РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2007 року м. Малин справа № 2-132/2007
Малинський районний суд Житомирської області у складі: головуючого - судді Тарасенка М.П., з секретарем Хитрич Н.Я., за участю позивача ОСОБА_1., її представника ОСОБА_2., представника відповідача Мельничука А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині справу за позовом ОСОБА_1до товариства з обмеженою відповідальністью „Рута" про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
Встановив Позивач просить визнати наказ № 118 від 27.11.2006 року неправомірним, поновити її на посаді бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю „Рута" з 27 листопада 2006 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2006 року та стягнути на її користь 3000 грн. моральної шкоди, посилаючись на те, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 2001 року по 27 листопада 2006 року. 19 липня 2006 року була попереджена про наступне звільнення з роботи, а 27 листопада 2006 року звільнена з посади у зв"язку з скороченням цієї посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, оскільки їй не було запропоновано іншу роботу, вона, маючи більш високу кваліфікацію, має переважне право на залишення на роботі, не враховано, що вона є інвалідом 3 групи та потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. У зв"язку з незаконним звільненням з роботи їй заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв"язків пов"язаних з втратою можливості нормального працевлаштування і вимагає від неї додаткових зусиль для відновлення організації свого життя, яку вона оцінює в 3000 грн.
В судовому засіданні свої вимоги підтримала та дала пояснення по суті позову, зазначивши, що 20.07.2006 року їй було надано відпустку тривалістю 30 календарних днів, але з 24.07 по 4.08.2006 року, з 18.09 по 6.10.2006 року та з 12.10 по 24.11.2006 року вона перебувала на лікарняному, а тому її відпустка продовжилась на кількість днів непрацездатності, вона 27.11.2006 року принесла останній лікарняний лист і їй у цей день вручили наказ про звільнення з роботи, її представник підтримав вимоги.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що звільнення проведено, як вимушена міра, оскільки підприємство збиткове, у позивача нижча кваліфікація у порівнянні з іншими працівниками, інша робота не пропонувалася за відсутності вакансій, після скорочення інші працівники на роботу не приймалися.
Розглянувши справу у межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно ст. 49-2 4.2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
2
Встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 2001 року по 27 листопада 2006 року. 19 липня 2006 року у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці та з метою скорочення витрат наказом № 73/1 з штатного розпису виключені 4 посади, в тому числі, посада бухгалтера та в цей же день наказом за № 74 позивачка була попереджена про наступне звільнення з роботи, та наказом № 75 з 20.07.2007 року їй надавалася відпустка строком на 36 календарних днів та 16 календарних днів додаткової відпустки по ЧАЕС за 2006 рік, з 24.07 по 4.08.2006 року, з 18.09 по 6.10.2006 року та з 12.10 по 24.11.2006 року вона перебувала на лікарняному, а 27 листопада 2006 року наказом № 118 звільнена з посади у зв"язку з скороченням цієї посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Отже, відповідач видавши наказ про наступне звільнення з роботи позивачки не запропонував їй іншу роботу на тож самому підприємстві.
Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки відповідач провів звільнення позивачки без законної підстави, вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно розрахунку /а.с. 97/ середній місячний денний заробіток становить 18.6 грн., вимушений прогул становить 94 дня, середній місячний заробіток складає 400 грн., до виплати підлягає /18,4x94/ 1748 грн. 40 коп.
Суд відхиляє пояснення представника відповідача про відсутність вакансій за відповідною професією чи спеціальністю, як на підставу для звільнення, оскільки за повідомленням районної служби зайнятості за № 266 від 4.04.2007 року на підприємстві в наявності були вакансії інших робіт, а тому при видачі наказу про наступне звільнення з роботи відповідач зобов"язаний був запропонувати позивачці іншу роботу.
Суд також не погоджується з доводами позивачки про поновлення на роботі з підстав звільнення її з роботи за ініціативою адміністрації в період перебування у відпустці, оскільки відпустка надавалася в календарних днях, з чим позивачка погодилась і не оскаржила такий наказ в частині надання додаткової відпустки по ЧАЕС в календарних днях а не в робочих, що у свою чергу вплинуло на її тривалість.
Згідно ст. 42 ч.І КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно ч.З цієї статті перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Отже, перевага в залишенні на роботі надається іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України при рівних кваліфікації і продуктивності праці.
Позивачка не надала суду доказів про те, що при рівних кваліфікації і продуктивності праці вона має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці серед працівників, а тому її посилання на ст.20 п.7 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи", ст.17 Закону України „Про основи соціальної
3
захищеності інвалідів в України", а тому її посилання на порушення відповідачем вказаних норм Законів при звільнені з цих підстав суд не вбачає.
Згідно ст.237-1 цього Кодексу відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивачка посилається на те, що внаслідок незаконного звільнення з роботи їй заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв"язків пов"язаних з втратою можливості нормального працевлаштування і вимагає від неї додаткових зусиль для відновлення організації свого життя, яку вона оцінює в 3000 грн.
Судом встановлено, що відповідачку незаконно звільнено з роботи, а тому визнає, що нею втрачені нормальні життєві зв"язки у спілкуванні з працівниками, вона втратила роботу, нею затрачені додаткові зусилля для організації свого життя, шляхом звернення до суду для захисту свого порушеного права та керуючись принципами виваженості, розумності і справедливості вважає, що розмір морального відшкодування не повинен перевищувати 400 грн., в решті вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10,11,60, 88,179,213,215,218,367 ЦПК України, ст.ст. 49-2,235,237-1 КЗпП України,-
Вирішив Позов задовольнити частково.
Визнати наказ № 118 від 27.11.2006 року неправомірним.
Поновити ОСОБА_1, 1951 року народження на посаді бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю „Рута" з 27 листопада 2006 року, допустивши негайне виконання.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Рута на користь ОСОБА_1. середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2006 року в сумі 1748 /одна тисяча сімсот сорок вісім / грн.. 40 коп. та 400 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди, допустивши негайне виконання в частині присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць в сумі 400 грн. В решті позову відмовити за безпідставністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю судовий збір в дохід держави в сумі 51 грн. 00 коп. та витрати за ІТЗ розгляду справи отримувачу коштів: ТУ ДСА в Житомирській області на розрахунковий рахунок 31219259700338 в банку ГУДКУ в Житомирській області, МФО 811039, код 220622390 в сумі ЗО грн.00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Малинський
районний суд.
Заява про апеляційне оскарження рішення подається протягом 10 днів з дня виготовлення
повного рішення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подачі заяви про
апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне
оскарження, якщо її не було подано.
головуючий