Справа № 2-а-1969/10  

П О С Т А Н О В А  

Іменем       УКРАЇНИ  

  “30” листопада 2010 року  

Приморський районний суд міста Одеси в складі:  

Головуючого     – судді Погрібного С.О.,  

за секретаря           – Ацабрікової В.О.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування рішення сесії Одеської міської ради, за участі третьої особи – ОСОБА_3, –  

  в с т а н о в и в :  

  Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача та просить скасувати рішення Одеської міської ради від 7.07.2009 року № 4486-V «Про скасування рішення Одеської міської ради від 9.04.2010 року № 4401-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у спільну сумісну власність гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» та доручення Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради вжити заходів щодо підготовки документів про надання в довгострокову оренду, терміном на 25 років, гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель». Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує таким. Позивач та третя особа є співвласниками жилого будинку по АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 18.04.1963 року, договору дарування від 15.01.1991 року, свідоцтва про право на спадщину від 30.10.1991 року. Земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок, має загальну площу 756 кв. м. У 1909 році вона придбана подружжям ОСОБА_7 як пустопорожня земля, на якій останні побудували жилий будинок, що нині належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Таким чином, починаючи з 1963 року земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок, знаходиться у постійному користуванні позивача та третьої особи. На думку ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням відповідач порушив як право позивача та третьої особи на приватизацію, так і їхнє титульне право постійного користування земельною ділянкою, яке було отримано згідно законодавства.  

Представник відповідача Одеської міської ради у судове засідання з’явився, позовні вимоги позивача не визнав, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив суд у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Одеської міської ради відмовити у повному обсязі, оскільки рішення, що оскаржується позивачем, постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.  

Представник позивача у судове засідання з’явилася, позов підтримала у повному обсязі, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.  

Представник третьої особи у судове засідання з’явився, позовні вимоги позивача підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.  

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених письмових доказів.  

Як вбачається з виписки з першої частини актової книги Одеського нотаріуса Комарова М.Ф., для актів на нерухоме майно 1909 року, гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_7 придбали земельну ділянку № 5 загальною площею 164 сажнів пустопорожньої землі. Подружжя ОСОБА_7 побудували на цій земельній ділянці за проектом архітектора Ю.М. Дмитренко жилий будинок, який є пам’яткою містобудування та архітектури місцевого значення, що вбачається з листа Управління охорони об’єктів культурної спадщини № 2307 від 13. 05.2005 року.  

Відповідно до договору дарування, укладеного 18 квітня 1963 року, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/5 (8/40) частини одноповерхової кам’яної жилої будівлі з господарчими спорудами по АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 30.10.1991 року позивачу належить 7/40 частин зазначеної будівлі. Таким чином, ОСОБА_1 належить 15/40 частин зазначеної будівлі.  

Відповідно до договору дарування, укладеного 18 квітня 1963 року, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/5 (8/40) частини одноповерхової кам’яної жилої будівлі з господарчими спорудами по АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 30.10.1991 року ОСОБА_4 належить 7/40 частин зазначеної будівлі. Відповідно до договору дарування, укладеного 15 січня 1991 року, ОСОБА_9, що діяв від імені ОСОБА_10 на підставі довіреності, подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар 1/4 (10/40) жилого будинку з господарчими спорудами по АДРЕСА_1. Таким чином, ОСОБА_4 належить 25/40 частин зазначеної будівлі.  

Отже, на підставі зазначених документів ОСОБА_11 та ОСОБА_4 є співвласниками жилого будинку по АДРЕСА_1.  

Позивач та третя особа 23 березня 2006 року звернулися до відповідача із заявою про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.  

Висновком управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 1187пр – П/2151 від 19.06.2006 року вказано про можливість передачі у власність зазначеної земельної ділянки. Проте, до червня 2009 року не було відомо, чи розглянуте відповідачем питання про безоплатну приватизацію земельної ділянки. Як вбачається з відповіді від 9.06.2009 року № 01-26/М-37-432-08, сесією Одеської міської ради від 9.04.2009 року прийнято рішення про передачу у спільну сумісну власність позивачу та ОСОБА_4 зазначеної ділянки.  

Рішенням Одеської міської ради від 7.07.2009 року № 4486-V «Про скасування рішення Одеської міської ради від 9.04.2010 року № 4401-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у спільну сумісну власність гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» та доручення Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради вжити заходів щодо підготовки документів про надання в довгострокову оренду, терміном на 25 років, гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» рішення Одеської міської ради від 9.04.2009 року скасовано на підставі висновку Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради по технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 20.05.2009 року № 744 пр-П/1. Зазначеним висновком щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі позивачу та третій особі вказано, що згідно з висновком Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради № 1187пр – П/2151 від 19.06.2006 року та проектом нового генерального плану, вважає за можливе надання у довгострокову оренду земельної ділянки, площею 0,0756 га, терміном на 25 років, до початку реалізації планувальних рішень району.  

Втім, суд не може погодитись із таким рішенням, виходячи з наступного. Наявність проекту генерального плану м. Одеси не є достатньою підставою для відмови позивачу в отриманні використовуваної ним земельної ділянки у власність, так само як і для обмеження його прав, передбаченими чинним законодавством. В разі виникнення у майбутньому потреби у вилученні спірної земельної ділянки для задоволення суспільних потреб, таке питання має бути вирішене у відповідності до законодавства та за встановленою ним процедурою. Такі суспільні потреби повинні настати та бути реальними, їх наявність – відповідним чином доведеною, а тому вірогідність її виникнення у майбутньому не може слугувати підставою для створення позивачу перешкод у реалізації його законних прав.  

При постановленні рішення судом враховано тривалий період вільного володіння та користування позивачем займаною земельною ділянкою, а саме: з 1963 року. Таке тривале, відкрите, добросовісне та безперервне користування спірною земельною ділянкою є однією з підстав, передбачених ст. 116 ЗК України, для набуття права власності на цю земельну ділянку в порядку її приватизації. До того ж, у зв’язку із переходом до ОСОБА_1 права власності на будинок, що розташований на ній, відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України, до позивача перейшло і право користування відповідної частини земельної ділянки.  

Таким чином, суд не вбачає порушень під час ухвалення рішення Одеської міської ради від 9.04.2010 року № 4401-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у спільну сумісну власність гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель».  

Проте, оскаржуване позивачем рішення від 7.07.2009 року № 4486-V «Про скасування рішення Одеської міської ради від 9.04.2010 року № 4401-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у спільну сумісну власність гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» та доручення Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради вжити заходів щодо підготовки документів про надання в довгострокову оренду, терміном на 25 років, гр. гр. ОСОБА_4, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» не відповідає критеріям правомірності дій суб’єкта владних повноважень, що визначені у п.п. 1, 2, 3, 5, 8, ч. 3 ст. 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому підлягає безумовному скасуванню.  

Стосовно підсудності розгляду цієї категорії справи суд врахував наступне.  

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Згідно з рішенням Конституційного Суд України, від 01.04.2010, № 10-рп/2010 це положення слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Отже, ця справа є підсудною Приморському районному суду м. Одеси як адміністративному.  

Згідно із ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.  

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.  

Згідно з пп. «а» ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.  

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений у ст. 118 Земельного кодексу України, відповідно до частини 1 якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.  

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.  

Керуючись ст. 12, 81, 116, 120 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 2, ст. ст. 11, 69, 70, 71, 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, СУД –  

  П О С Т А Н О В И В :  

  Позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування рішення сесії Одеської міської ради – задовольнити у повному обсязі.  

Скасувати рішення Одеської міської ради від 07 липня 2009 року № 4486-V «Про скасування рішення Одеської міської ради від 9.04.2009 року № 4401-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у спільну сумісну власність гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель» та доручення Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради вжити заходів щодо підготовки документів про надання в довгострокову оренду терміном на 25 років, гр.гр. ОСОБА_3, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0756 га, за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель».  

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (проголошення вступної та резолютивної частини рішення), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

    СУДДЯ:                     С.О. Погрібний