АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого – судді Шершун В.В.,
суддів : Костенка А.М., Ніколової Б.Ю.,
при секретарі : Товкан І.І.,
з участю : позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-5075 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – служба у справах дітей Хмельницької міської ради про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, вказував, що відповідачка, ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з якою проживали в одній квартирі АДРЕСА_1, з 30 січня 2004 року не проживають у зазначеній квартирі. Вказував, що перешкод у користуванні житловою площею ні ОСОБА_3 ні її сину не чинив. Відповідачка, добровільно, з власної волі, перейшла проживати до іншого приміщення. За період з 30 січня 2004 самостійно здійснює оплату комунальних послуг, оскільки відповідачі прописані у квартирі, змушений нести додаткові витрати. Тому просив визнати ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що вони не проживають в ньому на протязі трьох років без поважних причин.
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 23 березня 2007 року позову задоволено. Ухвалено, ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою - АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 136 грн. понесених судових витрат.
В травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 3 червня 2010 року заяву задоволено. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 23 березня 2007 року скасовано. Справу було призначено до розгляду.
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Слободян В.С. Справа № 22ц-5075
Доповідач – Костенко А.М. Категорія № 44
Також, ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 3 червня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено службу у справах дітей Хмельницької міської ради.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою - АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 136 грн. понесених судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати судове рішення, ухвалити нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що не проживала у квартирі з поважних причин, оскільки позивач ОСОБА_1 умисно створив такі умови, в яких проживати з дитиною було неможливо. Зазначає, що суд допустив порушення норм матеріального права, оскільки не звернув увагу на те, що 26 червня 2007 року позивач приватизував квартиру і оскільки, квартира приватизована, до спірних правовідносин слід застосовувати інші норми закону. Також, суд, ухвалюючи рішення, не взяв до уваги положення п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК України. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, безпідставно не врахував, що апелянтка та її син не мають іншого власного житла. Крім того, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права. Зокрема, апелянтка вважає, що суддя, який розглянув справу, не мав права її розглядати, а також до участі у справі суд не залучено її малолітнього сина ОСОБА_5, як окремого відповідача.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з'ясовані фактичні обставини, дана їм належна оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що 20 липня 1993 року розпорядженням виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 1679 ОСОБА_1 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в м.Хмельницький, в яку позивач був вселений 3 серпня 1993 року на підставі ордера № 002919. У вказаній квартирі як члени сім'ї наймача також проживали дружина позивача - ОСОБА_7, її дочка ОСОБА_8 з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
31 жовтня 2002 року дружина позивача – ОСОБА_7 померла.
В листопаді 2002 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зміну умов договору найму. В грудні 2002 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічний позовом до ОСОБА_3 в якому просив визнати за ним право користування житлом, вселити його у квартиру, усунути перешкоди у користуванні житлом. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ним право користування квартирою АДРЕСА_1, вселено його в цю квартиру, зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні квартирою. В позові ОСОБА_3 відмовлено.
Вказане рішення суду в частині вселення ОСОБА_1 виконано 30 січня 2004 року.
Як встановлено судом першої інстанції, в цей же день, 30 січня 2004 року, ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 добровільно виселилась з квартири, забравши з неї усі свої речі. З того часу в квартирі не проживає. Оплату за комунальні послуги не проводить.
Вказані обставини підтверджуються довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та прописку), свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про одруження, копією рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2003 року, копією акта державного виконавця, квитанціями про оплату ОСОБА_1 комунальних послуг, поясненнями позивача, ОСОБА_3, її представника, показаннями свідків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 не проживають у спірній квартирі понад шість місяців, а саме з 30 січня 2004 року. При цьому, позивачка не зверталась з відповідною заявою про продовження строку її відсутності. На час її відсутності позивач не був власником житла, а являвся користувачем даної квартири, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 71 Житлового кодексу України
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
Тому судом правильно не були взяті до уваги, наведені позивачкою та її представником, причини поважності непроживання у квартирі АДРЕСА_1, оскільки вони належними доказами підтверджені не були.
Слід також відхилити посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що позивач 23 вересня 2003 року умисно відключив постачання електроенергії до квартири, у зв'язку з чим проживання у ній стало неможливим. Так, з довідки Хмельницького міського району електричних мереж вбачається, що відключення електроенергії в квартирі за адресою : АДРЕСА_1 за період з 2001 року по 2004 рік здійснено у зв'язку з тим, що виникла заборгованість по оплаті електричної енергії і саме тому енергопостачання було відключено в даному приміщенні. Енергопостачання було відновлено 2 лютого 2004 року в зв’язку з укладенням нової угоди про реструктуризацію. Заборгованість повністю погашено в лютому 2005 року. Тобто заборгованість по електричній енергії виникла саме під час проживання відповідачки у квартирі.
Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на п.3 ч. 3 ст. 71 ЖК України, згідно якої жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку: поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, оскільки ОСОБА_3 не було надано доказів на підтвердження наведеного. В той же час встановлено, що дитина проживала разом з відповідачкою.
Судова колегія також не приймає до уваги посилання апелянтки на позбавлення малолітньої дитини власного житла.
Оскільки, згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Крім того, дитина не була позбавлена власного житла, так як ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_3 не є власниками АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачка, являючись у відповідності з ст. 39 ЦПК України законним представником свого малолітнього сина ОСОБА_5, добровільно прийняла рішення про виселення разом з дитиною з зазначеної квартири.
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянтки на порушення норм процесуального права при розгляді справи.
Так, слід відхилити доводи апеляційної скарги про незалучення малолітнього ОСОБА_5 до участі у справі як окремого відповідача.
У відповідності з ч. 1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 39 цього ж Кодексу права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років захищають у суді відповідно їхні батьки.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості розгляду справи тим, суддею, який ухвалив, а в подальшому скасував заочне рішення, спростовуються ч. 1 ст. 228 ЦПК України, із змісту якої випливає, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив.
Підстав сумніватися в неупередженості та необ'єктивності судді, що розглянув справу, апелянтка не надала, не знайдені такі і судом апеляційної інстанції.
Висновок суду про те, що приватизація квартири ОСОБА_1 на спірні правовідносини не впливає, є вірним, тому колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими.
Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги і вимог позивача не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України колегія суддів
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Верховного суду України.
Головуючий:
Судді: