценти, внаслідок чого станом на 23 березня 2010 року виникла заборгованість: по кредиту – 16206,20 доларів США, по відсоткам – 1457,82 долари США, по пені 26814,36 грн., а всього на загальну суму, виходячи з офіційного курсу долара США до гривні станом на 23 березня 2010 року в сумі 165703,59 грн.
Дані обставини підтверджуються: кредитним договором від 30 липня 2007 року № Ф1-07/41010-005229; договором застави від 30 липня 2007 року № № Ф1-07/41010-0052-з 121/ПОР-06; заявою про видачу готівки, довідкою про розмір заборгованості за кредитним договором і нарахованої пені; вимогами банку про виконання відповідачем грошового зобов’язання.
Відповідно до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 549 цього ж Кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1. не виконав грошове зобов’язання за кредитним договором і обґрунтовано стягнув з відповідача на користь банку заборгованість за цим договором і пеню.
Доводи ОСОБА_1. про невідповідність кредитного договору вимогам закону та безпідставність стягнення з них кредиту і процентів в іноземній валюті не заслуговують на увагу.
Так, у відповідності до положень ст. 192 ЦК України законним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 524 цього Кодексу зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно до вимог ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет) резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Відповідно до положень ст.ст. 47, 49 цього Закону на підставі відповідної банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик, операції з валютними цінностями, надання кредитів.
Операції з валютними цінностями банки вправі здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно до пункту 2 статті 5 Декрету.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавцем не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
На час укладення між сторонами кредитного договору відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» здійснював банківську діяльність на підставі банківської ліцензії Національного банку України від 13 грудня 2001 року № 67 і мав письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями від 13 грудня 2001 року № 67-3 з додатком від 26 січня 2004 року № 67-3.
Отже, він правомірно видав ОСОБА_1. кредит в іноземній валюті. Ця банківська операція не суперечить вимогам закону.
Цивільним кодексом України, який регулює принцип та зміст зобов’язальних правовідносин, визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526).
Пленум Верховного Суду України у абзаці третьому пункту 14 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» дав роз’яснення, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Доводи ОСОБА_1. на спростування вказаних висновків не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Крім того, слід відхилити також доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості, розмір якої нічим не підтверджується, оскільки в матеріалах справи є обґрунтований розрахунок заборгованості на підставі курсу долара США до гривні станом на 23 березня 2010 року, тобто на час подачі позовної заяви.
Є безпідставними твердження відповідача й щодо порушення судом норм процесуального права.
ОСОБА_1. направлялась судова повістка про час та місце попереднього судового засідання за адресою, вказаною в позовній заяві, за місцем реєстрації, однак судова повістка була невручена внаслідок тимчасової відсутності відповідача за місцем проживання Таким чином, суд, керуючись п. 9 ст. 130 ЦПК України, правомірно провів попереднє судове засідання у його відсутність.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 319, ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Нетішинського міського суду від 10 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: