Справа № 2-1962 / 10

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 23 листопада 2010 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого

      судді                                   Назарової М.В.

     при секретарі                     Зятьковій О.С.

за участю адвокатів          ОСОБА_1, ОСОБА_2,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним та права власності на автомобіль, поділ майна подружжя, -  

 В С Т А Н О В И В :

 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 21 листопада 1998 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 19 грудня 2008 року. Дітей від шлюбу не мають.

29.10.09 р. позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про поділ спільного майна подружжя, в якому вказує, що за час шлюбу за спільні кошти вони з дружиною придбали автомобіль ВАЗ-210993 реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 р. випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ, седан легковий, яким згідно «генеральної довіреності» можуть управляти він та ОСОБА_4  

Оскільки на теперішній час відповідачка ОСОБА_6 відмовляється оформити у нотаріальній конторі купівлю-продаж йому автомобілю, дізнавшись, що шлюб між ним та відповідачкою, розірвано, то змушений звертатися до суду.

Факт придбання автомобіля за кошти сім»ї за 4300 доларів США підтверджується розпискою колишнього власника автомобіля ОСОБА_5, а також виданою нею 02.12.06 р. довіреністю на право управління та продажу автомобіля на його з відповідачкою ОСОБА_4 ім»я.

Половина вартості автомобіля складає 12513 грн. /4300 доларів США х 5,82=25026 грн./.

Оскільки згідно ч. 1 с. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, і в разу поділу спільного сумісного майна подружжя його частки у відповідності до ст. 70 СК України є рівними, просить визнати договір купівлі-продажу автомобіля ВАЗ-21093 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ седан легковий, укладений між ним та ОСОБА_4 - з однієї сторони - і відповідачкою ОСОБА_5-  з другої - дійсним; визнати за ним та ОСОБА_4 право власності на вказаний автомобіль; поділити між ним та ОСОБА_4 вказаний автомобіль, визнавши за ним право власності на автомобіль та стягнувши з ОСОБА_4 половину його вартості у сумі 12513 грн. та зобов’язати ОСОБА_4 передати йому негайно вказаний автомобіль. Згодом змінив свої вимоги у частині поділу майна таким чином, щоб стягнути з ОСОБА_4 на його користь половину вартості автомобіля в сумі 12513 грн.

 У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримує свої вимоги та пояснив, що в 2006 році вони з дружиною придбали у ОСОБА_5 вищезазначений автомобіль за 4300 доларів США – спочатку дали 300 доларів США, а потім – залишок. Коли саме це було, він не пам»ятає. Після цього ОСОБА_6 видала їм обом «генеральну» довіреність. Коли в 2008 році вони з дружиною припинили спільне проживання, остання забрала автомобіль. Своєчасно не оформили договір належно тому, що на той час бракувало коштів.

Також просить стягнути на його користь повернення судових витрат.

  Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні позов визнала повністю та пояснила, що дійсно в 2006 році вона продала належний їй автомобіль ВАЗ-210993 р/н НОМЕР_1 подружжю ОСОБА_3 за 4300 доларів США. Не переоформили автомобіль том, що у покупців не було для цього коштів. Вона видала на ім»я обох ОСОБА_3 генеральну довіреність, яку їй 17.10.09 р. повернули у зв»язку з перепродажем автомобіля іншій особі. До цього, в 2008 році до неї приїздила ОСОБА_3 і на її прохання вона видала розписку про отримання від Брагилевих за автомобіль 4300 доларів США – та пояснила, що така розписка потрібна в ДАІ. Чи видавала вона під час продажу автомобіля таку розписку сторонам, вона не пам»ятає.

 Відповідач ОСОБА_4 позов не визнала та у попередньому судовому засіданні пояснила, що вказаний автомобіль вони з чоловіком не придбали. Довіреність ОСОБА_5 видавала їм обом на продаж автомобілю, і коли вона пішла від чоловіка, то забрала машину, до жовтня 2009 р. вона дійсно була у неї, потім її забрали ОСОБА_5. Розписку про отримання від них з чоловіком грошей ОСОБА_5 дійсно давала на її прохання у 2008 році, коли вона зверталася до суду із позовом до чоловіка про поділ майна подружжя – за допомогою такої розписки вона намагалася отримати з чоловіка гроші за інше майно, яке не було оформлено як власність подружжя. Оригінал довіреності вона повернула ОСОБА_5

 Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, вважає позовні вимоги як такі, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/, а згідно ч. 2 – вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У судовому засіданні встановлено, що сторони з 21 листопада 1998 року перебували у шлюбі /а.с. 6/, який розірвано рішенням суду від 19.12.08 р. /а.с. 7, 8/. Дітей від шлюбу не мають.

Як встановлено у судовому засіданні, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу автомобілю ВАЗ-21093 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ сєдан легковий, визнання права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 на вказаний автомобіль, а також його поділ як майна подружжя.

При цьому позивач посилається на те, що спірний автомобіль було придбано ним та його колишньою дружиною за спільні кошти родини за 4300 доларів США у відповідачки ОСОБА_5 та оформлено цей правочин генеральною довіреністю.  

 Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона /продавець/ передає або зобов»язується передати майно /товар/ у власність другій стороні /покупцеві/, а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно /товар/ і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч. 1. ст. 639 ЦК України встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

Торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, здійснюється відповідно до Правил роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджених Наказом Міністерства економіки та питань з європейської інтеграції від 31.07.02 р. № 228 – відомостей про додержання сторонами вимог цих Правил суду не надано.

Як на підставу існування між ним і його дружиною – з одного боку - та відповідачкою ОСОБА_5 – з іншого – договірних правовідносин купівлі-продажу спірного автомобілю, позивач посилається на довіреність, видану останньою на його ім»я та ім»я ОСОБА_4 та на копію розписки, видану ОСОБА_5 за два роки після купівлі автомобілю.

Проте, з таким твердженням позивача погодитися не можна.

Судом досліджена як копія довіреності, виданої ОСОБА_5 /а.с. 9/, так і її оригінал, на ім»я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про користування та розпорядженням на умовах, відомих представнику /ам/ з укладенням між нами в усній формі договору доручення, тобто продати або передати в оренду або позичку, /кожен діє окремо/, вищезазначеного автомобілю, належного ОСОБА_5

Згідно зі ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі на визначає правовідношення, в якому одна сторона /представник/ зобов»язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст. 240 ЦК України представник зобов»язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження часткового або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особо, яку представляють, і представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.  

При цьому, суд же розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, … в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч. 1 ст. 11 ЦПК України/ і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень / ч. 3 ст. 10 ЦПК України/.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази, суд доходить висновку про те, що суду не надані докази досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов /предмет, ціна тощо/ укладення договору купівлі-продажу спірного автомобілю, що має значення для правильного вирішення спору.

Саму по собі видачу генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу, не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

  Тому посилання позивача на застосування до спірних правовідносин вимог ст. 218, згідно ч. 2 якої якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним, не заслуговують на увагу з вищенаведених підстав.

До того ж, суд бере до уваги, що суду не надано будь-якого належного /письмового/ доказу про укладення договору купівлі-продажу, оскільки навіть копія розписки, на яку посилається позивач /а.с. 10/, без її оригіналу, без дати видачі і вказівки про час продажу автомобілю, крім того, містить інше прізвище, ніж ОСОБА_4 – Брачилеви.  

     Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання правочину дійсним слід відмовити за необґрунтованістю.

При цьому суд не може взяти до уваги як доказ придбання подружжям ОСОБА_3 той факт, що відповідачка ще у 2008 році зверталася до суду із позовом про визнання спірного автомобілю спільною сумісною власністю подружжя, а потім відмовилася від позову, оскільки лише обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини / ч. 3 ст. 61 ЦПК України/.

Як не може суд погодися і із визнанням відповідачкою ОСОБА_5 позову у частині визнання правочину дійсним, адже позивач зазначає у позові, що остання ухиляється від нотаріального посвідчення договору - ОСОБА_5 була присутня у судовому засіданні 12.07.10 р. /а.с. 85/, оригінал вищезазначеної довіреності знаходиться у неї на руках, що вбачається з протоколу про вчинення окремої процесуальної дії /а.с. 105/, і вказаний автомобіль знятий з реєстраційного обліку для реалізації іншій особі лише 03.08.10 р. /а.с. 112/.

     Оскільки, таким чином, судом не встановлена дійсність договору купівлі-продажу, отже, у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний автомобіль як спільне сумісне майно подружжя слід також відмовити за необґрунтованістю, як відмовити і у задоволенні позову у частині поділу майна подружжя.

      На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст.ст. 237, 240, 244, 245, 218, 638, 655 ЦК України, ст.ст. 60-61, 63, 65, 68-71 Сімейного Кодексу України, Правилами роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджених Наказом Міністерства економіки та питань з європейської інтеграції від 31.07.02 р. № 228, суд, -

 ВИРІШИВ:

      У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним та права власності на автомобіль, поділ майна подружжя відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення  шляхом подачі апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення – з дня отримання копії цього рішення – і в той же строк.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

 Головуючий:                                                                               М.В.Назарова