А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д В І Н Н И Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Щолокової О.В.,
суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,
при секретарі: Зозулі Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 11 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 11 жовтня 2010 року задоволено позов ОСОБА_2 Вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 26 000 грн., пеню в розмірі 10 400 грн., судові витрати : судовий збір в розмірі 365 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, та неправильну оцінку та дослідження доказів.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За вимогами ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_2 зобов’язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 26 000 грн., а ОСОБА_3 (позичальник) зобов’язувалася повернути ОСОБА_2 таку ж суму грошових коштів.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірам сторін.
За змістом договору позики, укладеного між сторонами 14 жовтня 2009 року встановлено строк, на який надається позика Позичальнику ОСОБА_1, а саме 6,5 місяців з моменту передачі грошових коштів. Встановлена в договорі дата повернення коштів – 30 квітня 2010 року (тобто 6,5 місяців від дати підписання цього договору 14 жовтня 2009 року) свідчить про те, що грошові кошти в сумі 26 000 грн. були передані та отримані ОСОБА_1 саме 14 жовтня 2009 року.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших фактів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Пунктом 4.1. договору позики від 14 жовтня 2009 року встановлена відповідальність за порушення та невиконання умов договору. Позичальник виплачує пеню за кожен день простроченого платежу від суми договору (а.с. 5 звор.).
Відповідачка ОСОБА_1, укладаючи договір як фізична особа, погодилась з умовами зазначеного договору та підтвердила це власноручним підписом і своєю печаткою як суб’єкта підприємницької діяльності.
Проте, взяті на себе зобов’язання щодо повернення боргу ОСОБА_2 відповідачка не виконала.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача 26 000 грн. боргу та пені 10 400 грн. за 80 днів прострочення виконання зобов’язання по поверненню боргу.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування рішення не вбачається.
Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 11 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом вірно: