справа № 2ц - 5081/10
Р Е Ш Е Н И Е
И М Е Н Е М У К Р А И Н Ы
20 грудня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі судді Філіпенко Л.П.
при секретарі Щербак А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за межі України із матір'ю без згоди та супроводу батька
В С Т А Н О В И В :
1 грудня 2010 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_2. про надання дозволу на виїзд дитини за межі України із матір'ю без згоди та супроводу батька, у якому вона посилається на те, що із відповідачем вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 09 липня 1997 року до 18 січня 1999 року. В шлюбі вона народила доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 9 листопада 1998 року шлюб між неї та відповідачем розірвано. Дитина залишилась проживати разом з неї на її утриманні та вихованні. 26 травня 1998 року на підставі рішення Антрацитівського міськрайонного суду по справі № 2-867/08 був видано виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_1 із відповідача аліментів на утримання їх дитини в розмірі ј частки усіх його доходів. Після розірвання шлюбних відносин та припинення спільного сумісного проживання відповідач подальшою долею дитини цікавився дуже рідко. Відповідача не цікавило, чи достатньо позивачці із дитиною грошей, чи не потрібно часом підтримати їх в час, коли дитина знаходилась на лікуванні, адже дитині було не більше року. Про байдужість відповідача до долі своєї дитини свідчить той факт, що станом на 3 серпня 2010 року заборгованість відповідача по аліментах на утримання своєї дитини становила 8280,43 гривень. За весь цей час з моменту припинення сімейних відносин ОСОБА_2. самотужки весь цей час утримувала дитину, що в період кризи, було зовсім скрутно, але в неї є мати, бабуся її дитини ОСОБА_6, яка мешкає вмісті Кам,янець-Шахтинський, Ростовської області, Російської Федерації, з якою в моєї доньки склалися дуже теплі стосунки. Вони люблять один одного, бабуся завжди підтримувала нашу із донькою сім’ю, в тому числі матеріально. Але в зв,язку з тим що ми мешкаємо в різних державах, то за діючими правилами на виїзд доньки до бабусі потрібен дозвіл батька дитини, мого колишнього чоловіка ОСОБА_2. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача із проханням надати нотаріально завірений дозвіл на те, щоб вона могла періодично, на три місяці, виїжджати на тимчасове проживання до своєї матері ОСОБА_6 до м. Кам,янець-Шахтинський, Ростовської області, Російської Федерації зі своєю дитиною, аби забезпечити дитині належний догляд та виховання. Але відповідач від надання дозволу ухиляється. ОСОБА_1 направила 2 липня 2010 року відповідачу поштою листа з повідомленням про вручення із проханням надати дозвіл на вивіз їх дитини до РФ разом з нею на тимчасове проживання під гарантії того, що кожні три місяці дитина з нею буде повертатися на постійне проживання до України, що надаси змогу відповідачу, за наявності в нього бажання, реалізувати своє право на спілкування із дитиною. На свого листа відповідь вона так і не отримала, по телефону відповідач знов виказав свою незгоду надати потрібний дозвіл. Вважає, що такі дії відповідача, у їх сукупності, свідчать про зловживання ним своїми правами при фактичному невиконанні своїх батьківських обов’язків, з метою нашкодити її, а також і їх дитині. Їх донька дуже прив’язана до матери, і не припускає навіть думки залишитись без мене. Вона самостійно виховує дитину з моменту припинення із відповідачем спільного сумісного проживання, піклується про її фізичний та духовний розвиток, доглядає під час хвороб, утримує матеріально нашу невеличку сім’ю. Вона не збирається змінювати постійне місце проживання їх дитини, змінювати громадянство, лише користується правом на влаштування свого особистого життя з урахуванням потреб своєї дитини та задля максимального забезпечення його інтересів, і не збирається порушувати права відповідача. Але вважає неприпустимим для відповідача шантажувати її незаконними вимогами. Згідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду, тому позивачка й звернулася до суду з позовом за наданням її дозволу на вивіз своєї дитини за кордон із визначенням періодичності виїздів та місця перебування з метою забезпечення таким чином і прав відповідача на спілкування зі своєю дитиною.
У судове засідання ОСОБА_1 не з’явилася, просить розглянути справу за її відсутність, підтримує позов (а.с.18), відповідач в судове засідання не з'явився, належним чином про місце і час слухання справи повідомлен вчасно, про що свідчить його підпис
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню.
При цьому суд виходить із диспозитивності прав сторін за того, що згідно зі ст. 10 ЦПК України, обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом загальності. Суд же, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При досліджені і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Судом установлено, що дійсно сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5), у котрої є бабуся ОСОБА_6, яка мешкає вмісті Кам,янець-Шахтинський, Ростовської області, Російської Федерації, з якою з внучкою склалися дуже теплі стосунки, але відповідач не дає позивачці дозволу на короткостроковій вивіз своєї дитини за кордон.
Згідно із ст. 10 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), держави-учасниці зобов’язалися поважати право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені Законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися в першу чергу максимальним забезпеченням інтересів дітей.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У відповідності до п. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників. Проїзний документ видається органами внутрішніх справ за місцем проживання дитини терміном на три роки або до досягнення 18-річного віку.
Для перетинання державного кордону України неповнолітньою дитиною відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» необхідно отримати нотаріально завірену згоду одного з батьків на виїзд дитини за кордон.
У цьому випадку суд розцінює небажання відповідача дати згоду як необґрунтоване и вважає, що сукупність доказів по справі вірогідно підтверджує, що позов ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, оскільки короткостроковій виїзд їх донці ОСОБА_5 за кордон до Росії відповідає інтересам дитини.
Керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 3,10 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 7,159 Сімейного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України", Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 р. "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", ст.ст. 3, 15, 118, 119 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надати дозвіл на короткострокові виїзди терміном до трьох місяців неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, під зобов’язання її зворотнього повернення, на тимчасове проживання до Російської Федерації, м. Кам,янець-Шахтинський Ростовської області, у супроводі своєї матері ОСОБА_1, без згоди її батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
рішення надруковане у дорадчій кімнати