ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 р. | № 4/1733-22/200 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного комунального підприємства “Обласний аптечний склад” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р.
у справі №4/1733-22/200 господарського суду Львівської області
за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Обласної бази спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
до відповідача Державного комунального підприємства
“Обласний аптечний склад”
про стягнення 299 552,10грн.
за участю представників:
Обласна база спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації –не з’явилися;
ДКП “Обласний аптечний склад” –Левко Є.А., Яремчук М.М.;
ГПУ –Мірошниченко В.С.
встановила:
прокурор Львівської області в інтересах держави звернувся до господарського суду Львівської області з позовом та просив стягнути з відповідача –Державного комунального підприємства “Обласний аптечний склад” на користь Обласної бази спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації 299 552,10грн., у.т.ч. 7 350,44грн. пені, 83 190,40грн. штрафу, 1613,67грн. в рахунок трьох процентів річних, 2 507,71грн. інфляційних, 204889,88грн. збитків.
Вимоги прокурора обґрунтуванні порушенням відповідачем зобов’язань щодо повернення медикаментів та медобладнання, відпущених з державного матеріального резерву в порядку освіження, що передбачає застосування відповідальності, встановленої Законом України “Про державний матеріальний резерв” та ЦК України (т.1 а.с.5-10).
Відповідач у справі – ДКП “Обласний аптечний склад” у відзиві на позов просить провадження у справі припинити, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Львівської області від 08.11.2001р. у справі №4/2456-22/279 вже розглянутий по суті спір між сторонами у цій справі щодо стягнення вартості медикаментів та медобладнання, трьох відсотків річних, пені та збитків (т.1 а.с.45-46).
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.07.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з ДКП “Обласний аптечний склад” на користь Обласної бази спемедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації стягнуто 204 889,88грн. збитків; 2 507,71грн. інфляційних, нарахованих у період з лютого 2004р. по травень 2004р.; 1 613,67грн. в рахунок трьох процентів річних за період з 11.02.004р. по 07.06.2004р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.158-162).
Приймаючи рішення у даній справі в частині задоволення заявлених вимог щодо збитків, інфляційних, процентів, суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідачем не повернуто позивачу на виконання рішення господарського суду Львівської області у справі №4/2456-22/279 медикаментів та медобладнання на загальну суму 166 380,80грн.;
- вартість такого майна, яке неможливо повернути у натурі, збільшилась, у зв’язку з чим, відповідач повинен відшкодувати позивачу збитки, пов’язані із збільшенням вартості неповернутого майна;
- відповідач повинен сплатити інфляційні нарахування у період з лютого 2004р. по травень 2004р. та три проценти річних за період з 11.02.2004р. по 07.06.2004р., враховуючи не виконання ним грошового зобов’язання, що виникло у зв’язку з ухвалою господарського суду Львівської області від 11.02.2004р. у справі №4/2456-22/279 щодо зміни способу виконання рішення у зазначеній справі.
В частині стягнення пені та штрафу судом першої інстанції відмовлено, оскільки угода про застосування такої відповідальності у письмовій формі між сторонами відсутня.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2005р. залишено без змін (т.2 а.с.23-28).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДКП “Обласний аптечний склад” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а провадження у справі припинити.
Вимоги поданої касаційної скарги обґрунтовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.54 ГПК України, позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Прокурор чи його заступник, звертаючись до господарського суду з позовом, зокрема, виконує функцію представництва інтересів держави, що визначено ст.121 Конституції України, ст.361 Закону України “Про прокуратуру”. При цьому, випадки такого представництва визначені законом.
Згідно ст.361 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
В силу ч.5 ст.361 Закону, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Підставою для порушення справи, за змістом ч.1 ст.2 ГПК України, є позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Однак, вирішуючи питання про прийняття такої позовної заяви, господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.99р. №3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
В силу пункту 2 резолютивної частини цього рішення під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, як вказано у зазначеному рішенні, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України.
Звертаючись до суду з даним позовом, перший заступник прокурора Львівської області зазначив, що позов подано в інтересах держави в особі Львівської облдержадміністрації. При цьому, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, у позові вказано Обласну базу спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції не з’ясував чи передані позивачу відповідні функції органу державної влади чи місцевого самоврядування. Так, у матеріалах справи є лише довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Обласної бази спеціального медичного постачання, у якій органом управління зазначено Міністерство охорони здоров’я України (т.1 а.с.29). При цьому, в матеріалах справи відсутні відповідні документи, якими визначена правосуб’єктність позивача, у зв’язку з чим невідомо чи подано позов саме в інтересах держави, оскільки не встановлені повноваження позивача.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду спору у даній справі по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку встановлено наступне.
Рішенням господарського суду Львівської області від 08.11.2001р. у справі №4/2456-22/279, частково задоволено позов Обласної бази спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації та зобов’язано ДКП “Обласний аптечний склад” повернути позивачу медичне обладнання та медикаменти, визначені у резолютивній частині рішення; у задоволенні позову щодо стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних відмовлено (т.1 а.с.22-24)..
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2002р. вищевказане рішення залишено без змін (т.1 а.с.20-21).
Посилання скаржника на зазначене рішення як на підставу припинення провадження у даній справі помилкові.
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.80 ГПК України, провадження у справі підлягає припиненню, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Між тим, предмет спору у даній справі не є тотожним предмету спору у справі №4/2456-22/279 господарського суду Львівської області. Зокрема, вимоги щодо стягнення збитків від інфляції, трьох відсотків річних та пені у цих справах заявлені за різні періоди Вимоги щодо стягнення штрафу та зобов’язання повернути відпущені в порядку освіження матеріальні цінності, що розглядались у справі №4/2456-22/279 господарського суду Львівської області, не є предметом розгляду у даній справі. Також вимога щодо стягнення штрафу, що є предметом розгляду у цій справі, не була предметом розгляду у справі №4/2456-22/279.
За таких обставин посилання скаржника на тотожність спорів у цих справах помилкові і не заслуговують на увагу.
15.03.2002р. на виконання рішення суду у справі №4/2456-22/279 господарського суду Львівської області видано наказ (т.1 а.с.16), який пред’явлено до виконання.
Під час виконання зазначеного рішення суду на підставі виданого наказу, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Львові встановлено відсутність частини майна, яке підлягало передачі, у зв’язку з чим постановою від 04.11.2003р. наказ господарського суду Львівської області від 15.03.2002р. повернуто стягувачу. При цьому, частина майна передана під час виконання рішення суду.
За зверненням Обласної бази спецмедпостачання Управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації ухвалою господарського суду Львівської області від 11.02.2004р. змінено спосіб виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на грошові кошти у сумі 166 380,80грн., виходячи з вартості неповернутого майна, визначеної у рішенні господарського суду (т.1 а.с.18-19).
Посилаючись на часткове невиконання рішення у справі №4/2456-22/279 господарського суду Львівської області щодо повернення матеріальних цінностей, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача, збитки, пов’язаних із збільшенням вартості неповернутих медикаментів та медичного обладнання.
Під час вирішення спору у даній справі, судами першої та апеляційної інстанцій з’ясовано, що рішенням господарського суду Львівської області від 08.11.2001р. встановлено, що позивачем в порядку освіження передано відповідачу матеріальні цінності державного резерву з метою освіження у зв’язку із закінченням встановленого терміну зберігання за умови одночасної поставки і закладення до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.
Отже, у справі №4/2456-22/279, рішення у якій, в силу ч.2 ст.35 ГПК, враховуючи суб’єктний склад сторін, є преюдиційним для даної справи, встановлено факт наявності певного зобов’язання, порушення якого стало підставою для прийняття рішення судом щодо виконання такого зобов’язання в натурі.
Предметом спору у даній справі, є зокрема, стягнення збитків у вигляді різниці у вартості майна, що підлягало поверненню, пов’язаних із невиконанням такого зобов’язання (повернення майна).
Таким чином, застосування судами до взаємовідносин сторін ст.469 ЦК УРСР, ст.1213 ЦК України, є неправильним, оскільки зазначені норми встановлюють позадоговірне (деліктне) зобов’язання, підставою якого є неправомірна юридична дія –цивільне правопорушення, а саме порушення абсолютного права. При цьому, судом встановлено наявність між сторонами зобов’язання, порушення якого не є підставою для виникнення обов’язку, визначеного цими нормами.
Відповідно до ст.203 ЦК УРСР (чинному на момент порушення зобов’язання), у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.
Такі ж умови настання відповідальності за порушення зобов’язання встановлені чинними на момент звернення з даним позовом до суду та прийняття судових актів нормами, зокрема, ст.ст.224-225,218 ГК України.
Встановлення наявності зазначених елементів правопорушення входить до предметом доказування у даній справі.
Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції, неправильно застосувавши до взаємовідносин сторін норми матеріального права, наявність цих обставин не встановлював, чим допустив порушення норм процесуального права і зазначені порушення не виправлені судом апеляційної інстанції.
Зокрема, судами не надано оцінки доводам відповідача щодо неможливості повернення частини матеріальних цінностей в натурі, враховуючи те, що деякі медичні препарати не виробляються фармацевтичними підприємствами України та за кордоном і не зареєстровані в України. Встановлення вищевказаних обставин має значення для з’ясування наявності такого елемента складу правопорушення як вина. Такі обставини можуть бути встановлені шляхом витребування відповідних даних з Державного реєстру лікарських засобів України.
Встановлення вказаних обставин має значення також і для визначення обґрунтованості розміру збитків, визначеного позивачем; оцінки висновку експерта щодо вартості матеріальних цінностей тощо.
Не з’ясовані з достатньою повнотою і наявність інших елементів складу правопорушення.
Неповне з’ясування обставин справи є порушення вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права, не можуть бути усунуті касаційною інстанцією, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені ст.1117 ГПК України.
Враховуючи наведене, прийняті судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Державного комунального підприємства “Обласний аптечний склад” задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2006р. та рішення господарського суду Львівської області від 12.07.2005р. у справі №4/1733-22/200 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.