АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 5726 / 10 Головуючий у 1 інстанції: Нікітенко Н.П.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
16 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Коваленко А.І., Дашковської А.В.,
При секретарі: Карацюпі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2009 року позивач ВАТ ВТБ Банк (теперішнього часу - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що відповідно до укладеного 13.06.2008 року договору № К-96/ф/4 ОСОБА_2 отримав у них кредит в сумі 499000 доларів США зі сплатою 13% річних по 12.06.2028 року включно під зобов’язання своєчасно сплачувати частини суми кредиту, сплату відсотків за користування кредитом. Згідно договору поруки № П-96/Ф/4 від 13.06.2008 року ОСОБА_3 зобов’язана погасити борг в сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за кредитом, неустойки і нанесених збитків та інші платежі відповідно до умов кредитного договору. Відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором станом на 04.12.2009 року складає 4297410,60 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачів на їх користь.
В процесі розгляду справи, позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів на їх користь поточну заборгованість за кредитом – 3872165,08 грн., прострочену заборгованість за кредитом – 49438,21 грн., прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом - 450328,01 грн., поточну заборгованість за процентами за користування кредитом – 43900,21 грн., індекс інфляції за прострочення сплати кредиту – 3189,70 грн., 30% річних за несвоєчасне повернення кредиту – 7173,28 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом – 44774,25 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2010 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ВАТ ВТБ Банк – 4470968 грн. 74 коп. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку держмито в розмірі 850 грн. та 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ВАТ ВТБ Банк.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Згідно статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Задовольнивши позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» та стягнувши на користь позивача суму заборгованості з відсотками та неустойкою станом на 14.04.2010 року, суд першої інстанції посилався на положення статей 509, 526, 549 ЦК України і виходив з того, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що до правовідносин, які склалися між сторонами, суд мав застосовувати ст. 33 Закону України «Про іпотеку», оскільки право на стягнення суми заборгованості за кредитним договором у позивача повинно виникати лише після реалізації предмета іпотеки та у випадку, коли суми, вирученої від продажу предмета застави недостатньо для повного задоволення вимог позивача.
Даний довід є неприйнятним, оскільки виходить за межі позов вимог, заявлених в суді першої інстанції, а тому дана обставина на може досліджуватися апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються того, що позивач не має права вимагати виконання зобов’язання за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки у позивача відсутня банківська ліцензія і письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій в іноземній валюті та позивач не надав доказів щодо обґрунтованості вимог про стягнення суми інфляції та 30% річних.
Ці доводи спростовуються наступним.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачу - ВАТ «ВТБ Банк» - надана відповідна банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, ця банківська установа має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Крім того, пунктом 4.1 кредитного договору № К-96/Ф/4 від 13.06.2008 р. визначено: «Валютні ризики, які пов’язані зі зміною курсу долара США до гривні під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе позичальник», таким чином, позичальник ОСОБА_2 прийняв на себе валютні ризики.
У п. п. 9.1, 9.2 даного кредитного договору вказано, що боржник зобов’язався у випадку невиконання умов договору щодо повернення кредиту та несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 30 процентів річних від простроченої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.
Зазначене встановлено кредитним договором, тобто сторони при його укладенні дійшли згоди щодо даних умов кредитування та виконання зобов’язань за договором.
Також доводом апеляційної скарги є посилання апелянта на те, що позивачем неправильно визначена територіальна підсудність справи, оскільки апелянт вважає, що справа повинна розглядатися не в Ленінському районному суді, а за місцем проживання відповідача ОСОБА_2
Цей довід апеляційної скарги не знайшов підтвердження при апеляційному розгляді, оскільки з матеріалів справи видно, що позивач у відповідності до вимог ч. 1 ст. 113 ЦПК України звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя - за місцем проживання співвідповідача ОСОБА_3, яка проживає і зареєстрована в Ленінському районі м. Запоріжжя за адресою: АДРЕСА_1.
Представник апелянта – ОСОБА_4 - зазначала, що відповідачі спочатку своєчасно оплачували належні суми за кредитним зобов’язанням, проте, з осені 2009 року у них склалось тяжке матеріальне становище, а в червні 2010 року відповідачі потрапили у дорожню транспорту пригоду, отримали тілесні ушкодження. Відповідач ОСОБА_3 по теперішній час знаходиться на лікуванні у травматолога. Крім того, відповідач ОСОБА_2 неодноразово звертався до позивача з пропозицією щодо реструктуризації боргу. Тому представник апелянта вважає, що суд мав застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України і зменшити суму неустойки.
Частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення
Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК України судова колегія вважає намір боржника погашати заборгованість, заходи, які він уживав з метою реструктуризації боргу та тяжкий майновий стан відповідачів, незадовільний стан здоров’я ОСОБА_3 в зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка трапилась у червні 2010 року.
За таких обставин судове рішення в частині стягнення з відповідачів на користь ПАТ «ВТБ-Банк» неустойки - пені в сумі 44774,25 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення зменшеної суми пені.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2010 року в частині стягнення пені скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту:
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» пеню за кредитним договором № К-96/ф/4 від 13.06.2008 року в сумі 4000 (чотири тисячі) грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: