Справа № 2-803/2010 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2010 року                                            м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

        головуючої судді                       М.В. Матвієнко

        при секретарі                       Н.Г. Ліщині

                        з участю представника позивача              ОСОБА_1,

        та представника відповідача                     ОСОБА_2

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики.

    Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_3 мотивує тим, що між нею та  відповідачем по справі ОСОБА_4 01 жовтня 2009 року був укладений в письмовій формі договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 96 000 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму до 01 березня 2010 року в повному обсязі на умовах сплати 12% річних. Відповідно до п. 4.3. вказаного договору, при простроченні повернення позики позичальник сплачує неустойку у розмірі 1% річних від простроченої суми до моменту повернення позики. При цьому позичальник зобов’язаний повернути суму позики збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення. Крім того, відповідно до п. 4.4 договору при порушенні встановлених договором строків перерахування процентів позичальник сплачує штраф у розмірі 2% від суми несвоєчасно сплачених процентів. Але ОСОБА_4 у вказаний строк не повернув позику та проценти, також проігнорував прохання позивачки добровільно повернути борг. А тому позивачка була змушена звернутися за захистом своїх прав до суду, уточнивши 24.06.2010р. свої позовні вимоги та, оскільки при укладенні зазначеного договору позики дружина відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 про укладення зазначеного договору позики знала та була з ним згідна, про що свідчить її підпис на вказаному договорі позики, та оскільки ч.4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї - просила стягнути борг в сумі 870 288,87 грн. з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 частково підтримав позов та пояснив, що 01.09.2009 року ОСОБА_3 дійсно позичила відповідачу ОСОБА_4 96 000 доларів США, який надав їй розписку, в якій зобов’язувався повернути вказані кошти до 01 березня 2010 року. Кошти вчасно та добровільно відповідач не повернув. А тому він наполягав на стягненні з відповідача ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 102 561 дол. США, що в перерахунку на валюту України по офіційному курсу долара США на момент закінчення дії договору – 7,9602 гривень за 1 долар США, становить 870 288,87 грн., з яких 96 000 дол. США – сума позики, 6393 дол. США - відсотки за користування позикою, 53 дол. США неустойки від простроченої суми, 115 дол. США штрафу від суми несвоєчасно сплачених процентів, а також індекс інфляції за період з 01.09.2009 року по 20.03.2010 року, який складає 6,6% на суму 53 882,80 грн. Також просив стягнути з відповідача судові витрати по оплаті державного мита в сумі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 гривень. При цьому просив суд не брати до уваги та не розглядати заяву про уточнення позовних вимог про солідарне стягнення коштів та не визнавати відповідачем дружину ОСОБА_4 – ОСОБА_5

    Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 визнав частково та пояснив, що дійсно між позивачкою та його довірителем був укладений договір позики від 01.09.2009 року, за яким ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 96 000 дол. США терміном на 6 місяців під 12% річних. Дані кошти ним в установлений строк не сплачені, а тому він визнає суму боргу 96 000 дол. США та 12% річних, що становить 6 393 дол. США, заперечуючи при цьому щодо стягнення з нього суми неустойки, оскільки її стягнення договором не передбачене і претензій з цього приводу від позивачки не поступало. А також заперечував проти стягнення з відповідача 53 дол. США неустойки і 115 дол. США штрафу, оскільки позивачка не зверталася до відповідача з претензією про повернення боргу. Крім того, також заперечував проти стягнення індексу інфляції в сумі 53882,08 грн., так як індекс інфляції стягується за період прострочення, а позивачем ставиться період з 01.09.2009р по 20.03.2010р., тобто на період від моменту укладення договору позики та на весь час його дії. Вирішення питання щодо відшкодування судових витрат – залишив на розсуд суду.

Суд, вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення та доводи представників сторін, приходить до висновку, що даний позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав:

- із договору позики  від 01.09.2009 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали даний договір про те, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 96 000 дол. США під 12% річних від суми позики, строком на 6 місяців та діє до 01.03.2001 року;

- із розписки від 01 вересня 2009 року, написаної власноручно ОСОБА_4, вбачається, що він отримав від ОСОБА_3 відповідно до договору позики від 01.09.2009р. в борг грошові кошти в сумі 96000 доларів США та зобов’язувався повернути до 01.03.2010 року.

Однак відповідач не повернув позивачці всю суму боргу в установлений строк, чим порушив свої зобов’язання, чим грубо порушив вимоги ст. 526, 530 ЦК України, не виконавши належним чином взяті зобов’язання у строк, що вказаний в розписці. Хоча відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути кредиторові борг у розмірі та у строки, які визначені в договорі. А оскільки відповідач не повернув позивачеві всі належні до виплати кошти, позов належить задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_4 суму боргу 96 000 дол. США.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до п. 2.6 договору позики від 01.09.2009р. – сплата процентів здійснюється щомісяця не пізніше 10 числа кожного календарного місяця за попередній місяць шляхом підтвердженої розпискою передачі готівкових коштів позикодавцю.

Відповідно до п. 4.3 договору позики від 01.09.2009р. – при простроченні повернення позики позичальник сплачує неустойку в розмірі 1% річних від простроченої суми до моменту повернення позики.

Відповідно до п. 4.4 договору позики від 01.09.2009р. – при порушенні встановлених договором строків перерахування процентів позичальник сплачує штраф у розмірі 2% від суми несвоєчасно сплачених процентів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Оскільки борг своєчасно не було повернуто, а сплата процентів за договором позики відповідачем не здійснювалася взагалі, то позов у цій частині також підлягає до задоволення та належить стягнути з відповідача відсотки за користування позикою в сумі 6393 дол. США, а також 53 дол. США неустойки від простроченої суми, 115 дол. США штрафу від суми несвоєчасно сплачених процентів. Суд відхиляє при цьому заперечення представника відповідача з приводу того, що вказані умови не передбачені договором, а також є безпідставним твердження про те, що оскільки позивач з претензією про повернення боргу до відповідача не зверталася. Таким чином всього підлягає до стягнення 102 561 дол. США. А оскільки відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, то еквівалент зазначеної суми згідно офіційного курсу НБУ в гривні на момент закінчення дії договору – 7,9602 гривень за 1 долар США становить 816 385,56 грн.

В задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 53882,08 грн., належить відмовити, оскільки індекс інфляції нараховується на час прострочення заборгованості, а позивачем для обрахунку індексу інфляції береться період з 01.09.2009р по 20.03.2010р., тобто на період дії договору позики.

Позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено державне мито в сумі 1700 грн., тому суд вцілому задовольняючи позов, на підставі ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 державне мито в сумі 1700 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 120грн.

           Керуючись вищевикладеним, ст. ст. 524, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_3 – задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики від 01.09.2009 року в сумі 96 000 дол. США, що еквівалентно із розрахунку 1 дол. США до 7,96 грн. сумі 764 160 грн., 6393 дол. США відсотків річних за користування позикою, що еквівалентно сумі 50888,28 грн., неустойку за прострочену суму позики в сумі 53 дол. США, що еквівалентно сумі 421, 88 грн., суму штрафу за несвоєчасно сплачені відсотки 115 дол. США, що еквівалентно сумі 915,40 грн., а всього стягнути 102 561 дол. США, що еквівалентно сумі 816 385 грн. 56 коп.

    В решті позовних вимог ОСОБА_3 – відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті державного мита в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді в розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:                                                       М.В. Матвієнко