№ 2а-1640/2010 р.  

П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ  

15 листопада 2010 року     Якимівський районний суд Запорізької області у складі:  

  головуючого судді  Куценко О.О.  

при секретарі Павленко Н.В.  

  розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка Запорізької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,  

  в с т а н о в и в:  

  22 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.  

  В позові зазначено, що позивач   є власником торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 16.03.2007р. по справі № 10/150/07. Право власності позивача на вказане майно також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданим Якимівським БТІ 10.04.200р. НОМЕР_2. Рішенням Якимівського районного суду від 20.07.2006 р. був розірваний шлюб між позивачемта ОСОБА_2. Ухвалою Якимівського районного суду від 23.04.2009р. в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до позивача про розподіл майна набутого у шлюбі, за позивачем було визнане право власності на торгівельно-готельний комплекс, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та ? житлового будинку АДРЕСА_2. Після розлучення позивач  не спілкується зі своєю колишньою дружиною і вони не можемо проживати разом внаслідок взаємного нерозуміння. Тому після розірвання шлюбу позивач фактично мешкає в торгівельно-готельному комплексі по АДРЕСА_1. В будинку АДРЕСА_2 мешкає колишня дружина ОСОБА_2 Але до теперішнього часу місце реєстрації позивача залишається будинок АДРЕСА_2. Все це створює для позивача великі незручності. До теперішнього часу кореспонденція, що призначається позивачу, надходить на адресу, де позивач фактично не мешкає. У всіх офіційних документах також зазначається ця адреса. У разі надходження важливої або офіційної кореспонденції на колишнє місце проживання позивача, він навіть не впевнений, що йому вона буде передана і він дійсно отримає. Здійснити реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1, де позивач фактично всі ці роки проживає, неможливо в зв'язку з тим, що дана будівля має статус нежитлової. Позивач звернувся до Виконавчого комітету Кирилівської селищної ради з заявою про надання дозволу на зміну функціонального призначення торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, під житловий будинок з вбудованим магазином та кафе, без втручання в несучі конструкції та перепланування. Але рішенням № 615 від 13 липня 2010 року відповідачем було відмовлено в наданні дозволу на зміну функціонального призначення торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, під житловий будинок з вбудованим магазином та кафе. Рішення було винесене з врахуванням відсутності погодженого акту готовності об'єкту до експлуатації   ,   відсутності інформації про технічний стан об'єкта, відсутності висновку відділу архітектури про можливість використання об'єкту в якості житлового будинку. При цьому виконавчий комітет при прийнятті рішення чомусь керувався п. 13 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» (надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами), Законом України «Про рекламу» та Постановою КМУ № 2067 від 29.12.2003р. «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами». Позивач вважає оскаржуване рішення незаконним та не обґрунтованим з наступних підстав: Позивач є власником торгівельно-готельного комплексу. Даний торгівельно-готельний комплекс забезпечений усіма необхідними для проживання інженерними комунікаціями та може використовуватись як житлове приміщення. Згідно зі ст.. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Таким чином позивач як власник може проживати в належному йому приміщенні, якщо воно пристосовано для проживання. Згідно зі ст.. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України гарантуються вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Більш того, згідно зі ст.. 6 Закону громадянин України зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Таким чином, позивач був зобов'язаний зареєструвати своє нове місце проживання. При поданні заяви про надання дозволу на зміну функціонального призначення торгівельно-готельного комплексу в Виконавчому комітеті Кирилівської сільради позивача не повідомляли, що він повинен також надати якісь додаткові документи. Після отримання оскаржуваного рішення позивачем був отриманий висновок відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації, згідно з яким технічний стан будівлі задовільний та можливо використовувати об'єкт в якості житлового будинку з вбудованими магазином та кафе. Також позивач вважає безпідставною відмову в наданні дозволу з мотивів відсутності акту готовності об'єкту до експлуатації в зв'язку з тим, що право власності на даний об'єкт у мене виникло на підставі рішення суду. Згідно з Додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно правовстановлюючими документами, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності на нерухоме майно є як свідоцтво про право власності, що видається на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації, так і рішення суду.   В зв'язку з тим, що право власності на нерухоме майно виникло у позивача на підставі рішення суду, акт готовності об'єкту до експлуатації не є обов'язковим. До того ж вимогу про надання акту готовності об'єкту до експлуатації вважаю не обґрунтованою та не передбаченою діючим законодавством. Крім того, в оскаржуваному рішенні взагалі відсутнє будь-яке посилання на нормативні акти, якими керувався відповідач при його прийнятті. Тобто воно взагалі необгрунтоване та незаконне.  

  В зв’язку з викладеними обставинами просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Кирилівської селищної ради № 615 від 13 липня 2010 року. Змінити функціональне призначення торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на житловий будинок з вбудованим магазином та кафе.  

  В судове засідання позивач не з’явився, надав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі.  

  Представник відповідача в судове засідання не зявився, надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на підставі представлених матеріалів.  

  Суд, дослідивши письмові докази по справі, а саме:  

-   копію висновку відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області № 03/09 від 03 вересня 2010 року;  

-   копію рішення виконавчого комітету Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 615 від 13 липня 2010 року «Про розгляд питання щодо зміни функціонального призначення торгівельно-готельного комплексу ОСОБА_1.»  

-   копію рішення Якимівського районного суду Запорізької області № 2-758/2006 від 20 липня 2006 року;  

-   копію ухвали Якимівського районного суду Запорізької області № 2-347/2009 від 23 квітня 2009 року;  

-   копію рішення Господарського суду Запорізької області від 16 березня 2007 року;  

-   копію витягу НОМЕР_2, виданого комунальним підприємством «Якимівське БТІ» від 10 квітня 2007 року, та оцінивши в їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.  

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.  

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.  

Відповідно до   частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється  на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.  

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).  

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.  

Статтею  10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»  встановлено, що сільські, селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування,  визначені Конституцією України, цим та іншими Законами.  

    Отже, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.  

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.  

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.  

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган місцевого самоврядування діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.  

Отже “на підставі”означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов  та обставин, визначених ним.  

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.  

“У спосіб”означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.  

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.  

Отже, Кирилівська селищна рада є місцевим органом виконавчої влади, а тому згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначений орган місцевого самоврядування та її посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ст. ст. 140, 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські селищні міські ради та їх виконавчі органи. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.  

    Відмова  Кирилівської селищної Якимівського району Запорізької області, викладена у рішенні №615 від 13 липня 2010 року,   щодо надання дозволу на зміну функціонального призначення  торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: Запорізька область АДРЕСА_1 на житловий будинок з вбудованим магазином та кафе не можна визнати законною та обгрунтованою з наступних підстав.  

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно). Право власності ОСОБА_1 на будівлю торгівельно-готельного комплексу за адресою : АДРЕСА_1,   підтверджується  ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області  від 23.04.2009 року (а.с. 7-8) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 10).    

У силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.  

Згідно висновку відділу містобудування  та архітектури Якимівської районної державної адміністрації вважають за можливим використання  торгівельно-готельного комплексу  за адресою : АДРЕСА_1, в якості житлового будинку з вбудованим магазином та кафе.  

Так, суд вважає, що для зміни   функціонального призначення об’єкта нерухомого майна потрібна лише відповідна ініціатива власника   та відповідний дозвіл на таку зміну повинен надати компетентний орган державної влади.  

Судом встановлено, що позивач скористався своїм правом на звернення до відповідача із заявою на зміну функціонального призначення нерухомого майна згідно приписам законодавства та загальним правилам поведінки, однак отримав відмову Кирилівської селищної ради, яка обґрунтована посиланням на положення п. 13 ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»,  ЗУ «Про рекламу», Постановою КМУ №2067 від 29 грудня 2003 року «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами».  

Зазначені нормативні акти на які посилався відповідач обгрунтовуючи свою відмову в наданні дозволу на зміну функціонального призначення нерухомого майна, взагалі не регулюють виниклі правовідносини.  

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, а способом захисту права згідно зі ст. 162  КАС України може бути визнання незаконним (протиправним) рішення, дії, бездіяльності органу державної влади та його скасування, із зобов'язанням вчинення певних дій на захист порушеного права.  

Судом встановлено, що органом місцевого самоврядування – Кирилівською селищною радою позивачу незаконно відмовлено в наданні дозволу  на зміну функціонального призначення об’єкту нерухомого майна, у зв’язку з чим право позивача в наданні їм відповідного дозволу на   щодо зміни функціонального використання   земельної  ділянки  підлягає судовому захисту.  

Суд визнає, що відмова відповідача  у наданні дозволу на зміну функціонального використання нерухомого майна, яка викладена у рішенні  №615 від 13 липня 2010 року  Кирилівської селищної ради є необгрунтованою  та такою що не грунтується на законі.    

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.  

У відповідності до ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд  вирішує справу на основі наявних доказів.  

Таким чином, на пропозицію суду щодо надання своїх заперечень, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обгрунтованості та законності свого рішення.  

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, в той час як судом встановлено, що відповідач діяв упереджено, з перевищенням повноважень, передбачених законом, недобросовісно, не дотримуючись принципу рівності прав та інтересів громадян.  

Суд приймає до уваги, що законодавством України не встановлений порядок зміни функціонального призначення  об’єктів нерухомого майна.  

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.  

Конституційний Суд України в Рішенні від 02.11.2004 N 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004 висловив наступне розуміння принципу верховенства права: верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.  

Отже, неналежна якість закону на час надання відмови у наданні дозволів позивачам щодо зміни функціонального призначення об’єктів нерухомого майна та відсутність в законодавстві відповідної підстави та процедури для застосування до особи, яка вчинила усі необхідні дії для отримання відповідного дозволу з метою зміни функціонального призначення, належного їй на праві власності нерухомого майна, на думку суду не може вважатися достатньою обставиною, яка свідчить про законність прийнятого відповідачем рішення  про відмову надати відповідний дозвіл позивачу.    

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що оскаржувана відмова відповідача  є противоправною, тобто такою, що не відповідає діючому законодавству України,   а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.  

Керуючись  ст. ст. 316, 319 ЦК України, ст. 10, 26, 31  Закону України «Про місцеве самоврядування»,        ст. ст. 2, 3, 6, 9-12, 17, ст. 71 ст.94 ст.ст.  159-163 КАС України, суд  

              п о с т а н о в и в:  

  Позов ОСОБА_1 до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про визнання відмови протиправною та спонукання до вчинення певних дій  – задовольнити.  

  Визнати протиправну відмову  Кирилівської селищної Якимівського району Запорізької області в наданні дозволу ОСОБА_1 на зміну функціонального призначення торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, під житловий будинок з вбудованим магазином та кафе,  викладену у рішенні №615 від 13 липня 2010 року  Кирилівської селищної ради та скасувати зазначене рішення як протиправне.  

  Змінити функціональне призначення торгівельно-готельного комплексу, який розташований за адресою: Запорізька область Якимівський район АДРЕСА_1 на житловий будинок з вбудованим магазином та кафе.  

  Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Якимівський районний суд Запорізької області.   Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів  з дня її проголошення.  

Суддя: