Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року грудня місяця „13” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г.

Макарчук Л.В.

                      При  секретарі: Савенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Бахчисарайської міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим  від 09 червня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

08 жовтня 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Бахчисарайської міської ради АР Крим, ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Вимоги мотивовані тим, що вона і її син – ОСОБА_8 є співвласниками квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які розташовані на другому поверсі будинку. Власником квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 цього ж будинку є ОСОБА_6. Влітку 2009 року їй стало відомо, що на підставі рішення 14 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради № 174 від 22.10.2003 року ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку технічної документації по видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, що розташована під домоволодінням АДРЕСА_1.  Рішенням 22 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим від 02.08.2004 року № 283-н було затверджено наданий відповідачем звіт і йому передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Рішенням 26 сесії 4 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 351-у від 28.01.2005 року ОСОБА_6 було передано безкоштовно у приватну власність для ведення індивідуального садівництва земельну ділянку площею 0,0175 га по АДРЕСА_2. На підставі вищезазначених рішень відповідачем було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка прилягає до домоволодіння, в якому знаходяться їх квартири. Вважає вищезазначені  рішення Бахчисарайської міської ради АР Крим незаконними і такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав. При прийнятті рішень Бахчисарайською міською радою не було враховано те, що будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним будинком, вона та її син, як співвласники будинку, не давали своєї згоди на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_6, зазначає, що земельна ділянка могла бути передана відповідачу лише у спільну з нею та ОСОБА_8 власність.   У зв’язку з тим, що проектна документація відповідача не була погоджена з нею як з співвласником будинку, земельна ділянка, на якій розташовані вигребна яма та каналізація, перейшла у власність відповідача, що створює їм перешкоди в реалізації права власності.

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим  від 09 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і просить ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представника позивачки, відповідача та його представника, 3-ої особи – ОСОБА_8, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання незаконними і скасування рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим та про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка звернулася до суду за захистом порушеного права з пропуском трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України. При цьому визнав встановленим, що строк звернення до суду з зазначеним позовом позивачкою пропущений без поважних причин, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову відповідно до правил ст. 267 ЦК України.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до правил частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку – захист порушеного матеріального права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти: об’єктивний – сам факт порушення права, суб’єктивний – особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав встановленим, що позивачці про існування оскаржуваних рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим та державного акту на право власності на землю було відомо з 2005 року, оскільки відповідач для оформлення технічної документації на протязі року збирав підписи суміжних землекористувачів і всім сусідам було відомо про те, що ОСОБА_6 збирається отримати земельну ділянку в приватну власність.

Однак,  такі висновки суду першої інстанції не можна визнати достатньо обґрунтованими. Сам по собі факт збирання відповідачем підписів суміжних землекористувачів не може свідчити про те, що позивачці було достоменно відомо про наявність оспорюваних  рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим про передачу у власність спірної земельної ділянка та отримання ОСОБА_6 державного акту на право власності на землю, оскільки позивачка не є суміжним користувачем спірної земельної ділянки. Крім того, освідченність  сусідів про наміри ОСОБА_6 отримати земельну ділянку в приватну власність, не може бути безспірним доказом того, що всім сусідам, зокрема і позивачці, було відомо про час прийняття оспорюваних рішень та факту отримання державного акту.

Так,  звертаючись до суду з зазначеним позовом, позивачка посилалася на те, що про існування оспорюваних рішень Бахчисарайської міської ради АР Крим їй стало відомо влітку 2009 року  з офіційної відповіді голови Бахчисарайської міської ради АР Крим від 05.08.2009 року (а.с. 2-4, 87, 88).

Проте, суд першої інстанції  не звернув належної уваги на такі доводи позивачки і фактично не дав їм правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає доведеним факт, що позивачка довідалася про порушення свого права на користування прибудинковою територією в серпні 2009 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що початок перебігу строку позовної давності слід вважати з серпня 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом про захист порушеного права в жовтні 2009 року (а.с. 2).

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачкою не пропущений строк позовної давності, оскільки вона звернулася до суду за захистом порушеного права в межах трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України, тому  у суду першої інстанції були відсутні правові підставі для застосування до спірних правовідносин правил ч. 4 ст. 264 ЦК України,  як самостійної підстави для відмови у задоволенні позову.

Оспорюючи  рішення Бахчисарайської міської ради АР Крим № 174 від 22.10.2003 року,  № 283–н  від 02 серпня 2004 року, № 351–у від 28 січня 2005 року ОСОБА_5 посилалася на те, що при їх прийнятті Бахчисарайською міською радою АР Крим порушено процедуру передачі земельної ділянки  у власність громадянам багатоквартирного жилого будинку, яка передбачена ст. 42 ЗК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи позивачки і фактично не дав їм правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.11.1996 року ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в порядку приватизації на праві спільної часткової власності (у рівних частках – по 1/3) належали  квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2. ОСОБА_5, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 здійснили реконструкцію зазначених квартир і рішенням виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради АР Крим № 20-а від 27 січня 2009 року оформлено право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 по 1/3 частці кожному. Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.02.2009 року ОСОБА_5, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 є власниками по 1/3 частці  квартири АДРЕСА_1.      

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.11.1996 року відповідачеві ОСОБА_6 та ОСОБА_10 в порядку приватизації на праві спільної часткової власності (у рівних частках – по 1/2) належать квартири АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4.

Із матеріалів справи вбачається,  що житловий будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним жилим будинком, квартири в зазначеному будинку були приватизовані відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з рішенням виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради № 124 від 18.05.1995 року земельна ділянка площею 1183 кв.м  оформлена в постійне користування до  житлового будинку АДРЕСА_3 для його обслуговування.

Рішенням 14 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 174 від 22.10.2003 року ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку технічної документації по видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку по пров. Угловому,  12 (а.с. 10).

Рішенням 22 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 283–н  від 02 серпня 2004 року затверджено наданий технічний звіт по земельній ділянці ОСОБА_6 і передано в приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1,  загальною площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі ст. 118 ЗК України (а.с. 11).

18 листопада 2005 року ОСОБА_6 виданий державний  акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 43).

Рішення 26 сесії 4 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 351–у від 28 січня 2005 року ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2,  загальною площею 0,0175 га для ведення індивідуального садівництва (а.с. 12).

Згідно зі ст. ст. 18-21 ЗК України земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев’ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.

Цільове призначення земель – це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використування для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонуванням земель, а також правовим режимом відповідної категорії земель.

До однієї з таких категорій відносяться землі житлової та громадської забудови, до яких належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (п. «б» ч. 1 ст. 19, ст. ст. 38, 39 ЗК України).

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, плану земельної ділянки, спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки житлової забудови площею 0,1183 га, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок АДРЕСА_3, що належав до державного житлового фонду, і вона не перебувала в користуванні чи власності окремих громадян.

Відповідно до вимог частини 1 статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. 2, 3 ст. 42 ЗК України).

При цьому під прибудинковою територією слід розуміти встановлену за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельну ділянку багатоквартирної не садибної житлової забудови, необхідну для розміщення й обслуговування жилого будинку та пов’язаних із ним господарських і технічних будівель і споруд.

Виходячи з аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та правил ст. 42 ЗК України слід дійти висновку, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування лише об’єднанню співвласників будинку, створеного відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (підпункт «д» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачена можливість передачі у власність чи користування окремих співвласників багатоквартирних будинків земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини.

Суд першої інстанції, на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин.

З огляду на наведене і встановивши, що будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним жилим будинком і земельна ділянка, на якій розташований даний жилий будинок, має статус прибудинкової території, колегія суддів вважає, що прибудинкова територія (земельна ділянка) може передаватися у власність або у користування  лише об’єднанню власників будинку для його обслуговування, а не конкретним особам, які є співвласниками даного жилого будинку.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми матеріального права та встановивши, що спірна земельна ділянка, яка має статус прибудинкової території,  може передаватися у власність або у користування лише об’єднанню власників багатоквартирного жилого будинку, колегія суддів вважає, що правове підґрунтя для прийняття оскаржуваних рішень Бахчисарайською міською радою було повністю відсутнім, тому їх не можна визнати законними і вони підлягають скасуванню.

Оскільки державний акт на спірну земельну ділянку був  виданий на підставі рішення Бахчисарайської міської ради АР Крим № 283–н  від 02.08.2004 року, яке колегією суддів визнано незаконним і скасовано, тому підлягає визнанню недійсним також і державний акт на землю.

За таких обставин, оскільки рішення суду в цій частині вимог ухвалено з порушенням норм матеріального   права, колегія  суддів вважає  за необхідне на підставі  ч. 1 ст. 303, п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України  рішення суду  скасувати і ухвалити нове рішення про  задоволення позову ОСОБА_5

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 305, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 09 червня  2010 року скасувати і ухвалити нове.

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати рішення 14 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 174 від 22.10.2003 року про дозвіл розробки технічної документації по видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_6 – пров. Угловий, 12.

Визнати незаконним і скасувати рішення 22 сесії 24 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 283–н  від 02 серпня 2004 року про передачу в приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2,  загальною площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнати недійсним державний акт серії КМ № 121581 від 18 листопада 2005 року на право власності на землю, виданий на ім’я ОСОБА_6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрований в Книзі  записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_1.

Визнати незаконним і скасувати рішення 26 сесії 4 скликання Бахчисарайської міської ради АР Крим № 351–у від 28 січня 2005 року про передачу в приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2,  загальною площею 0,0175 га для ведення індивідуального садівництва.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:       Горбань В.В.         Курська  А.Г.                 Макарчук Л.В.