№ 2а-1660/10

                                                         П О С Т А Н О В А    

                                                 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    14 грудня  2010 року                                                                      м. Київ

  Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

  головуючого  - судді                                                      Мазурик О.Ф.,

  секретаря                                                                         Коруни О.В.,

  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання бездіяльності  протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

                                                       В С Т А Н О В И В:

            02.11.2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання бездіяльності  протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

            В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що він, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року (далі – Закон) є особою, що належить до соціальної категорії громадян «Діти війни». Згідно ст. 6 цього Закону з 01 січня 2006 року Пенсійний фонд України повинен був нараховувати та виплачувати йому щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В зв’язку з тим, що дія цієї статті декілька раз зупинялась та відновлювалась, вказане підвищення йому спочатку не виплачувалося, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі. Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/07 від 09 липня 2007 року, № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, всі ті зміни, які відбувались стосовно ст. 6 Закону визнано такими, що не відповідають вимогам Конституції.

              Вважає, що в результаті прийняття органом державної влади нормативно правових актів, що були визнані незаконними і скасовані,  йому, громадянину України, завдано шкоду.

              Посилаючись на ст. 268 ЦК України зазначив, що позовна давність на вимоги щодо відшкодування шкоди заподіяною державою при прийнятті нормативно-правового акту визнаного незаконним не поширюється.  

             А тому, маючи сумнів, щодо конституційності норми ч. 5 ст. 99 КАС України та вважаючи, що вказана норма входить у правовий конфлікт  з іншими нормами права і прецедентами Європейського Суду з прав людини і ст. 1 Першого Протоколу Конвенції, в разі виникнення такого сумніву у суду, просив суд звернутися за встановленим порядком до Конституційного Суду України.

             Оскільки, його звернення до відповідача про здійснення перерахунку та виплати недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2006 року, залишено без задоволення, просив суд визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати відповідача  перерахувати і сплатити йому в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії виходячи із розміру 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року по дату винесення рішення у справі з урахуванням проведених виплат та призначити йому щомісячне підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

            Ухвалою суду від 9 листопада 2010 року позовні вимоги про визнання протиправним діяння (бездіяльності та відмови) Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування і виплати несплаченої позивачу державної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) за період з 01.01.2006 року по день винесення  рішення, зобов’язання нарахувати та виплатити у повному обсязі щомісячне 30% підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  за період з 01.01.2006 року по 02.05.2010 року залишено без розгляду.

      Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, судове засідання не з’явився. В позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі на підставі наявних у справі доказів.

             Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився, надав суду письмові заперечення, просив в задоволенні позову відмовити.

            За таких обставин, керуючись частиною четвертою статті 128 КАС України,  суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

            На підставі ст. 86 КАС України, оцінивши безпосередньо, всебічно, повно та об’єктивно досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

           Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. ст. 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп-2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Держаний бюджет України), ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

            З матеріалів справи вбачається, що позивач   ОСОБА_1,  народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 року   і  має правовий статус дитини війни.  

            Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-4 (далі – Закон), що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.    

           Судом встановлено, що вказане підвищення йому з дня призначення пенсії спочатку не виплачувалося, а потім стало виплачуватися, але у значно меншому розмірі ніж передбачено Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 3  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

           27.09.2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку та виплату недоотриманих коштів.  Згідно листа відповідача  від 29.09.2010 року № 830/12/К-837 позивачу відмовлено в здійсненні перерахунку та виплаті недоотриманих коштів. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 2 листопада 2010 року. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з 2 травня 2010 року.

Враховуючи, що до позовних вимог ОСОБА_1 підлягає застосуванню строк звернення до адміністративного суду, передбаченого ч. 2 ст. 99  КАС України, а не ч. 5  ст. 99 КАС України, на яку посилається позивач у позовній заві, відсутні підстави для звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності  вказаної норми. А тому  позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування шкоди, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ст. 152 Конституції України, на яку посилається позивач у позовній заяві, як на підставу позовних вимог про відшкодування шкоди, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним чи юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовуються державою у встановленому порядку.

Також з позовної заяви  вбачається, що позивач,  посилаючись на завдану шкоду, не зазначив яка саме шкода йому, як громадянину України, завдана саме відповідачем, та в якому розмірі. До службовців апарату адміністративного суду з проханням про надання допомоги в оформленні позовної заяви не звертався.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не приймалися акти, які б були визнані неконституційними, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до  ч. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ч . 1. ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

В зв’язку з тим, що позивачем документально не підтверджено судові витрати, а саме до позовної заяви не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись  ст. ст. 2, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 № 6-рп/2007, рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп-2008, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»  від 23.02.2006 року, ст.ст. 2, 6-10, 17, 87, 90, 94, 99, 104, 105, 121, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                          П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання бездіяльності  протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

          Визнати діяння (бездіяльність та відмову) Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні   ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 02.05.2010 року   по день прийняття судом постанови  - протиправною.  

          Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 02.05.2010 року  по день прийняття судом постанови з урахуванням проведених виплат.  

          У задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.  

  Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду, через суд першої інстанції.  

  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття  постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

            Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

            Суддя