Справа № 2-6576/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2010 року Приморський районний суд міста Одеси, у складі:
головуючої судді - Шенцевої О.П.,
при секретарі – Соболевій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Закритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія»Княжа» про розірвання договору, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить достроково розірвати договір про споживчий кредит № 11248533000 від 07.11.2007 року між ОМВ № 310 АКІБ «УкрСиббанк» та позивачкою, зобов’язати відповідача перерахувати суму кредиту та підвищенні відсотки за курсом, який діяв на момент укладення кредитного договору та стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити. Позивачка зазначила, що підставами для розірвання кредитного договору № 11248533000 від 07.11.2007 року та додаткової угоди № 1 від 16.02.2009 року (щодо зміни графіку погашення кредиту) до кредитного договору є наступні обставини: скорочення доходів від професійної діяльності у зв’язку із фінансовою кризою в Україні, що можливо порівняти із форс-мажорними обставинами; підвищення банком процентної ставки за кредитом; не запропонування банком позичальниці відстрочки виконання зобов’язання; укладання договору в іноземній валюті, що призвело до покладення на позичальницю валютних ризиків; неврахування банком в рахунок заборгованості 5 890,58грн., які сплачені на користь банку страховою компанією.
Представник АТ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні на позов, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Представник ЗАТ «Українська страхова компанія»Княжа» у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Заслухавши доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні встановлено, що 07.11.2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір відповідно д о умов якого ОСОБА_1 отримала 27 468 доларів США строком користування до 07.11.2014 року зі сплатою ануїтетних платежів в розмірі 515 доларів США 7 числа кожного місяця . За використання кредитних коштів у межах встановленого строку процентна ставка встановлюється в розмірі 13,5% річних. Виконання умов кредитного договору забезпечено порукою фізичної особи ОСОБА_2 про що укладено договір поруки № 156304 від 07.11.2010року та заставою транспортного засобу про що 07.11.2007р. укладено договір застави транспортного засобу.
16.02.2009 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11248533000 від 07.11.2007 року (щодо зміни графіку погашення кредиту) відповідно до умов якого зменшено розмір ануїтетеного платежу до 430 доларів США (пункт 2.1 додаткової угоди), перенесено строки виконання зобов’язань зі сплати процентів та змінено (збільшено) строк користування кредитними коштами (п. 3.1 додаткової угоди), тобто встановлено новий строк повернення кредиту – 07.11.2016р. Фактично цією додатковою угодою банком надано позивачці реструктуризацію заборгованості за користування кредитними коштами. Таким чином, доводи позивачки, що банк відмовив їй в наданні відстрочки виконання зобов’язання, документально не підтверджуються, а навпаки, заперечуються укладеною додаткової угодою №1 до договору про надання споживчого кредиту.
Крім того, безпідставне посилання позивачки на статті 589, 610, 611 ЦК України з огляду на те, що ці умови припинення дії договору повинні бути визначені в договорі саме як такі, що є підставою для його припинення. Зазначені позивачкою умови (підвищення процентної ставки та не запропонування банком позичальниці відстрочки виконання зобов’язання) не визначені в умовах кредитного договору в якості правових наслідків порушення зобов’язання.
Що стосується підстав розірвання кредитного договору у зв’язку із настанням фінансової кризи в Україні, в зв’язку із чим у позичальниці відсутні кошти та доходи для сплати кредиту та укладення договору в іноземні валюті, що призвело до покладення валютних ризиків на позичальницю, суд прийшов до таких висновків.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором.
Підписанням кредитного договору позивачка засвідчила, зокрема, те, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов’язки і погоджується з ними (п. 9.2 кредитного договору), всі умови договору їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї (п. 10.13 кредитного договору).
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 652 ЦК України, на підставі якої пред’явлено позов, передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, зазначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України, а саме: 1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Сторона, яка вимагає розірвання договору на підставі ст. 652 ЦК України, з урахуванням положень ст. 60 ЦПК України повинна довести, зокрема, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусунені причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.
Однак, посилання позивачки на настання фінансової кризи в Україні не може вважатися істотною зміною обставин у розумінні ч. 1, 2 ст.652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країні носить загальних характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а відтак не може бути самостійно віднесена до зміни обставин укладання конкретних договорів, яким сторони керувались, та підставою для розірвання договору № 11248533000 до додаткої угоди № 1.
Банк має відповідну ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, у тому числі залучення і розміщення коштів в іноземній валюті.
При укладанні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини за яких він буде виконуватися. Пунктом 10.2 договору обумовлено, що сторони погодили, що у певних випадках банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання певних обставин, зокрема, девальвації гривні до долара США більше ніж на 5% (підпункт «в» пункту 10.2 кредитного договору). За таких умов (підписавши договір) позивачка не може стверджувати, що вона не прийняла на себе ризик зміни обставин.
В даному випадку на момент укладення договору кожна із сторін в однакові мірі несла валютні ризики відповідно до умов передбачених договором. В момент укладання кредитного договору сторони повинні були та могли передбачати коливання курсу валют, виходячи із загальної ситуації в Україні. Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти – гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Відтак, девальвація гривні знаходиться поза межами контролю АТ «УкрСиббанк».
Відсутність у позивачки достатніх коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. Стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Що стосується доводів позивачки, що банк в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки в двічі, то позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження цього факту. Кредитним договором, зокрема, пунктом 10.2 визначено порядок який має бути дотримано при підвищенні з боку банку процентної ставки за користування кредитом. З огляду на наведене позивачка мала б надати суду принаймні листи банку з повідомленням про підвищення процентної ставки.
Позивачкою не надано доказів щодо не врахування банком в рахунок заборгованості 5 890,58грн., які сплачені на користь банку страховою компанією.
Вимоги позивачки щодо зобов’язання АТ «УкрСиббанк» перерахувати суму кредиту та підвищенні відсотки за курсом, який діяв на момент укладення кредитного не мотивовані та необґрунтовані нормами законодавства, а тому також не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до п.п.1 та 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
В спірному кредитному договорі сума, що підлягає поверненню, зазначена в іноземній валюті, а не у гривні без еквіваленту в іноземній валюті, також договір не містить умов щодо можливості повернення кредиту в іншій валюті, ніж та, в якій він був отриманий позичальником.
Предметом кредитного договору охоплюється виключно надання та повернення кредиту в іноземній валюті, що не є залежним від будь-яких коливань курсів інших іноземних валют, а також девальвації чи ревальвації курсу національної валюти України – гривні.
Умовами кредитного договору взагалі не передбачено з яких джерел позичальник буде отримувати грошові кошти: будь-то із своїх заощаджень, доходів від діяльності, заробітної плати, взаємовідносин з контрагентами, фінансової допомоги, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Умови та порядок набуття позичальником іноземної валюти не охоплюється умовами спірного договору.
Статтею 1054 ЦК України, якою передбачено, що банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Таким чином, позовні вимоги призводять до порушення загальних положень законодавства про позику та кредит (ст.ст. 1046, 1049, 1054 ЦК України) щодо повернення коштів у такій самій сумі та визначення моменту повернення позики (зарахування грошової суми, що позичалася на банківський рахунок позикодавця), оскільки позичалася саме іноземна валюта і підлягає зарахуванню на банківський рахунок банку.
Заміна валюти зобов’язання на національну валюту України не може бути фактично виконана, оскільки суперечить принципам бухгалтерського обліку та технічним можливостям засобів бухгалтерського обліку.
Так, відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою НБУ № 254 від 18.06.2003 року, операційна діяльність банку – це сукупність технологічних процесів, пов’язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.
Операцією банку є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку.
Облік заборгованості клієнтів-позичальників здійснюється за позичковими рахунками з відповідними балансовими номерами в залежності від змісту конкретної кредитної операції, як це передбачено Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою НБУ № 280 від 17.06.2004 року.
Водночас, відповідно до п.5.9. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, операції в іноземній валюті в аналітичному обліку ведуться в подвійній оцінці, а саме: в іноземній валюті – за номіналом, у гривневому еквіваленті – за офіційним курсом гривні до іноземних валют.
Банк надаючи кредит відображає суму заборгованості позичальника в іноземній валюті за дебетом позичкового рахунку, а погашення відображає на цьому ж рахунку за кредитом рахунку. При цьому на позичковий рахунок може зараховуватись виключно іноземна валюта, в якій відкрито такий рахунок.
Таким чином, банки ведуть окремий облік операцій в національній валюті та окремий облік операцій за кожною іноземною валютою, а надходження (погашення) гривні на позичковий рахунок в іноземній валюті є технічно неможливим.
Законом України «Про банки та банківську діяльність» визначено поняття банку, відповідно до якого це є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати залучення коштів у фізичних та юридичних осіб для розміщення цих коштів від власного імені, на власних умовах та на власний ризик. З огляду на те, що банк розміщує залучені кошти на власний ризик, то в кредитних договорах передбачено умови повернення кредитних коштів в тій валюті, що і кредит. Такі умови дозволяють банку належним чином виконувати свої зобов’язання перед вкладниками у відповідності до чинного законодавства.
Дебіторська заборгованість з придбання оборотних і необоротних активів за іноземну валюту та кредиторська заборгованість з продажу оборотних і необоротних активів за іноземну валюту відображаються в бухгалтерському обліку за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату їх виникнення і не переоцінюються під час кожної зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют.
Кредиторська заборгованість з придбання оборотних і необоротних активів за іноземну валюту та дебіторська заборгованість з продажу оборотних і необоротних активів за іноземну валюту переоцінюються під час кожної зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют. Доходи і витрати в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют на дату їх визнання.
У разі, якщо на погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті банк отримає гривневі кошти, то погашення вказаної заборгованості здійснюється шляхом купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для погашення кредиту в іноземній валюті – за курсом, що склався на міжбанківському валютному ринку України; купівля іноземної валюти здійснюється відповідно до Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Відповідно до п.7.3.8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» при здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових витрат банку відноситься кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду. Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв’язку з придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.
При збільшенні офіційного курсу гривні до іноземної валюти різниця курсу, тобто переоцінка обліковується на доходи, зменшення офіційного курсу навпроти зменшує доходи банку.
Таким чином, перерахування дебіторської заборгованості в даний час не по курсу НБУ, а за станом на момент видачі кредиту призведе до зменшення фінансового результату банку від торгівлі валютою, відповідно зменшаться валові доходи банку, що приведе до зменшення податку на прибуток, та як наслідок кошти податку на прибуток не надійдуть до державного бюджету України. Така діяльність банку може кваліфікуватись органами державної служби як порушення банком – платником податку чинного законодавства та накладення на нього штрафних санкцій.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов’язковим для виконання сторонами, к це передбачено статтею 629 ЦК України.
За змістом статті 617 ЦК України відсутність у позивача необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК України).
Таким чином виходячи з вищенаведеного суд відмовляє в задоволенні позовних вимого позивачки в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 208-215, 218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя