Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
23 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представників: Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» - Бородавки І.Г.; ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Кузнецовського міського суду від 1 листопада 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Кузнецовського міського суду від 1 листопада 2010 року зазначені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі – банк або ПАТ «Фінанси та кредит») задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 846 152 гривні 76 копійок заборгованості за кредитним договором, 846 гривень 15 копійок судового збору і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти вимог до ОСОБА_2 і повністю в позові до ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, банк подав апеляційну скаргу, де фактично покликався на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права.
На її обґрунтування вказувалось про суперечність висновку суду про відмову в задоволенні позовних вимог вимогам закону, умовам договору та обставинам спору. При цьому посилався на порушення місцевим судом положень ст.ст. 1054, 1048, 629, 599 і 526 ЦК України та ст. 215 ЦПК України щодо змісту рішення суду.
З наведених міркувань просив скасувати рішення Кузнецовського районного суду від 1 листопада 2010 року і ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні представник банку, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарг, посилався на її необґрунтованість.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Фінанси та кредит», суд першої інстанції виходив з того, що позичальник, несвоєчасно сплачуючи кредитні кошти на користь позивача і порушивши умови кредитного договору, допустив виникнення заборгованості, сума якої разом з пенею від суми простроченої заборгованості підлягають
Справа №22-2128-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Малков В.В.
Категорія: 19.27 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
стягненню з ОСОБА_2 на користь банку. При відмові у решті вимог до позичальника місцевий суд врахував відсутність передбачених законом і договором підстав для стягнення відсотків за користування кредитом та пені, нарахованої за несвоєчасно сплачені відсотки.
Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3, суд попередньої інстанції взяв до уваги те, що позивач у встановленому договором порядку не повідомив поручителя про порушення ОСОБА_2 кредитних зобов’язань і виникнення в зв’язку з цим у поручителя обов’язку протягом двох днів з моменту одержання письмового повідомлення сплатити заборгованість на користь банку.
Проте з такими висновками не може погодитися колегія суддів.
Згідно зі ст. 526 ЦК України – зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як правильно встановлено міським судом, і ця обставина сторонами не оспорюється, 15 березня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Банком «Фінанси та кредит» (правонаступником якого є позивач) в особі філії «Північно-Західне регіональне управління» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Ф1-07\49270-50, а 29 серпня 2007 року і 20 серпня 2008 року укладено додаткові угоди, за якими відповідачу було надано банком 328 650 гривень кредитних коштів зі сплатою 21 відсотків річних за користування коштами зі строком повернення до 14 березня 2022 року. Пунктом 6.1 кредитного договору у разі невиконання зобов’язань за договором позичальнику нараховується пеня з розрахунку 1 відсоток від простроченої суми за кожен день прострочення.
10 грудня 2007 року між цими ж контрагентами укладено кредитний договір №Ф1-07\49270-145, а 20 серпня 2008 року укладено додаткову угоду №1, за якими позичальнику надано кредитні кошти у сумі 280 000 гривень зі сплатою 21 відсотків річних за користування коштами зі строком повернення до 9 грудня 2022 року. Пунктом 6.1 кредитного договору у разі невиконання зобов’язань за договором позичальнику нараховується пеня з розрахунку 1 відсоток від простроченої суми за кожен день прострочення.
25 січня 2008 року між ними ж укладено кредитний договір №435\08-МК, 20 серпня 2008 року - додаткову угоду №1, а 8 вересня 2008 року – додаткову угоду №2, за якими позичальнику надано кошти окремими частинами у межах непоновлювальної лінії з лімітом максимальної заборгованості 300 000 гривень зі сплатою 21 відсотків річних за користування кредитними ресурсами зі строком повернення до 24 січня 2023 року. Пунктом 7.1 кредитного договору у разі невиконання зобов’язань за договором позичальнику нараховується пеня з розрахунку 1 відсоток від простроченої суми за кожен день прострочення.
Умовами зазначених правочинів кредитодавцю у разі неналежного виконання ОСОБА_2 зобов’язань надано право вимагати дострокового повернення одержаних позичальником коштів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до договорів.
Виконання грошових зобов’язань позичальника було забезпечено порукою ОСОБА_3, про що свідчать відповідні договори №Ф1-07\49270-50П від 15 березня 2007 року, №Ф1-07\49270-145П від 10 грудня 2007 року, №01\435\08-МК від 25 січня 2008 року з додатковими угодами до договорів поруки.
Очевидним є те, що ОСОБА_2, не сплачуючи передбачені умовами кредитних договорів коштів, порушив умови кредитних договорів, допустивши виникнення заборгованості на загальну суму 1 111 228 гривень 27 копійок, з яких 787 211 гривень 71 копійка становить кредитна заборгованість, 108 690 гривень - заборгованість за відсотками, 215 325 гривень 83 копійки - нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків.
Встановлено, що суд попередньої інстанції, повно і правильно встановивши обставини, що мають значення для справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Стягнувши 787 211 гривень 71 копійку основної заборгованості за кредитом з ОСОБА_2, міський суд стягнув з нього і 58 941 гривню 5 копійок пені від суми простроченої заборгованості за кредитом за час з 5 лютого 2009 року по 4 лютого 2010 року. Разом з тим, відмовив у стягненні з позичальника на користь банку решти спірної суми заборгованості, а також у солідарному стягненні заборгованості з поручителя, посилаючись на недодержання кредитодавцем умов досудового врегулювання спору.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
За викладених обставин ОСОБА_2 порушив свої зобов’язання за кредитними договорами, а правом банку було дострокове звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.
Колегія суддів знаходить необґрунтованими розрахунки місцевого суду щодо пені від суми простроченої заборгованості за кредитом. Так, встановлено, що за порушення позичальником грошових зобов’язань ПАТ «Фінанси та кредит» поряд з основним боргом за кредитом йому нараховано 108 690 гривень 73 копійки заборгованості за відсотками та 215 325 гривень 83 копійки пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків. Обов’язком ОСОБА_2 як позичальника виявляється повернення зазначених сум на користь банку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України – у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Однак міський суд врахував відсутність повідомлення банком поручителя про наявність заборгованості і необхідність її погашення як підставу для припинення правовідносин за договором поруки. Натомість стаття 559 ЦК України визначає умови та порядок припинення поруки, серед яких не вбачається таких підстав, на які послався суд першої інстанції при відмові в позові до поручителя.
Отже, мотиви місцевого суду, з яких було відмовлено позивачу у задоволенні його вимог до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості об’єктивно не ґрунтуються на законі і на увагу заслуговувати не можуть.
За таких обставин обов’язок з повернення заборгованості на користь банку виявляється солідарним, а тому його необхідно покласти на обох відповідачів, що повністю відповідає вимогам законодавства і обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України – стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Беручи до уваги, що при зверненні до суду першої інстанції банком сплачено 1 700 гривень судового збору і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а до суду апеляційної інстанції – 850 гривень судового збору і 120 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, тому стягненню з відповідачів на користь ПАТ «Фінанси та кредит» підлягає сума у 2 790 гривень.
Враховуючи порушення місцевим судом норм матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід скасувати.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити.
Рішення Кузнецовського міського суду від 1 листопада 2010 року скасувати повністю.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» 787 211 (сімсот вісімдесят сім тисяч двісті одинадцять) гривень 71 копійку заборгованості за кредитом, 108 690 гривень (сто вісім тисяч шістсот дев’яносто) 73 копійки заборгованості за відсотками, 215 325 (двісті п'ятнадцять тисяч триста двадцять п’ять) гривень 83 копійки пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату відсотків та 2 790 гривень понесених судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити рішення апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту його проголошення.
Головуючий: Судді: