ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 р. | № 38/254-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “ФОБ” |
на постанову | від 24.03.2006 Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | №38/254-05 |
господарського суду | Харківської області |
за позовом | ТОВ “ФОБ” |
до | АТ “Харківелектро” |
третя особа | ПП Поколодний М.С. |
про | встановлення сервітуту та визнання правочину недійсним |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача: | Катихіна І.В., дов. |
від третьої особи: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОБ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства “Харківелектро” за участю в якості третьої особи Приватного підприємця Поколодного М.С. про встановлення оплатного сервітуту на частину залізничних колій відповідача та визнання недійсним укладеного між сторонами договору про надання послуг №14/15.03.05 від 15.03.2005.
Рішенням від 26.01.2006 господарський суд Харківської області (суддя Жельне С.Ч.) позов задовольнив повністю, встановив безстроковий оплатний особистий сервітут ТОВ "ФОБ" на нерухоме майно (річ) в цілому та її складові частини –залізничну колію АТ "Харківелектро", розташовану в смт. Васищеве Харківського району Харківської області, на умовах цілодобового користування позивачем під'їзною залізничною колією незагального користування відповідача з усіма її складовими частинами для проїзду (подачі та прибирання) вагонів слідуванням до залізничної колії незагального користування позивача. Також визнано недійсним оспорюваний договір.
Рішення мотивовано тим, що договір про надання послуг №14\15.03.05 від 15.03.2005, за яким відповідач (виконавець) зобов'язався надати позивачу (замовнику) послуги з проходження вагонів по залізничним шляхам та стрілочним переводам суперечить ст.ст. 901, 902 ЦК України, оскільки послугу з проходження вагонів позивачу надає Куп'янська дирекція залізничних перевезень Південної залізниці на підставі договору №5\94 від 22.05.2003 про подачу та забирання вагонів, згідно з яким залізниця провозить вагони від станції Тернове до під'їзної колії позивача і прибирає їх на станцію. Відповідач особисто подачі та прибирання вагонів не виконує, але встановив шлагбаум на межі під'їзної колії і перешкоджав проходженню вагонів на власну колію позивача, чим створив перепони господарській діяльності позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, і наслідком недотримання вказаної вимоги є недійсність правочину.
Постановою від 24.03.2006 Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Слюсарева Л.В. –головуючий, Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під'їзні залізничні колії сторін як об'єкти права власності за своєю юридичною природою згідно зі ст. 181 ЦК України належать до нерухомого майна, являють собою неподільні і складні речі (ст. 188 ЦК України), оскільки призначені для організації транспортних залізничних перевезень, здійснюваних у технологічному циклі залізниці цілодобово; складаються кожна із кількох речей, які утворюють єдине ціле, і дають змогу використовувати цілу річ –колію як єдиний транспортний комплекс, та не можуть бути відокремлені без істотного їх знецінення і використання окремо. Проте складові під'їзної залізничної колії (рейки, шпали, стрілочні переводи) можуть бути переміщені в інше місце без їх знецінення і після переміщення в інше місце та відповідного монтажу, можуть використовуватися без зміни призначення речі –залізничної колії. Отже, переміщення під'їзної залізничної колії можливе без її знецінення та без зміни її призначення, що не дає підстав вважати під'їзну залізничну колію нерухомим майном.
Згідно зі ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлений щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Тому суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову в частині встановлення сервітуту, посилаючись на те, що, по-перше, під'їзна залізнична колія не є нерухомим майном, по-друге, не доведено, що сервітут необхідний для задоволення власних потреб позивача, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Суд встановив, що сервітут необхідний позивачеві для подачі та прибирання вагонів з вантажами, які прибувають не тільки на його адресу, а й на адресу третьої особи, і належні докази на підтвердження того, що ці вагони не можуть бути розвантажені на залізничних коліях загального користування, а вантажі доставлені в інший спосіб (зокрема, автомобільним транспортом) позивачем не надані.
Крім того, на думку судової колегії, потреба позивача у користуванні майном відповідача може бути задоволена шляхом укладення відповідного договору з відповідачем і договір оспорений позивачем відповідає вільному волевиявленню сторін, що його уклали, відповідно до вимог законодавства.
Ухвалою від 24.05.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Позивач звернувся з позовом про встановлення оплатного сервітуту на частину належних відповідачу залізничних шляхів та визнання недійсним договору №14/15.03.05 від 15.03.2005 надання послуг, укладеного між сторонами у справі.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про транспорт” транспортна система, зокрема, складається з транспорту залізничного загального користування і промислового залізничного транспорту.
Згідно зі ст. 9 цього Закону транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту можуть перебувати у власності підприємств, об'єднань, установ, організацій і громадян.
Суд першої інстанції встановив і це підтримано судом апеляційної інстанції згідно з матеріалами справи ту обставину, що позивач є власником під'їзної залізничної колії, розташованої за адресою в'їзд Орешкова, 3, смт. Васищеве Харківського району Харківської області; під'їзна залізнична колія позивача технічно сполучена із під'їзною залізничною колією відповідача, внаслідок чого подача та прибирання вагонів на колію позивача можливі виключно за умови проходження вагонів колією відповідача, колії сторін розташовані на земельних ділянках, що надані сторонам у користування.
Також судами визнано, що під'їзні залізничні колії сторін є технічно складними спорудами, що складаються із залізничної колії, стрілочних переводів, шляхових споруд тощо; позивач отримує вантажі залізницею на власну колію згідно з договором №5/94 від 22.05.2003 про подачу та прибирання вагонів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сервітут необхідний позивачеві для подачі та прибирання вагонів з вантажами, які прибувають не тільки на його адресу, а й на адресу третьої особи, і належні докази на підтвердження того, що ці вагони не можуть бути розвантажені на залізничних коліях загального користування, а вантажі доставлені в інший спосіб (зокрема, автомобільним транспортом) позивачем не надані. Крім того, потреба позивача у користуванні майном відповідача може бути задоволена шляхом укладення відповідного договору з відповідачем.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Суд першої інстанції визнав право позивача на сервітут на нерухому річ –залізничну колію, що належить відповідачу, керуючись положенням ст. 181 ЦК України, оскільки залізнична колія відповідача необхідна позивачеві для подачі та прибирання вагонів з вантажами на належній йому під'їзній залізничній колії і інші умови користування під’їзною залізничною колією суд не встановив, а відповідач не довів.
Тобто позов щодо встановлення користування під’їзною залізничною колією відповідача суд першої інстанції визнав відповідним положенням ст. 401 ЦК України.
Висновки суду апеляційної інстанції про неналежність під’їзної залізничної колії до об’єкту нерухомості є помилковими і не відповідають законодавству та обставинам у справі .
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, з яких можна зробити висновок, що належні відповідачу під’їзні залізничні колії не знецінюються і мають будь-яке інше призначення, крім забезпечення руху по них залізничного транспорту, враховуючи, що ця річ складається із залізничної колії, стрілочних переводів, шляхових споруд тощо.
Крім того, віднесення під’їзної залізничної колії до переліку нерухомого майна, проданого відповідачу, визначено згідно з додатком до листа Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області від 27.05.2002 (а.с. 131 т. 1).
Відсутність обставин, які визначають під’їзні залізничні колії відповідача як рухому річ, свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції законодавства та обмеження права позивача на встановлення сервітуту на під’їзні залізничні колії відповідача, передбачені ст.ст. 401, 404 ЦК України.
Разом з тим, визнавши право позивача на сервітут, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що об’єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці, користування якою також може здійснюватися позивачем при дотримані земельного сервітуту, порядок якого передбачено главою 16 Земельного кодексу України.
Не визначивши сервітуту на земельну ділянку, суд першої інстанції визначив сервітут на під’їзну залізничну колію, який пов’язаний з правом відповідача на земельну ділянку.
Право позивача користування під’їзною залізничною колією відповідача вимагає врегулювання права позивача на часткове користування земельною відповідача, на якій розташована під’їзна залізнична колія, і ця суттєва обставина не була визначена при розгляді справи в частині надання позивачу сервітуту під’їзної залізничної колії, що свідчить про неповне встановлення суттєвих обставин у справі, тому в цій частині рішення і постанова підлягають скасуванню та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Другою вимогою позову є визнання недійсним договору про надання послуг №14/15.03.05 від 15.03.2005.
Здійснюючи розгляд цієї вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, які є суттєвими, зважаючи на положення ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України –правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд першої інстанції визнав угоду недійсною за відсутністю реального виконання зобов’язання по угоді та невідповідності угоди вимогам ст. 901 ЦК України.
Проте суд помилково дійшов висновку про невідповідність оспореної вимоги нормам закону, оскільки дії, наміри сторін, що уклали угоду, встановлювали певні зобов’язання, які передбачені ст. 901 ЦК України, а їх невиконання не є підставою для визнання угоди недійсною, якщо не буде доведено наявність у момент укладання угоди обставин, які законодавством визначені як підстава для визнання правочину недійсним.
Обставини недотримання відповідачем п. 3.2 договору та підтримання колій у належному стані іншою особою суд не встановив, тому висновок про відсутність послуг зі сторони відповідача не можна визнати обґрунтованим та доведеним певними доказами.
Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши одночасно позов про встановлення сервітуту на під’їзну залізничну колію та про недійсність договору надання послуг проходу вагонів позивача, не встановили наявність або відсутність тотожності вимог позивача щодо сервітуту і предмету договору послуг, укладеного за вільним волевиявленням сторін.
Тобто судом при розгляді справи не було дотримано вимоги ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо встановлення усіх суттєвих обставин та правильного застосування законодавства.
Зважаючи на викладене, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх обставин, які свідчать наявність або відсутність порушення права позивача на отримання сервітуту під’їзної залізничної колії та умов реалізації цього права, забезпеченого законодавством.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 26.01.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2006 у справі №38/254-05 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький