У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.
суддів: Мелінишин Г.П., Меленко О.Є.
секретаря Довжинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 04 жовтня 2010 року з участю:
апелянта; відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 04 жовтня 2010 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно задоволено. За ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно після смерті батька – ОСОБА_4, а саме: на частину житлового будинку АДРЕСА_1 яка складається з кімнати площею 14,6 кв.м, комори площею 3,0 кв.м, веранди площею 8,1 кв.м, та на два сараї площею 24,4 кв.м і 27,4 кв.м. В користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в солідарному порядку стягнуто 1200 грн витрат на юридичну допомогу.
Цим рішенням відмовлено за безпідставністю вимог у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на спадкове майно.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, дійшов до висновку про те, що нотаріальна контора м. Калуша безпідставно відмовила позивачу, який своєчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у видачі свідоцтва про право на спадщину. Підставою ж відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 було те, що він, на думку суду, не має права на обов’язкову частку у спадщині, оскільки на час смерті батька не досягнув пенсійного віку, тобто 60 років.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що він не являється непрацездатним. Апелянт зазначив, що йому у 2002 році була призначена пільгова пенсія (за списком №1). Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що згідно рішення Калуського районного народного суду батьку належало не 1/3 частина всього будинковолодіння, а тільки приміщення будинку і господарські споруди, вказані у цьому рішенні. На його думку, суд першої інстанції на згадані вище обставини уваги не звернув. Вважаючи у зв’язку із наведеним оскаржене рішення незаконним і необґрунтованим, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його зустрічного позову та часткове задоволення позову ОСОБА_3
_____________________________________________________________________
Справа № 22-ц-6202/2010 р. Головуючий у 1 інстанції - Л.І.Федик
Категорія 5 Доповідач - В.А.Девляшевський
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав. Ствердив, що позивачу суд першої інстанції присудив тільки ті приміщення спірного будинку і господарські споруди, які належали спадкодавцю.
Відповідачка - ОСОБА_2 заявила, що у вирішенні даного спору про спадщину вона покладається на суд.
Позивач – відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що суд першої інстанції на законній підставі задовольнив його позовні вимоги та відмовив у зустрічному позові ОСОБА_1 Тому просив рішення в даній справі залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Апеляційним судом з’ясовано, що на час відкриття спадщини, тобто 07.05.2009 року, ОСОБА_1 виповнилось 58 років. У 2002 році йому була призначена пенсія на пільгових умовах.
Право на обов’язкову частку у спадщині згідно із ст. 1241 ЦК України виникає, зокрема, у непрацездатних дітей спадкодавця. Непрацездатною згідно норм чинного законодавства України вважається та особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом (для мужчин пенсійний вік визначено – 60 років), або є інвалідом 1; 2 чи 3 групи. Про це, зокрема, зазначено у ч.3 ст.75 СК України.
В п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України 3? Від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, який визначено ст.1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
З наведеного випливає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1, який хоч і являється пенсіонером, однак не має права на обов’язкову частку у спадщині, оскільки не досяг на день відкриття спадщини віку 60 років.
Твердження апелянта про необхідність визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого спадкодавцю сільською радою, не може бути прийняте до уваги. Адже, документом власності ОСОБА_4 є не згадане свідоцтво, а рішення народного суду Калуського району від 04.06.1981 року, яким проведено реальний поділ спірного будинковолодіння у с. Верхня Калуського району ( копія рішення – а.с.29-31).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, визнав за ним право власності в порядку спадкування за заповітом саме на ті приміщення будинку і господарські споруди, які належали спадкодавцю на підставі згаданого рішення. Цього факту ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду не заперечував.
Приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції по даній справі постановив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апелянта не спростовують висновків суду. Тому підстав для скасування чи зміни оскарженого рішення немає.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.218;307;308;313;314;319;324;325 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Калуського міськрайонного суду від 04 жовтня 2010 року по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ на протязі двадцяти днів.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: Г.П.Мелінишин
О.Є.Меленко