Справа № 2-2-28 / 10

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 10 грудня 2010 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого

 судді                                     Назарової М.В.

при секретарі                       Зятьковій О.С.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Плюс» про стягнення суми за час затримки розрахунку при звільненні , -  

 В С Т А Н О В И В :

 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ „Плюс”, працюючи в останнього з 11.03.08 р., згідно Наказу № 82-к переведено двірником з 01.01.09 р., а з 12.03.09 р. звільнено згідно Наказу № 25-к за власним бажанням – ст. 38 КЗпП України.

13.08.09 р. прокурор м. Антрацит звернувся до суду із заявою в інтересах ОСОБА_1 до відповідача ТОВ «Плюс» про стягнення на користь останньої суми за час затримки розрахунку при звільненні 1438 грн. 32 коп., посилаючись в обґрунтування позову на те, що ОСОБА_1 було звільнено 12.03.09 р., а остаточний розрахунок з нею проведено лише 23.04.09 р., що підтверджено довідкою УПСЗН Антрацитівської міської ради від 25.05.09 р. за результатами перевірки ТОВ «Плюс» з питань додержання законодавства про працю, згідно якою затримка розрахунку становить 44 календарних дні. Враховуючи, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 32 грн. 70 коп., то до стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України належить 32,40х44=1438 грн. 80 коп.

 У судове засіданні 09.12.10 р. від прокурору м. Антрацит надійшла заява про залишення заяви без розгляду та про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою суду від 09.12.10 р. на підставі ст.ст. 45, 46, 207 ч. 1 п. 7 ЦПК України  

прокурору м. Антрацит в задоволенні його заяви про залишення його позову в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ «Плюс» про стягнення суми за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено та вирішено вважати позивачем по справі ОСОБА_1.

 Отже, у судовому зсіданні позивачка ОСОБА_1 як позивач підтримує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача на її користь за час затримки розрахунку при звільненні 1438 грн. 80 коп.

 Представник відповідача ТОВ „Плюс”– ОСОБА_3., що діє на підставі довіреності, у судовому засіданні вимоги позивача не визнала та пояснила, що дійсно позивач працювала у них, до 11.03.09 р. вона перебувала на лікарняному, а 12.02.09 р. прийшла до офісу, здала лікарняний та отримала на руки трудову книжки. За отриманням розрахункових ОСОБА_1, незважаючи на неодноразовій дзвінки адміністрації, не з»являлася, а прийшла лише 23.04.09 р., і сума їй одразу була виплачена.

Позов не визнають, оскільки вимог про розрахунок позивач до 23.04.09 р. не ставила, а навмисно затягувала отримання цих сум, до того ж, рішенням суду довідку, на яку посилався прокурор як на обґрунтування своїх вимог, визнано нечинною.

 Суд, заслухавши сторони, свідків ОСОБА_3., ОСОБА_4, дослідивши інші докази у справі, вважає вимоги ОСОБА_1 як такі, що не підлягають задоволенню.

Так, у судовому засіданні встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відповідальності ТОВ «Плюс» за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1

При цьому, як позивач, так і представник відповідача у судовому засіданні погодилися з тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ „Плюс”, працюючи в останнього з 11.03.08 р., згідно Наказу № 82-к переведено двірником з 01.01.09 р. /а.с. 6, 7-8/, а з 12.03.09 р. звільнено згідно Наказу № 25-к за власним бажанням – ст. 38 КЗпП України /а.с. 9/.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум, проводиться в день звільнення, а якщо працівник в день звільнення  не працював, то не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.  

У судовому засідання встановлено, що в день звільнення, тобто 12.03.09 р., позивачка ОСОБА_1 не працювала.

При цьому, сама позивачка не заперечує, що 12.03.09 р. сама приносила до офісу відповідача листок непрацездатності, останнім днем якого було 11.03.09 р., а до роботи треба було стати 12.03.09 р.

Допитана у якості свідка за її згодою представник відповідача ОСОБА_3. пояснила, що позивач дійсно приносила 12.03.09 р. до неї як до заступника генерального директора ТОВ «Плюс» листок непрацездатності, і на її запитання щодо розрахунку, вона /свідок/ сказала ОСОБА_1 звернутися до бухгалтерії, куди вона /свідок/ передала після заповнення листок непрацездатності та Наказ про звільнення. Проте, як їй стало відомо від головного бухгалтера ОСОБА_4, позивачка туди не зверталася.

При цьому позивачка у судовому засіданні пояснила, що заробітну платну вона зазвичай отримувала в бухгалтерії підприємства.

Свідок ОСОБА_4 підтвердила у судовому засіданні, що 12.03.09 р. позивачку було звільнено, і до неї як до головного бухгалтера відповідача заступник директора ОСОБА_3. 12.03.09 р. передала заповнений листок непрацездатності ОСОБА_1, проте сама позивачка до бухгалтерії того дня не зверталася. Тому оскільки в день звільнення ОСОБА_1 не працювала, а в цьому разі неотримана заробітна плата виплачується на першу вимогу працівника, такої вимоги не було, то вона /свідок/ телефонувала позивачці - 17.03.09 р. на місцевий телефон, а 19.03.09 р. зі свого робочого мобільного телефону на її мобільний, щоб та прийшла та отримала розрахункові, на що ОСОБА_1 відповіла, що прийде за грошима, коли вважає за необхідне. Також на її вказівку зав господарством Прийма також передавала позивачці, щоб та прийшла за грошима, але ОСОБА_1 звернулася за розрахунком лише 23.04.09 р. – належна сума їй була виплачена негайно. До того ж, може підтвердити, що в касі підприємства завжди залишалася необхідна для розрахунку із позивачкою сума, що вбачається з залишку по касі.

Цим поясненням свідка ОСОБА_4 відповідає довідкова інформація про надання послуг оператору мобільного зв»язку, з якої вбачається, що 19.03.09 р. з мобільного телефону головного бухгалтера ОСОБА_4 на мобільний телефон позивачки мав місце дзвінок, і тривалість розмови становила 49 сек. /а.с. 28, 30, 34, 76, 77/.

Судом також досліджено видатки по касі відповідача та прибуткові касові ордери, з яких вбачається, що дійсно для розрахунку з позивачкою за лютий 2009 р. /565 грн. 55 коп./ та за березень 2009 р. /425 грн. 62 коп./ у касі ТОВ «Плюс» залишалися необхідні для виплати суми.

Отже, суд погоджується із відповідачем, що до спірних правовідносин слід застосувати правила ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо виплати позивачу належних їй при звільненні сум після пред»явлення нею вимоги про розрахунок, оскільки вона в день звільнення, тобто 12.03.09 р., не працювала.

Також суд бере до уваги, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, … в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч. 1 ст. 11 ЦПК України/ і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень / ч. 3 ст. 10 ЦПК України/.

Таким чином, суд вважає, що позивачка не навела в у судовому засіданні доказів того, що вона зверталася за отриманням розрахунку до відповідних службових осіб відповідача, а самого факту того, що її звільнено 12.03.09 р., а розрахунок проведений лише 23.04.09 р. /а.с. 26/, недостатньо для того, щоб покласти на відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, адже згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, відповідач повинен виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку – строк в цьому разі слід враховувати не пізніше наступного для після пред»явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок.

До тверджень позивачки, що їй ніхто не телефонував з пропозицією отримати розрахунок і що в березні 2009 р. у неї взагалі не було мобільного телефону, суд ставиться критично, адже, як вбачається з її власноруч написаних до прокуратури м. Антрацит заяв, номер її мобільного телефону 0505804179 /а.с. 76, 77/, до того ж, вона сама пояснила у суді, що придбала мобільний телефон та стартовий пакет в магазині.

Про відсутність вимоги позивачки про розрахунок із нею при звільненні свідчить і її претензій на ім.»я генерального директора відповідача /а.с. 37/, яку, як пояснила позивачка, вона після звільнення надсилала відповідачу в березні 2009 р.

Щодо довідки № 45 за результатами перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс» з питань додержання законодавства про працю від 25.05.09 р., складеною Управлінням праці та соціального захисту населення Антрацитівської міськради, на яку як на підставу вимог посилався прокурор м. Антрацит під час звернення до суду /а.с. 10-11/, то постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.09.10 р., яка набрала чинності, вказану довідку визнано нечинною /а.с. 57-58/.

Таким чином, оцінюючи всі докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що з позивачкою дійсно має місце затримка розрахунку при звільненні, але ж у судовому засіданні не добутого доказів саме вини відповідача в несвоєчасному з нею розрахунку при звільненні, а в цьому разі у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. І незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа, після вирішення спору  в КТС, суд розглядає її в порядку позовного провадження як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації.

Тому суд погоджується із відповідачем щодо того, що заява прокурору м. Антрацит в інтересах ОСОБА_1 повинна подаватися до суду із дотриманням передбачених законом строків.

Як вбачається з матеріалів справи, заява прокурору м. Антрацит подана до суду лише 13.08.09 р. /а.с. 1/, а порушення прав ОСОБА_1 мало місце, на думку позивача, 23.04.09 р. /час розрахунку/, таким чином передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк пропущений, і суду не надано жодної поважної причини такого пропуску, тому суд не вбачає підстав для поновлення строку.

Отже, оскільки заявлено необґрунтований позов та пропущені строки звернення до суду, то суд вважає за необхідне відмовити у позові саме за необґрунтованістю.

      На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, суд,-

  ВИРІШИВ:  

      У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс» про стягнення суми за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити за необґрунтованістю.

 Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення  шляхом подачі апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення – з дня отримання копії цього рішення – і в той же строк.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

   Головуючий:                                                                             М.В. Назарова