Справа № 2-а-1604/10

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03 грудня  2010 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому засіданні, в залі суду, в місті Одесі, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення не нарахованої пенсії, -

 ВСТАНОВИВ :

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, в яких просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області, Одеського ОВК щодо не нарахування йому підвищення пенсії як ветерану війни – учаснику бойових дій, зобов'язавши ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням її підвищення на 150% мінімального розміру пенсії за віком щомісячно починаючи з 01.01.2000 року по 31.08.2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з 07.06.1996 року отримує пенсію та перебуває на обліку як учасник бойових дій. В зв'язку з чим на нього розповсюджуються дії ч. 4 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., якою передбачена щомісячна виплата підвищеної пенсії в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком для учасника бойових дій. На думку позивача, військовим комісаріатом, а в подальшому пенсійним фондом йому було не нараховано та неправомірно відмовлено у проведені перерахунку підвищення пенсії з посилення на Постанову КМ України від 19.03.1996 р. №342; від 26.07.1996 р. №831; від 03.01.2002р. №1, якою було передбачено розмір пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів та якими фактично був зменшений розмір їх виплат. Позивач вважає, що починаючи з 2000 року військовий комісаріат та пенсійний фонд повинні були проводити розрахунок підвищення пенсії згідно Законів України “Про затвердження прожиткового мінімуму” на відповідні роки.

В судовому засіданні представник позивача пред'явлені позовні вимоги підтримав та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Одеського ОВК позов не визнав та пояснив, що розрахунок пенсії проводився відповідно до чинного законодавства.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області вимоги позову не визнала, пояснивши, що підстав для про ведення перерахунку пенсії не має, крім того, посилаючись на ст. 100 КАС України наполягала на відмові у позові у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду встановленого ст. 99 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., із змінами внесеними згідно Закону України № 458/95 від 23.11.19995 р., учасникам бойових дій пенсій або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. В наступному, відповідно до Закону України №2939-ІУ від 05.10.2005 р. в ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р., яка набула чинності з 01.07.2006 року, були внесені зміни, відповідно до яких учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Перебуваючи на обліку в Головному управлінні пенсійного Фонду України в Одеській області, позивачу, з 01.01.2000 року по 01.01.2005 року виплачувалось підвищення до пенсії виходячи з розміру 16,62 гривень, згідно постанови Кабінету Міністрів України №342 від 19.03.1996р., № 831 від 26.07.1996р., а в наступному згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002р. «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», якою був встановлений розмір підвищення до пенсії 19,91 гривень.

Проте суд не може погодитись з проведеними нарахуваннями та виплатою підвищення до пенсії з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. № 2017-ПІ. Відповідно до ст.17 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами. Встановлення ж розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

Згідно ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», від 15.07.1999р. № 966-ХІ, прожитковий мінімум застосовується для визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших.

Відповідно до ч. І ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-1, який набрав чинності з 01.01.2004р., мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіка 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Зазначені вище норми вказують на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, з якого необхідно проводити розрахунки додаткової пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням положень Конституції України, приймаючи до уваги пріоритетність законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні додаткової пенсії позивачу застосуванню підлягають ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч.4 ст.13 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., ст.17 Закону України № 2017-ПІ від 05.10.2000р. та ч.І ст.28 Закону України № 1058-1 від 09.07.2003р., а не постанови Кабінету Міністрів України, якими було істотно звужено обсяг встановлених пенсійних прав позивача.

Отже, суд вважає, що починаючи з 01.01.2000року по 31.12.2004 року позивачу неправильно було проведено нарахування та виплата підвищення до пенсії як учаснику бойових дій виходячи із розрахунку визначеного постановами Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про прожитковий мінімуму на 2000р.» - розмір прожиткового мінімуму складав 216,56 гривень, в 2001 році він складав 248,77 гривень, Законом України «Про прожитковий мінімум на 2002р.» - розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб складав - 268 гривень. Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2003р.» склав - 268 гривень, у 2004р. розмір прожиткового мінімуму на 2004р. склав 284,69 гривні. У 2005 році - 332 гривні. Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2006рік», прожитковий мінімум для непрацездатних осіб склав з 01.01.2006р. 350 гривень, з 01.04.2006р. - 359 гривень.

Таким чином, позивач по справі починаючи з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року повинен був отримувати підвищення до пенсії в розмірі 150% виходячи з мінімального прожиткового мінімуму встановленого законодавством у відповідних роках.

Разом з тим, суд вважає, що за зазначений період з 01.01.2000 року по 01.07.2006 року позов задоволенню не підлягає оскільки статтею 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо на встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача про те, що до виниклих правовідносин строк звернення до суду не застосовується згідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», та ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки ними передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Але, в даному випадку, підвищення щодо яких виник спір, позивачеві взагалі не нараховувалися, а тому зазначене положення ст. 55 та ст. 46 згаданих Законів застосовуватися не може.

Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на ч. 4 ст. 99 КАС України щодо обчислення строку з дня коли позивач отримав відповідь від ГУ ПФ України в Одеській області щодо відсутності підстав про проведення перерахунку пенсії, оскільки таке звернення згідно чинного законодавства не є - досудовим порядком вирішення спору. Закони України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» взагалі не передбачають досудового порядку вирішення спору (ні органом що призначає та виплачує пенсію, ні вищестоящим органом) та визначають, що у випадку виникнення спору щодо нарахування та виплати пенсії, спори вирішуються у судовому порядку. Звернення позивача з листом до ГУ ПФ України в Одеській області згідно Закону України «Про звернення громадян» не може бути прийнято судом, як - досудовий порядок вирішення спору, оскільки такої норми зазначений закон не містить.

З клопотанням про поновлення процесуального строку встановленого законом - звернення до адміністративного суду,  позивач та його представник не зверталися.

Починаючи з 01.01.2006р. відповідно до внесених змін до ч.4 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р., учасникам бойових дій пенсійним фондом нараховується 25% від прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1, починаючи з 01.07.2006р. отримував підвищення до пенсії в розмірі та обсягах визначених Законом України № 3551-ХІІ від 22.10.1993р. В зв'язку з чим, суд вважає, що ГУ ПФ України в Одеській області, починаючи з 01.07.2006р. правильно проводило нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії відповідно до умов закону.

Судом не приймаються до уваги посилання представника позивача, як на підставу заявлених позовних вимог, щодо звужування прав позивача визначених Конституцією України в зв'язку з внесеними змінами до ч.4 ст.12 Закону України 3551-ХІІ від 22.10.1993р., оскільки такі зміни до Закону на даний час не визнанні неконституційними, є чинними, а тому є обов'язковими для їх застосування.

Таким чином, за період з 01.07.2006 року до часу ухвалення рішення суду у справі, позов задоволенню не підлягає, оскільки право позивача не порушене, а захист права на майбутнє не передбачений законом.

Керуючись ст. ст. 2, 6-12, 71, 99,100,160-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

    Суддя