У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.
суддів: Проскурніцького П.І.; Ясеновенко Л.В.
секретаря Юрків І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 18 жовтня 2010 року
з участю апелянта, представника Надвірнянської ЦРЛ – Остап`юк Н.О., третьої особи – ОСОБА_3,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Надвірнянського районного суду від 18 жовтня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до Надвірнянської центральної районної лікарні про поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що наказом №28-к від 20.04.2010 року ОСОБА_1 звільнена з посади лікаря акушера-гінеколога Надвірнянської ЦРЛ за ст. 36 п.1 КЗпП України на законній підставі, у зв’язку із подачею нею власноручної заяви про звільнення. На думку суду, заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 подала після винесення наказу №28-к від 20.04.2010 року. Твердження позивачки про те, що заява про звільнення подана під психологічним тиском адміністрації на неї, суд вважав недоведеними об’єктивними доказами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги документальні докази та пояснення свідків про видачу наказу №28-к 21.04.20010 року, а не 20.04.2010 року. Апелянт вважає, що нею були надані докази у підтвердження відкликання заяви про звільнення до видання головним лікарем Надвірнянської ЦРЛ відповідного наказу та про чинення на неї психологічного тиску. На думку, ОСОБА_1, її заява про звільнення підлягала уточненню, оскільки в ній було зазначено дві підстави звільнення: за власним бажанням і за згодою сторін. Крім того, скаржник зазначає, що вона займала дві посади: лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації (0,5 ставки) та ургентного лікаря акушера-гінеколога пологового будинку (0,5 ставки). У згаданому ж наказі не конкретизовано з якої посади її було звільнено. У зв’язку із наведеним ОСОБА_1 вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим. Тому просить його скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному об’ємі.
_____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-6162/2010р. Головуючий у 1 інстанції - В.А.Безбородько
Категорія 52 Доповідач - В.А. Девляшевський
В засіданні Апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримала. Крім того, вона зазначила, що заяву про звільнення з роботи подала з метою уникнення звільнення з ініціативи адміністрації лікарні за порушення дисципліни та невиконання посадових обов`язків. Однак, ОСОБА_1 вважає, що вона вправі була відкликати свою заяву, що і зробила 21.04.2010 року. Тому, на її думку, адміністрація лікарні не мала підстав для її звільнення наказами від 21.04.2010 року. Вказує, що наказ №28-к про її звільнення в дійсності був виданий не 20 квітня 2010 року, а пізніше. Апелянт зазначила, що з жодним із наказів про звільнення, виданих різними датами, її адміністрація лікарні не знайомила. На її думку, суд першої інстанції залишив без уваги істотні порушення норм чинного законодавства про працю, допущені адміністрацією лікарні при її звільненні. Вважаючи у зв’язку із наведеним оскаржене рішення незаконним, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Представник Надвірнянської ЦРЛ та третя особа доводи апеляційної скарги заперечили, вважаючи, що ОСОБА_1 була звільнена наказом від 20.04.2010 року за ст.36 п.1 КЗпП України у відповідності із її заявою, після досягнення угоди з адміністрацією лікарні про звільнення з обумовленої дати. На їх думку, при звільненні позивачки з роботи порушень норм законодавства про працю не було допущено. Тому просять оскаржене рішення залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, представника Надвірнянської ЦРЛ та третьої особи – ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що заяву про звільнення з роботи ОСОБА_1 подала після прикрої події на її чергуванні у пологовому будинку, внаслідок якої проти неї була порушена кримінальна справа. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснила, що названу заяву вона подала з метою уникнення звільнення з ініціативи адміністрації за порушення.
Пунктом 1 ст.36 КЗпП України передбачена можливість припинення трудового договору за угодою сторін. В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Із тексту заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила звільнити її з 21.04.2010 року у зв’язку із власним бажанням за угодою сторін. Те, що заявник назвала таку підставу «згодою», а не «угодою» сторін, суті не міняє. Фактично, вона мала на увазі звільнення саме за угодою сторін. Адже, у ОСОБА_1 не було ні передбачених законодавством поважних причин для звільнення, ні наміру перейти на іншу роботу за власним бажанням.
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що, незважаючи на посилання в заяві ОСОБА_1 на її власне бажання, в даному випадку обидві сторони, тобто працівник і адміністрація лікарні, виявили намір щодо припинення трудового договору не за ст.38 КЗпП України, а за п.1 ст.36 КЗпП України. Оскільки домовленість про припинення трудового договору з обумовленої дати, тобто з 21.04.2010 року, сторонами була досягнута, що позивачка не заперечувала і що підтверджено відповідною візою головного лікаря районної лікарні на заяві ОСОБА_1 (копія заяви - а.с.12 ), то анулювання такої домовленості могло мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Такої згоди не було. Отже, за таких обставин подача ОСОБА_1 заяви про відкликання заяви на звільнення правового значення не має. Тому, на думку колегії суддів, адміністрація лікарні, реалізовуючи досягнуту угоду, на законній підставі 20.04.2010 року видала наказ №28-к про звільнення ОСОБА_1 Цей наказ зареєстрований в книзі наказів по кадрам Надвірнянської ЦРЛ. Твердження позивачки про його фіктивність з посиланням на копії інших наказів від 21.04.2010 року про її звільнення є безпідставним. Адже, долучені нею ксерокопії наказів мають невідоме походження, не зареєстровані в книзі наказів лікарні. З такими наказами ОСОБА_1 не була ознайомлена, і вони не були підставою для її звільнення. Крім того, на думку колегії суддів, адміністрація вправі була видати наказ про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін не тільки 20 квітня 2010 року, а й на наступний день, оскільки взаємної згоди адміністрації лікарні та працівника про анулювання домовленості про звільнення досягнуто не було.
Посилання апелянта на те, що вона працювала на двох посадах (по 0,5 ставки), а в наказі про звільнення не зазначено з якої посади її звільнено, на думку колегії суддів, не може бути прийняте до уваги і не може розцінюватись в якості підстави для визнання звільнення незаконним. Адже, ОСОБА_1 у відповідності із наказом № 38-к від 03.07.2000року працювала по 0,5 ставки лікарем акушером-гінекологом у двох відділеннях Надвірнянської ЦРЛ : в жіночій консультації та пологовому будинку. В своїй заяві лікар акушер-гінеколог ОСОБА_1 просила звільнити її з роботи з Надвірнянської ЦРЛ без зазначення конкретної посади. Тому немає підстав вважати, що наказом №28 від 20.04.2010 року ОСОБА_1 звільнена з роботи не взагалі, а тільки з однієї із посад лікаря акушера-гінеколога.
Приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що постановлене поданій справі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.
Керуючись ст.ст.218;307;308;313; 314;319;324;325 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити,а рішення Надвірнянського районного суду від 18 жовтня 2010 по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів після дня її проголошення.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: П.І.Проскурніцький
Л.В.Ясеновенко