АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-21461/10 Категорія ЦП: 5
Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.
Доповідач Бабій А. П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді Бабія А. П.
суддів: Станкевича В. А., Ступакова О. А.
при секретарі Тухтарян О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25. 10. 2010 р.,
в с т а н о в и л а:
06. 06. 1997 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з позовом про визнання за ним в порядку спадкування право власності на АДРЕСА_1 з тих підстав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті сина ОСОБА_5 і фактично прийняв спадок після його смерті, а відповідач незаконно оформив на себе право власності як брат померлого.
19. 01. 1998 р. до суду звернулася ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_2 з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування видане відповідачу і визнання за нею в порядку спадкування право власності на 1/2 частини АДРЕСА_1 з тих підстав, що відповідач не повідомив органи нотаріату про наявність спадкоємців першої черги.
22. 04. 2003 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні вказаною квартирою шляхом вселення в квартиру, оскільки він є власником квартири, але відповідач у 1997 р. шляхом обману забрав у нього ключі від квартири, він не може попасти в квартиру, але несе всі затрати по сплаті комунальних послуг і світло, знімає квартиру, оскільки не має іншого житла.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р., а ОСОБА_4 у віці 94 років помер ІНФОРМАЦІЯ_3 р.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13. 02. 2004 р. закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_6, яка не має спадкоємців.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12. 10. 2010 р. у зв’язку зі смертю ОСОБА_7, яка настала 30. 12. 2009 р., закрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_7, правонаступника ОСОБА_4, до ОСОБА_2 про продовження строку на прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на спірну квартиру у зв’язку з відсутністю у справі правонаступників.
У справі неодноразово ухвалювалися і скасовувалися судові рішення, а ОСОБА_2 неодноразово змінював позовні вимоги та надавав суду свої позови в новій редакції.
В останній редакції позову від 28. 05. 2010 р., відповідачем в якому вказано ОСОБА_3, ОСОБА_2 ставив питання про визнання на підставі ст. 215 ч. 3 ЦК України недійсним договору дарування від 27. 01. 2005 р., за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 АДРЕСА_1 тому, що судом була скасована підстава набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру, ОСОБА_4 неправомірно володів нею та не мав права відчужувати квартиру.
Одночасно в цьому ж позові ОСОБА_2 ставив питання щодо повернення йому відповідачкою спірної квартири, визнання права власності на квартиру за ним, і вселення його в цю квартиру на підставі ст. ст. 387, 391, 1212, 1213 ЦК України, оскільки відповідачка володіє квартирою без достатніх правових підстав; підстава, на якій була нею набута квартира, відпала, про що знала відповідачка, але протиправно перешкоджає йому в користуванні власністю і він, хвора літна людина, ІНФОРМАЦІЯ_1, не має іншого житла і позбавлений права користування квартирою, порушено його право на житло, гарантоване ст. 47 Конституції України (т. 2 а. с. 240-242).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25. 10. 2010 р. відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування від 27. 01. 2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу за реєстровим номером 218, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 АДРЕСА_1, недійсним, визнання за ОСОБА_2 права власності на АДРЕСА_1, та усунення перешкод у користуванні АДРЕСА_1 шляхом вселення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і задовольнити його позов з наведених в ньому підстав тому, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми права.
Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні ОСОБА_8, представник ОСОБА_2, підтримала доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_9, представник ОСОБА_3, вважає рішення суду правильним.
Розглянувши доводи апеляційної скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_2 не надано доказів свого права на спірну квартиру, суду позивачем не було належним чином пояснено, з яких причин є розбіжності в написанні по батькові у братів та в імені їх батька, відсутні підстави для спадкування спадкоємцем другої черги при наявності спадкоємця першої черги, не встановлено підстав для визнання договору дарування спірного майна недійсним, оскільки ОСОБА_4 на час укладення договору був власником майна, яке надалі подарував, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним, правочин був вчинений у формі, встановленій законом та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України с уд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі с т. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції у рішенні фактично не обґрунтував свої висновки щодо усіх заявлених ОСОБА_2 вимог (за винятком вимог щодо визнання договору дарування недійсним) з наведених позивачем підстав і ухвалив рішення суду з зазначених вище підстав, які позивачем не заявлялися.
При цьому судом правильно і обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є власником АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01. 10. 1994 р., виданого 3 Одеською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 2-5973, після смерті ОСОБА_5, померлого 23. 12. 1993 р. (т. 1 а. с. 10, 19).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26. 04. 2004 р. задоволено позов ОСОБА_4 і визнано недійсним свідоцтво про право спадкування від 01. 10. 1994 р. видане 3 Одеською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 161-162).
Згідно з договором дарування від 27. 01. 2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу за реєстровим номером 218, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 належну йому за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26. 04. 2004 р. АДРЕСА_1, право власності на яку за ним зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості 30. 09. 2004 р. під реєстровим № 233 і в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 04. 03. 2005 р. (т. 1 а. с. 179).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18. 04. 2007 р. рішення Київського районного суду м. Одеси від 26. 04. 2004 р. у даній справі скасовано і справа направлена на новий судовий розгляд (т. 1 а. с. 211-212).
З довідки КП ЖКС «Чорноморський» від 02. 10. 2009 р. видно, що на АДРЕСА_1 відкритий особовий рахунок на ОСОБА_3 і на цій житловій площі ніхто не проживає (т. 2 а. с. 181).
З урахуванням викладених обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388 ЦК України).
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Однак статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, на підставі ст. ст. 330, 387, 388, 1212, 1213 ЦК України.
Так, за положеннями ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, то добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Ст. 387 ЦК України встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, я кщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Ст. 391 ЦК України передбачає, що в ласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З урахуванням викладеного і за встановлених судом обставин, з урахуванням скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 26. 04. 2004 р., апеляційний суд вважає, що на час розгляду судом першої інстанції справи і ухвалення рішення, що мало місце 25. 10. 2010 р., власником АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01. 10. 1994 р., виданого 3 Одеською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 2-5973, яке не визнане недійсним.
Оскільки спірна квартира була набута ОСОБА_3 безвідплатно у ОСОБА_4 , який не мав права її відчужувати, і до того ж підстава, на якій квартира була набута відпала, то добросовісний набувач ОСОБА_3 не набуває права власності на цю квартиру, а ОСОБА_2 вправі витребувати квартиру у ОСОБА_3 і вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном шляхом вселення в квартиру.
Разом з тим, у такому випадку права ОСОБА_2 не підлягають захисту шляхом пред’явлення позову про визнання недійсним вищевказаного договору дарування і відповідно позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 27. 01. 2005 р. цієї квартири не підлягають задоволенню, а відповідно позовні вимоги ОСОБА_2 про повернення у власність спірної квартири шляхом визнання права власності на спірну квартиру за ним і вселення його в цю квартиру підлягають задоволенню.
За таких обставин рішення суду першої інстанції у справі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, за яким належить задовольнити позов ОСОБА_2 про визнання права власності за ним на АДРЕСА_1 і вселення його в цю квартиру і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 27. 01. 2005 р., за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_10 АДРЕСА_1.
Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п. 2, 309, 313-314, 316, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25. 10. 2010 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення і ухвалити нове рішення.
Повернути у власність ОСОБА_2 і визнати за ним право власності на АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_2 в АДРЕСА_1.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 27. 01. 2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу за реєстровим номером 218, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_10 АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій
В. А. Станкевич
О. А. Ступаков