ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006 р. | № 6/882 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київський завод реле та автоматики” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. та рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2005р.
у справі №6/882 господарського суду м. Києва
за позовом Державного науково-виробничого підприємства “Імтрес”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Київський завод реле та автоматики”
про стягнення 20 631грн.
за участю представників:
НВП “Імтрес” –Лаєвський В.В., Шаповал В.М.;
ВАТ “Київський завод реле та автоматики“ –П’ятницька О.І.
в с т а н о в и л а :
Державне науково-виробниче підприємство “Імтрес” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Київський завод реле та автоматики” 20631грн., у т.ч. 17 150грн. заборгованості за виконані роботи відповідно до умов договору №85/2 від 01.04.2005р. та 3 481грн. пені.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те, що відповідачем в установлений договором строк не виконані взяті на себе зобов’язання щодо перерахування авансу у розмірі 50% від вартості робіт –протягом 10 днів з моменту підписання договору (а.с.3-4).
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.12.2005р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 17 150грн. основної заборгованості; в частині стягнення пені –відмовлено (а.с.48-50).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що:
- вимоги в частині стягнення основної заборгованості обґрунтовані, враховуючи порушення відповідачем зобов’язань щодо сплати авансу у встановлений договором строк;
- відповідальність у вигляді пені у даному випадку не передбачена ст.231 ГК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2005р. залишено без змін (а.с.66-69).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “Київський завод реле та автоматики” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у позові відмовити.
Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.04.2005р. між сторонами у справі –ВАТ “Київський завод реле та автоматики” та НВП “Імтрес” укладено договір №85/2 на створення (передачу) науково-технічної продукції, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до умов договору, відповідач доручив позивачу виконати роботи на тему: “Розробка та виготовлення стенду для перевірки функціонування серії реле РТМ1, введення до експлуатації та гарантійного обслуговування” в строк до 30 червня 2005р. (п.1.1, 2.1), а відповідач взяв на себе зобов’язання прийняти та оплатити такі роботи (п.2.3, п.2.5, 3.1) відповідно до протоколу договірної ціни шляхом перерахування 34 300грн. При цьому, договором передбачена сплата авансу у розмірі 50% вартості робіт протягом 10 днів з моменту підписання договору (п.3.4 договору).
Посилання скаржника на те, що даний договір є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, безпідставні.
Відповідно до пп.2,3 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оспорюючи факт укладення зазначеного договору, відповідач посилається на недосягнення сторонами згоди щодо предмету договору, до якого, як вважає ВАТ “Київський завод реле та автоматики”, входять наукові, технічні та інші вимоги до науково-технічної продукції. При цьому, відповідач посилається на те, що фактично додаток №1 “Технічне завдання на розробку та виготовлення стенда для перевірки функціонування серії реле РТМ1” підписано раніше ніж укладено сам договір і від його імені особою, повноваження якої на вчинення такої дії невідомі.
Між тим, у договорі, що від імені відповідача підписано головою правління Фостіковим В.І., повноваження якого не оспорюються, визначено, що наукові, технічні та інші вимоги до науково-технічної продукції, що є предметом договору, відображені у технічному завданні (додаток №1 до договору), що свідчить про узгодження відповідної умови договору у минулому і зазначення про те, що вона приймається сторонами.
Підписавши договір, який містить дані щодо згоди про включення до договору умов, відображених у технічному завданні, ВАТ “Київський завод реле та автоматики” схвалив дії осіб, що підписали таке технічне завдання.
Так, відповідно до ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. При цьому, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов’язків визначених ним.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань, передбачених п.3.4. договору щодо сплати авансу.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання зобов’язання щодо сплати авансу визначений сторонами п.3.4 договору –протягом 10 днів з моменту підписання договору.
Судами встановлено, що відповідач взяті на себе зобов’язання щодо сплати авансу не виконав, хоча строк виконання його настав. Враховуючи зазначене, висновок судів щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 17150грн. правильний.
Також касаційна інстанція вважає правильним рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові в частині стягнення пені, яке залишено без змін апеляційною інстанцією, з огляду на наступне.
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідальність за порушення грошових зобов’язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (не більше 50% від суми заборгованості) передбачена п.4.4 договору. При цьому, така відповідальність передбачена за взаємною згодою сторін лише у разі порушення строків остаточних розрахунків, визначених п.3.5 договору, а не строків сплати авансу.
Посилання скаржника на порушення його права брати участь у засіданні суду першої інстанції внаслідок не повідомлення його про час і місце засідання суду обґрунтовано не взяті до уваги судом апеляційної інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 13.12.2005р. направлена стонам, у т.ч. відповідачу 21.11.2005р. (вих.№№7756,7757). При цьому, у справі відсутні дані про те, що поштове відправлення, направлене відповідачу, йому не вручено з якихось-причин, а до поданої апеляційної скарги не додано доказів (зокрема, довідки відділення зв’язку) про те, що відповідне поштове відправлення відповідачу не надходило.
За таких обставин, судові акти у цій справи прийняті з урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не має.
Виконання рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2005р., зупинене ухвалою Вищого господарського суду України від 22.05.2006р., підлягає поновленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111, 1211 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2006р. у справі №6/882 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київський завод реле та автоматики” – без задоволення.
2. Виконання рішення господарського суду м. Києва від 13.12.2005р. у цій справі поновити.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.