Справа № 2-6953/10  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 08 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді: Шенцевої О.П.,

при секретарі: Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі –Одеського міського відділення № 7860 ВАТ «Ощадбанк» про визнання недійсним договору, -  

  ВСТАНОВИВ:  

   ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Ощадбанк» в особі філії – Одеське обласне управління ВАТ «Ощадбанк», та просив визнати недійсним договір про іпотечний кредит № 1751 від 06.12.2007 року; зобов’язати відповідача прийняти суму залишку заборгованості  в рівних частках, у термін не менш, ніж передбачено договором.

При цьому позивач посилається на те, що договір про іпотечний кредит № 1751 від 06.12.2006 року укладений між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 повинний бути визнаний судом недійсними з тих підстав, що банк не виконав переддоговірну роботу з позичальником, чим порушив вимоги п. 2, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивач посилається на те, що при укладенні договору він був введений в оману, що в свою чергу у відповідності до п. 2, ст. 230 ЦПК України є підставою для визнання договору недійсним.

 В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі - Одеського міського відділення № 7860 ВАТ «Ощадбанк» належним чином виконав свої  зобов’язання по кредитному договору, а саме, позичальнику було надано кредит у сумі 1 515 325 гривень. При укладенні договору позивач був повідомлений про усі умови договору та підписавши договір, прийняв на себе обов’язки по його виконанню.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1, не підлягає задоволенню.  

У судовому засіданні встановлено,   що     між  ОСОБА_1 та  Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі – Одеського міського відділення № 7860 ВАТ «Ощадбанк» 06 грудня   2007 року укладений договір про іпотечний кредит № 1751 відповідно до умов якого відповідач надав, а позивач отримав 1 515 325 гривень, строком до 06 грудня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14 річних.  

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та  627 ЦК України. Свобода договору включає й  вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами  зобов’язань за договором.  

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  

При визнанні кредитного договору недійсним суд враховує вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст. ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це:  

-     досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;  

-     кредитний договір має укладатись обов’язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з його нікчемністю;  

-     сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;  

-     волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.  

Підписанням кредитного договору позивач засвідчив, зокрема, те, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов’язки і погоджується з ними, всі умови договору йому цілком зрозумілі.  

Відповідно до п. 10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно із договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.  

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.  

У ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 зазначеного Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.  

Проте, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.  

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.  

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.  

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.  

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання позивача на норми Закону України «Про захист прав споживачів».  

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 208-215, 218 ЦПК України, суд –  

  В И Р І Ш И В:  

    В задоволенні позову  ОСОБА_1   – відмовити.  

  Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.  

    Суддя