АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-6458/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бондаря М.С.
суддів: Кухаря С.В.
Гончара О.С.
при секретарі Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки і піклування виконкому Бердянської міської Ради про звернення стягнення на нерухоме майно, та виселення, -
ВСТАНОВИЛА :
У березні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно та виселення. У позові зазначило, що відповідно до укладеного договору між Банком і ОСОБА_3 від 29 вересня 2008 року, остання отримала кредит в розмірі 76 492,52 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 вересня 2013 року. У зв’язку з тим, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови вказаного договору, станом на 12 березня 2009 року утворилась заборгованість в сумі 73 406,94 доларів США, яка складається з наступного: 70 310,26 доларів США – заборгованість за кредитом; 2 386,76 доларів США – заборгованість за відсотками; 587,10 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 122,82 долара США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.
В забезпечення виконання зобов’язань 29 вересня 2008 року з відповідачем було укладено договір іпотеки на належну ОСОБА_3 на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 / АДРЕСА_2. У зв’язку з тим, що на даний час ОСОБА_3 заборгованість за кредитом не погасила, позивач просив суд звернути стягнення на нерухоме майно, яке знаходиться в іпотеці – зазначену трикімнатну квартиру з наданням Банку прав розпоряджатись цим майном шляхом продажу з укладанням від імені відповідача договорів купівлі-продажу, виселити ОСОБА_3 і ОСОБА_4 із зняттям їх з реєстраційного обліку.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року позов задоволено повністю.
Звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 / АДРЕСА_2 Запорізької області, яка має загальну площу 68,2 кв.м., з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Виселено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири № 35, розташованої в житловому будинку по проспекту Пролетарському буд. 226 / АДРЕСА_2 Запорізької області зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб в Бердянському УМВС України.
Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» судове мито 1700 грн. та 30 грн. інформаційно-технічного збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
Судом встановлено, що 29 вересня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 на строк до 30 вересня 2013 року був наданий кредит у сумі 76 492,54 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
В забезпечення виконання зобов’язань 29.09.2008 року з відповідачем було укладено договір іпотеки на належну ОСОБА_3 на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 / АДРЕСА_2.
Позивач послався на те, що станом на 12 березня 2009 року (дату підписання позову представником) утворилась не погашена заборгованість по кредитному договору в сумі 73 406,94 доларів США.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Відповідно до наданої колегії суддів представником Банку довідки станом на 12 березня 2009 року прострочена заборгованість ОСОБА_3 перед Банком, яка була підставою для звернення до суду з позовом, складала 3955,06 доларів США, яка складається з наступного: 1443,10 доларів США – заборгованість за кредитом; 1811,04 доларів США – заборгованість за відсотками; 578,10 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 122,82 долара США – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.
Відповідно до п. 8.1 вказаного кредитного договору позичальник згідно графіка погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору) кожного місяця зобов’язувався сплачувати банку кошти (щомісячний платіж) у сталій на всьому протязі дії договору сумі 1967,35 доларів США для погашення заборгованості (а.с.7). Щомісячний платіж згідно того ж графіку складається з заборгованості за кредитом; заборгованості за відсотками; заборгованості по комісії за користування кредитом; і звісно не включає в себе пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.
Таким чином, на момент звернення з позовом до суду (а позовні вимоги в цій частині не змінювались) прострочена заборгованість ОСОБА_3 перед Банком складала 3832,24 долара США яка є фактично меншою ніж два щомісячних платежі (3955,06 долара США мінус пеня 122,82 долара США, яка не входить в розмір щомісячного платежу), що є не співмірним до вартості предмету іпотеки яка визначена сторонами в указаному договорі іпотеки в п. 33.4 в сумі 486110 грн. бо вона не перевищує 7 % від вартості предмету іпотеки. Окрім цього крім відповідача – іпоткодержателя в спірній квартирі зареєстрований її син (а.с. 53) та проживає малолітній онук (а.с. 11а), а задоволення позову при не співмірності заборгованості з вартістю предмета іпотеки потягне за собою порушення їх прав користування нерухомим майном.
Також, відповідно до п. 22 вказаного договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцяти денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі і на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні їх умов.
Задовольняючи позов Банку, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на момент звернення з позовом до суду в порушення вимог п. 22 вказаного договору іпотеки Банк не направляв позичальнику який є одночасно і іпотекодавцем письмову вимогу про усунення порушень по виплаті кредиту, позивач не ставив перед відповідачами питання про дострокове виконання основного зобов’язання і в самій позовній заяві немає вимог про дострокове погашення кредиту.
Таким чином відповідно до вказаних умов договору право Банку почати звернення стягнення на предмет іпотеки виникає тільки через тридцять днів після отримання іпотекодацем письмової вимоги Банку при умові незадоволення цих вимог. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення такої вимоги то і відсутні підстави для задоволення позову, оскільки у Банку відповідно до умов договору не виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Заявлені при цьому вимоги Банку про виселення із зняттям з реєстраційного обліку відповідачів задоволенню теж не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.
Як передбачено ст. 39 Закону України "Про іпотеку", на яку позивач посилається в обґрунтування вимог про виселення відповідачів та зняття їх з реєстрації, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотеко держателя вправі ухвалити рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" лише звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
Оскільки колегія суддів не знайшла підстав для задоволення позову на звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру в якій проживають відповідачі, то і відпали підстави для їх виселення відповідно до вказаних вимог законодавства.
Виходячи з вказаного в задоволенні позову Банку необхідно відмовити повністю, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: