ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 509/2089/20

провадження № 61-5134св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Середи Валерії Юріївни на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року в складі судді Гандзій Д. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року в складі колегії суддів Назарової М. В., Кострицького В. В., Стахової Н. В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договором позики та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за договором позики в сумі 56 000,00 дол. США, відсотки за користування позикою за період

з січня 2020 року до вересня 2021 року в розмірі 17 640,00 дол. США,

3 % річних у розмірі 2 560,22 дол. США.

Вказував на порушення відповідачами умов боргової розписки (позики)

від 23 листопада 2012 року щодо повернення грошових коштів на загальну суму 56 000,00 дол. США зі сплатою 18 % річних строком на один рік з можливістю продовження, із встановленням обов`язку повернути кошти за першою вимогою, на підтвердження чого відповідачами видано розписку з відповідними доповненнями від 18 травня 2013 року та 27 червня 2014 року, викладену одним документом на одному аркуші паперу, яка до цього часу перебуває в нього.

На день звернення до суду з позовом відповідачами не було сплачено основної суми позики в розмірі 56 000,00 дол. США та проценти (18 % річних від суми позики) за користування цією позикою за період з січня 2020 року до вересня 2021 року.

Станом на 06 жовтня 2021 року заборгованість відповідачів складалася із основної суми позики в розмірі 56 000,00 дол. США, а також процентів за договором позики за період з січня 2020 року до вересня 2021 року, сукупний розмір яких складає 17 640,00 дол. США із розрахунку 840,00 дол. США щомісячно (56 000,00 х 18 % / 12), а також 3 % річних від неповернутої суми позики за період часу з 28 березня 2020 року до 05 жовтня 2021 року в розмірі 2 560,22 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

31 серпня 2023 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі

56 000,00 дол. США, відсотки за користування позикою за період

з січня 2020 року до вересня 2021 року в розмірі 17 640,00 дол. США,

3 % річних у розмірі 2 560,22 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

05 березня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що факт укладення договору позики на суму 56 000,00 дол. США між сторонами підтверджено борговою розпискою від 23 листопада 2012 року з доповненнями від 18 травня 2013 року, 27 червня 2014 року, складеною власноруч відповідачами, розписка є документом, що підтверджує боргове зобов`язання, містить усі істотні умови щодо суми позики і строку повернення позики, наявність її оригіналу в позивача свідчить про неповернення боргу відповідачами та про наявність підстав для стягнення з відповідачів неповернутої суми позики за вказаним договором, а також процентів за користування позикою.

Вирішуючи заяву відповідачів про застосування строку давності до спірних правовідносин, суди встановили, що договір позики укладено вперше строком на 1 рік з можливістю пролонгації, а в подальшому 18 травня 2013 року та 27 червня 2014 року - на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання щодо повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а тому початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 17 березня 2020 року, у зв`язку із чим поданий ОСОБА_2 у травні 2020 року позов є таким, що пред`явлений в межах строків давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Середа В. Ю. засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, передати справу на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 646/13032/15-ц, від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 12 січня 2022 року в справі № 265/67/19, від 19 квітня 2023 року в справі № 755/7216/21, у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року в справі № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, щодо перебігу позовної давності; щодо боргових розписок чи договорів позики.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.Розписка містить строк повернення позики - 1 рік.Сторони не пролонгували договір після спливу річного терміну, про що свідчить відсутність будь-якого письмового документа між ними. Дописані суми й дати в розписці не засвідчені підписами відповідачів та не містять умов повернення додатково вписаних сум. Суди безпідставно виснували про безстроковість договірних відносин та їх пролонгування на невизначений строк. У період з 23 листопада 2023 року (кінцевий строк повернення позики) до березня 2020 року позивач не пред`являв претензій та вимог щодо повернення коштів, звернувся до суду із пропуском позовної давності.

Кошти стягнуто лише на користь ОСОБА_2 , однак позичальниками були обоє з подружжя Кузнєцових.

Позиція ОСОБА_2 .

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що в апеляційному порядку ОСОБА_1 оскаржував рішення суду першої інстанції лише щодо застосування позовної давності, тому апеляційний суд переглядав справу лише в цій частині та боргову розписку не досліджував. Матеріали справи не містять доказів повернення позики до 23 листопада 2023 року. Наявність оригіналу боргової розписки в позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Договір позики укладено вперше строком на 1 рік з можливістю пролонгації, а в подальшому 18 травня 2013 року та 27 червня 2014 року - на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання щодо повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а тому початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 17 березня 2020 року, у зв`язку із чим поданий у травні 2020 року позов є таким, що пред`явлений в межах строків давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (позичальники) та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (позикодавці) 23 листопада 2012 року укладено договір позики, згідно з яким відповідачі отримали в борг 40 000,00 дол. США зі сплатою 18 % річних строком на один рік з можливістю продовження, із встановленням обов`язку повернути кошти за першою вимогою, на підтвердження чого, відповідачами було власноруч написано письмову розписку.

Борговий документ містить дописи від 18 травня 2013 року «+10 000 USD» та від 27 червня 2014 року «+6 000 USD» (т. 1, а. с. 33).

17 березня 2020 року позивач звернувся до відповідачів із письмовою вимогою про повернення боргу в розмірі 56 000,00 доларів США, а також процентів за користування грошима протягом 7-ми днів з дня пред`явлення цієї вимоги, та попередив, що в разі її невиконання буде змушений звертатися до суду. Вимогу відповідачі отримали 20 березня 2020 року (т. 1, а. с. 34, 35).

27 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Приписами статті 1050ЦК України встановлено наслідки порушення позичальником умов договору. Зокрема, наведена норма визначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Конституційний Суд України в Рішенні № 6-р(II)/2022 від 22 червня 2022 року зазначив, що застосування припису першого реченнячастини першоїстатті 1050 ЦК України як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі. Аналіз сфери застосування приписів статей 625та 1050ЦК України свідчить про те, що вони унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 ЦК України визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц(провадження № 14-446цс18), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 646/13032/15-ц (провадження № 61-953св18), від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16 (провадження № 61-33115св18), від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16 (провадження № 61-20376св18), від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16 (провадження № 61-42076св18), від 19 квітня 2023 року в справі № 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23), у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року в справі № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі та які не враховані судами, адже в справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку розписці від 23 листопада 2012 року та встановили її правову природу.

Відповідно до матеріалів справи між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (позичальники) та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (позикодавці) 23 листопада 2012 року укладено договір позики, згідно з яким відповідачі отримали в борг 40 000,00 дол. США зі сплатою 18 % річних строком на один рік з можливістю продовження, із встановленням обов`язку повернути кошти за першою вимогою, на підтвердження чого, відповідачами було власноруч написано письмову розписку.

Борговий документ містить також дописи від 18 травня 2013 року «+10 000 USD» (з підписами позичальників біля дати) та від 27 червня 2014 року «+6 000 USD» (без підписів позичальників).

Суди виснували, що договір позики укладено вперше строком на 1 рік з можливістю пролонгації, а в подальшому 18 травня 2013 року та 27 червня 2014 року - на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання щодо повернення позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а тому початок перебігу позовної давності щодо повернення основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 17 березня 2020 року, у зв`язку із чим поданий ОСОБА_2 у травні 2020 року позов є таким, що пред`явлений в межах строків давності.

Погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), на яку посилається заявник, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до висновків Верховного Суду в постанові від 12 січня 2022 року в справі № 265/67/19 (провадження № 61-15910св21), на яку також посилається заявник, унормований статтею 257 ЦК України строк на звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу за договором позики починається з кінцевої дати повернення суми позики.

Для правильного застосування частини п`ятої статті 261 ЦК України судам необхідно було з`ясувати, чи визначений строк зобов`язання між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (позичальники) та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (позикодавці) за розпискою від 23 листопада 2012 року, та протягом якого часу сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Оцінка таких обставин потребує дослідження змісту боргового документа, тому посилання апеляційного суду на те, що обґрунтованість позовних вимог не є предметом апеляційного перегляду, оскільки ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції лише щодо застосування позовної давності, є необґрунтованими та свідчать про те, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України).

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Отже, договір позики може бути строковим із вказівкою в борговому документі на чітко визначений час його виконання, або вважається укладеним на невизначений час, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги.

Враховуючи те, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (стаття 1047 ЦК України), та що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України), необхідно виснувати, що договір позики на суму більше 170 грн має укладатися в письмовій формі із погодженням сторонами умов її повернення: строку, плати за користування позикою, тощо.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, умови договору позики про те, що позичальники отримали борг у відповідній сумі, зобов'язуються його повернути у визначений час (конкретний строк чи з моменту пред`явлення вимоги позикодавцем) зі сплатою (чи без) відсотків за користування позикою, мають бути підписані позичальниками.

Погодженим між сторонами строком повернення позики є 1 рік із 23 листопада 2012 року, тобто до 24 листопада 2013 року, але з можливістю його пролонгації, це засвідчено підписаними позичальників. Крім того, наступне речення закріплює обов`язок повернути позику за вимогою.

Однак правову природу дописів від 18 травня 2013 року «+10 000 USD» (з підписами позичальників біля дати) та від 27 червня 2014 року «+6 000 USD» (без підписів позичальників) суди не дослідили, з урахуванням статей 207, 638, 1047 ЦК України не з`ясували, зокрема шляхом тлумачення змісту правочину (стаття 213 ЦК України), чи погодили сторони договору збільшення суми позики, чи отримали вони додаткові боргові кошти, на яких умовах повернення - в яких строк та за яку плату користування, чи можна вважати, що сторони змінили строковий договір позики та договір, що укладений на невизначений час, обумовлений моментом пред`явлення вимоги.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання, а строк повернення позики у справі не встановлений внаслідок порушення судами норм процесуального права щодо встановлення істотних для правильного вирішення справи обставин, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд не дослідив зібрані в справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції відповідно до процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно перевірити вищенаведені обставини, встановити кінцевий строк повернення позики та вирішити питання про застосування позовної давності, заявленої відповідачем.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення скасовуються з передачею справи на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Середи Валерії Юріївни задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк