Справа № 1-245/10

В И Р О К

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Ковель                                                                                                         01 грудня 2010 року

    Ковельський міськрайонний суд Волинської області

під головуванням судді -  Восковської О.А.

при секретарі – Канашковій О.М.

з участю прокурора – Дордюка В.В.

захисника – ОСОБА_1

підсудного – ОСОБА_2.

потерпілої – ОСОБА_3

захисника потерпілої – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ковельського міськрайонного суду  кримінальну справу про обвинувачення

        ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

українця та громадянина України, з середньою освітою, працюючого водієм у приватного підприємця ОСОБА_5 з 17.11.2010 року, має на утриманні одну неповнолітню дитину, уродженця та жителя АДРЕСА_10, раніше судимого:

15.07.1986 року Ковельським міським судом за ч. 1 ст. 118 КК України до 3-х років позбавлення волі;

22.07.2009 року Ковельським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 122, ст. 69 КК України до 600 грн. штрафу;  

- за ч. 1 ст. 122 КК України, суд, -

                                                      в  с  т  а  н  о  в  и  в :

    01.04.2010 року близько 20 години ОСОБА_2 знаходячись на подвір’ї будинку в АДРЕСА_2 під час сімейної суперечки, що виникла на побутовому ґрунті між ним та його дружиною ОСОБА_3 умисно затискаючи ліву ступню потерпілої між нижньою частиною хвіртки та бруківкою, заподіяв останній середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому основної фаланги V пальця лівої ступні без зміщення та часткового розриву зв'язок зовнішньої групи лівого гомілково-ступневого суглобу.

    Підсудний ОСОБА_2 свою вину у скоєнні інкримінованого йому діяння визнав частково та показав суду наступне. З дружиною ОСОБА_3 у нього часто виникають сварки та суперечки, поскільки остання його постійно провокує своєю поведінкою. 1 квітня 2010 р. він на прохання потерпілої прийшов до неї додому – в будинок по АДРЕСА_2 щоб поговорити, однак дружина майже відразу почала з ним сваритися і він, щоб уникнути подальшої сварки вийшов з будинку. Вона його наздогнала і біля хвіртки схопила за пояс та не відпускала. Він в цей час саме намагався відчинити хвіртку, яка відкривалась в їх сторону, а ОСОБА_3 не давала йому її відчинити, тримаючи хвіртку. Ця шарпанина біля хвіртки тривала між ними короткий проміжок часу, після чого ОСОБА_3 вкусила його за руку і він відпустив хвіртку. Потерпіла також його відпустила і він вийшов з подвір’я і пішов в будинок до своєї матері. Потерпіла пішла за ним та вимагала продовження розмови. Вони сіли на веранді в будинку його матері та почали розмовляти. Потім ОСОБА_3 сказала, що він хвірткою притис їй ногу і їй болить нога та зателефонувала до свого середнього сина, щоб той приніс їй милиці. Після цього він особисто провів дружину до її дому, йшла вона за допомогою милиць. Визнає, що міг випадково затиснути потерпілій хвірткою ногу, від чого стався перелом, однак, умисно цього не робив. Настоює на тому, що біля хвіртки потерпіла не говорила йому, щоб він відпустив хвіртку, бо затис її ногу та не погрожував ОСОБА_3, що «зажме їй ще й голову». Вважає, що дружина своєю поведінкою постійно його провокує, поскільки  напередодні між ними виникла суперечка в ході якої ОСОБА_3 кинула йому в голову банкою та заподіяла легкі тілесні ушкодження. Просить у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовити, а також прохає його суворо не карати.

    Не зважаючи на часткове визнання своєї вини підсудним ОСОБА_2, винуватість останнього у скоєнні інкримінованого йому діяння повністю доведена зібраними по справі доказами.

    Так, потерпіла ОСОБА_3 показала суду, що 1.04.2010 року вона з дітьми знаходилась у себе в будинку по АДРЕСА_2 і попросила свого чоловіка – ОСОБА_2, щоб той допоміг замісити тісто на Пасху, поскільки їй дуже боліла рука. ОСОБА_2 відмовився допомогти, між ними виникла суперечка і чоловік хотів вийти з дому, а вона намагалась його затримати, поскільки мала намір закінчити розпочату розмову. ОСОБА_2 вийшов надвір, вона йшла за ним і біля хвіртки між ними виникла шарпанина, поскільки підсудний тягнув хвіртку на себе, намагаючись її відкрити, однак, затиснув їй ногу між хвірткою та бруківкою. Вона ж намагалась закрити хвіртку та вивільнити ногу, поскільки відчула біль у нозі в районі ступні та сказала чоловікові, щоб він відпустив їй ногу, на що той ще сильніше став тягнути на себе хвіртку, затискаючи їй ногу та сказав, що затисне їй ще й голову. Вона знову закричала, що їй болить нога і попросила, щоб чоловік відпустив хвіртку, однак, і тоді підсудний продовжував натискати на хвіртку. Це все тривало близько 20 секунд і поскільки ОСОБА_2 не відпускав хвіртку, а їй ставало все більш боляче, вона вкусила його за руку, після чого чоловік відпустив хвіртку, а вона вивільнила ногу. ОСОБА_2 пішов з подвір’я в напрямку до будинку своєї матері, а вона пішла за ним. У свекрухи вони сіли на веранді і почали розмовляти, однак їй дуже боліла та почала розпухати нога. Вона сказала чоловікові, що той хвірткою пошкодив їй ногу та зателефонувала синові, щоб приніс їй милиці. За допомогою милиць дійшла до свого будинку і з дому зателефонувала своїй знайомій ОСОБА_6, яка і відвезла її в травмпункт. Вже в лікарні виявили, що у неї перелом та наклали гіпс. Вважає, що ОСОБА_2 умисно заподіяв їй тілесні ушкодження, поскільки на її прохання відпустити хвіртку, якою він затис їй ногу, підсудний ще сильніше почав тягнути хвіртку до себе, від чого їй стало більш боліти в місці затискання і вона закричала, тоді як чоловік пригрозив затиснути їй ще й голову. Просить стягнути з підсудного моральну шкоду в сумі 85 000 грн., мотивуючи тим, що у зв’язку з заподіянням їй тілесних ушкоджень у вигляді перелому на нозі саме перед святом Пасхи була позбавлена можливості підготуватись до цього свята, так як їй було накладено високий гіпс, не мала можливості нормально пересуватись, переживала біль та не могла здійснювати належний догляд за дітьми, та вести повноцінний спосіб життя. Настоює на суворому покаранні підсудного у виді позбавлення волі.

    Свідок ОСОБА_7 показала суду, що будинок, в якому вона проживає поділений на дві частини і в одній половині будинку проживає вона, в іншій – сім’я ОСОБА_2. Їх подвір’я розділені між собою парканом з шиферу. Неодноразово була свідком сімейних скандалів між ОСОБА_2. 1.04.2010 року її донька ОСОБА_9 була в будинку ОСОБА_3, де гралася з дітьми останньої. Близько 20 години почула з будинку ОСОБА_3 сварку, а коли сварка затихла, то пішла до них, щоб забрати свою дитину від них. Однак, тільки підійшовши до своєї хвіртки знову почула, що ОСОБА_3 сперечаються. Що відбувалось у них на подвір’ї – вона не бачила, однак, почула, як ОСОБА_3 закричала «ОСОБА_2 відпусти ногу, бо боляче», а ОСОБА_2 відповів, що ще й голову ОСОБА_3 придушить. Крики ОСОБА_3 та прохання відпустити ногу тривали близько 15 секунд. Не захотівши втручатись до них, вона повернулась до себе додому. Прийшла забирати свою доньку пізніше і ОСОБА_3 на той час вже була в лікарні. Наступного дня ОСОБА_3 розповіла їй, що чоловік зажав їй хвірткою ногу та заподіяв перелом, на що вона сказала, що чула їх скандал, однак, не захотіла втручатись у їх сімейні відносини.

    Такі покази свідка ОСОБА_7 не суперечать і її показам, даним в ході очної ставки з ОСОБА_2 (протокол від 4.06.10 р. а. с. 37 – 38) та підтверджують покази потерпілої ОСОБА_3 щодо подій, які мали місце 1.04.10 р. в дворі будинку по АДРЕСА_2, коли потерпіла прохала підсудного відпустити її ногу, яку той затиснув хвірткою, а ОСОБА_2, умисно продовжував ще сильніше тягнути хвіртку до себе, посилюючи тиск на ногу потерпілої та сказав їй у відповідь, що «зажме їй ще й голову».

    Дані обставини підтвердила суду і свідок ОСОБА_9, яка показала суду, що в той день 1.04.2010 р. вона знаходилась в будинку ОСОБА_3 і була в дитячій кімнаті та чула, що між подружжям ОСОБА_3 виникла сварка, після чого вони обоє вийшли з будинку. Показала, що перебуваючи в дитячій кімнаті, вікно якої виходить на інший бік, а ніж вихід з двору на вулицю, вона почула крики біля хвіртки і в цей час молодший син ОСОБА_3 почав плакати. Вона, взявши дитину на руки вийшла в зал до вікна, яке виходить на хвіртку в подвір’ї і побачила, як ОСОБА_3 між собою шарпалися та почула, як ОСОБА_3 голосно сказала ОСОБА_2, щоб той відпустив ногу, на що чоловік відповів, що затисне їй ще й голову. Розмову цю вона чула добре, поскільки вікно кімнати було відкрите на провітрювання, штори були зняті і на вікні була лише тюль. Бачила, як ОСОБА_2 вийшов потім з подвір’я, а ОСОБА_3 пішла за ним. Вона з дітьми залишилась вдома у ОСОБА_3, а незабаром повернулась ОСОБА_3 вже з милицями та повідомила, що чоловік пошкодив їй хвірткою ногу. ОСОБА_3 зателефонувала до своєї куми, яка автомобілем повезла її в лікарню. Пізніше дізналась, що в ОСОБА_3 стався перелом і бачила, що та ходила в гіпсі. Не говорила ні ОСОБА_3, ні іншим, що була свідком подій 1.04.10 р. біля хвіртки, поскільки у неї про це не розпитували ні ОСОБА_3, ні будь-хто інший і не знала, що це має будь-яке значення. Лише будучи присутньою в листопаді 2010 р. при відтворенні подій в дворі будинку ОСОБА_3, та зрозумівши, що йдеться саме про те, що відбувалося між ОСОБА_2 в дворі будинку, розповіла ОСОБА_3, що бачила і чула ці події.

    Покази свідка ОСОБА_9 також не суперечать обставинам справи та в сукупності з показами потерпілої і свідка ОСОБА_7 спростовують покази підсудного про відсутність в його діях умислу на заподіяння ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

    Крім того, в ході відтворення обстановки і обставин події, проведеної слідчим 4.11.2010 р. за дорученням суду ОСОБА_3 чітко та послідовно показала та розказала як саме підсудний затискав хвірткою її ногу, а вона штовхала хвіртку в іншу сторону та кричала, при цьому, що їй боляче і щоб підсудний відпустив їй ногу, яку затиснув, на що останній відповів, що придушить їй ще й голову.

    Як видно із фототаблиці до даного протоколу, між хвірткою та бруківкою є простір, в який, як показала потерпіла, і було затиснуто її ногу, а нижня частина хвіртки обшита металевим каркасом ( протокол від 4.11.10 р. ).

    Згідно протоколу відтворення обстановки і обставин події, проведеної слідчим 4.11.2010 р. за дорученням суду за участю свідка ОСОБА_7 остання також підтвердила ті покази, які давала як на досудовому слідстві, так і в суді. Крім того, в ході даної слідчої дії було встановлено, що свідок дійсно могла чути розмову між ОСОБА_2, яка відбувалась на подвір’ї будинку по АДРЕСА_2, оскільки в цей час знаходилась на сусідньому подвір’ї – по АДРЕСА_3 і обидва подвір’я розділені лише парканом з шиферу.

    Вказані підсудним доповнення до протоколу відтворення обстановки і обставин події від 4.11.2010 р. про те, що він не бачив ОСОБА_7 на подвір’ї, коли вийшов зі свого подвір’я, не спростовують ні показів свідка, ні досліджених вище письмових доказів, поскільки підсудний ОСОБА_2 в ході розгляду справи жодного разу не заявляв про те, що він дивився на сусіднє подвір’я з метою побачити там свідка, після того, як вийшов із власного двору.

    Також не спростовують усіх вищенаведених доказів і покази свідка ОСОБА_10, - дочки підсудного, - яка ствердила суду про те, що свідок ОСОБА_7 заявляла їй в ході їх розмови незадовго після подій 1.04.2010 р. що не бачила, що саме відбувалось між ОСОБА_2 біля  хвіртки і про це їй стало відомо лише зі слів ОСОБА_3. Такі покази свідка ОСОБА_10 не суперечать обставинам справи та показам свідка ОСОБА_7, яка показала суду, що дійсно не бачила подій 1.04.2010 р. а лише чула розмову, яка відбувалась між підсудним та потерпілою того дня біля хвіртки в їх подвір’ї.

    Свідок ОСОБА_11 показала суду, що 1.04.2010 року коли вона в вечірній час проходила біля будинку ОСОБА_10, то бачила, як біля будинку стояли ОСОБА_3 та її чоловік – ОСОБА_2 і бачила, як останній схвильований вийшов з подвір’я. Криків чи сварки або ж шарпанини біля хвіртки між ними вона не чула і не бачила того дня.

    Покази даного свідка спростовуються не лише показами потерпілої та свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_9, вищезгаданим письмовими доказами, а й показами підсудного ОСОБА_2, який ствердив суду, що між ним та потерпілою біля хвіртки на їх подвір’ї відбулась шарпанина, в ході якої, на його думку він міг заподіяти з необережності тілесні ушкодження ОСОБА_3. Остання ж, при цьому, вкусила його за руку, після чого він, вирвавшись від дружини, пішов з двору.

    Враховуючи наведене суд вважає, що свідком ОСОБА_11 були дані неправдиві покази, в зв’язку з чим по справі слід винести постанову Ковельському міжрайонному прокурору для вирішення питання про притягнення свідка ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України.

    Як вбачається з протоколу заяви (повідомлення) про злочин від 6.05.2010 р.. ОСОБА_3 повідомила у Ковельську міжрайонну прокуратуру про події 1.04.2010 р. аналогічно тим показам які давала в подальшому на досудовому слідстві та в суді.

    Правдивість та об’єктивність показів потерпілої ОСОБА_3 підтверджується не лише їх послідовністю, показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 і вищезгаданими письмовими доказами, а й висновком судово-медичної експертизи № 381 від 16.06.2010 р., згідно якого ОСОБА_3 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому основної фаланги V пальця лівої ступні без зміщення та часткового розриву зв'язок зовнішньої групи лівого гомілково-ступневого суглобу (а. с. 27) Крім того, згідно висновку додаткової експертизи № 381-А від 3.11.2010 р., отримані потерпілою вищезгадані тілесні ушкодження не могли утворитись від падіння потерпілої з висоти власного зросту або внаслідок удару ногою об твердий предмет. При цьому, не виключається можливість отримання потерпілою таких ушкоджень внаслідок затискання ноги потерпілої між нижньою частиною хвіртки та замощенням з бруківки

    Будучи допитаним в ході судового слідства експерт ОСОБА_12 пояснив, що отриманий потерпілою перелом основної фаланги V пальця лівої ступні без зміщення та частковий розрив зв'язок зовнішньої групи лівого гомілково-ступневого суглобу могли утворитись як від різкого притискання ноги потерпілої між хвірткою та бруківкою шляхом ривка хвіртки, так і внаслідок затискання ноги хвірткою і диференціювати це не можливо, однак вектор сили був такий, що утворився перелом.

    Показання підсудного про те, що ОСОБА_3 своїми діями провокує його на вчинення протиправних дій, - зокрема заподіяння потерпілою напередодні 1.04.10 р., а саме 31.03.10 р. – легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 (постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 20.06.2010 р.) не спростовують наявності в його діях умислу на заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а розцінюється судом як можливий привід зі сторони підсудного для вчинення ним протиправних дій відносно потерпілої.

    Крім того, як вбачається з вироку Ковельського міськрайонного суду від 22.07.2009 року, ОСОБА_2 вже був засуджений за ч. 1 ст. 122 КК України до штрафу в розмірі 600 грн. за заподіяння потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесних ушкоджень і тоді ж мав місце перелом п’ятої п’ясної кістки правої кисті ( а. с. 61, 62-65).

    Таким чином, оцінюючи усі вище перелічені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії підсудного ОСОБА_2, які виразились в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3, що спричинило тривалий розлад здоров’я, вірно кваліфіковані органами досудового слідства за ч. 1 ст. 122 КК України, а часткове визнання вини ОСОБА_2 розцінюється судом як намагання уникнути покарання за більш тяжке кримінально-каране діяння.

    При обранні міри покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та особу винного у їх сукупності; наявність пом’якшуючих та обтяжуючих  покарання обставин справи.

    Обставини, які б пом’якшували покарання підсудному ОСОБА_2, - відсутні.

    До обставин, які  обтяжують покарання підсудному суд відносить рецидив злочинів.

    Крім того, судом враховується і те, що на утриманні підсудного знаходиться малолітня дитина (а. с. 70), він позитивно характеризується за місцем проживання (а. с. 71) та з 17.11.2010 р. працює водієм у приватного підприємця ОСОБА_5 (договір від 17.11.10 р.).

    Разом з тим суд враховує і те, що потерпіла настоює на суворому покаранні підсудного та не пробачає йому скоєного діяння.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання підсудного можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства та вважає за доцільне призначити йому покарання у виді обмеження волі.

    Вирішуючи питання про стягнення з підсудного на користь потерпілої моральної шкоди, суд із врахуванням обставин справи та відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України – оцінюючи ступінь тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, перенесених нею моральних та душевних страждань, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, виходячи з принципу розумності і справедливості, приходить до висновку, що заявлений потерпілою розмір моральної шкоди – 85 000 грн. не відповідає вищезгаданим обставинам і цивільний позов підлягає до часткового задоволення, а саме – слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

    Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили слід залишити попередню – підписку про невиїзд з місця проживання.

    Керуючись ст.ст. 323,324 КПК  України, суд, -

                    З А С У Д И В:

    ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на  1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 – 5 000 (п’ять тисяч) гривень заподіяної їй моральної шкоди.

    Міру запобіжного заходу відносно засудженого ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишити попередню - підписку про невиїзд з місця проживання.

    Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

    Головуюча:                                     О.А. ВОСКОВСЬКА