Справа №2а-1978/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2010 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді – Шенцевій О.П.,

при секретарі – Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, що був уточнений, до Одеського обласного військового комісаріату, в якому просить визнати протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату при нарахуванні та виплаті йому щомісячного підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ої групи, в період з 05 квітня 2000 року по 31 грудня 2005 року, в частині застосування постанов Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та №01 від 03.01.2002 року.  

Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав позовні вимоги повністю, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача – Одеського обласного військового комісаріату – в судове засідання не з’явився, надав суду заперечення на адміністративний позов та заяву з проханням розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши і дослідивши наявні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства оборони України, йому надано статус інваліда війни 2-ої групи.  

З 05 квітня 2000 року позивачу сплачувалась пенсія по інвалідності з підвищенням (надбавкою) за 2-у групу інвалідності у розмірі 58,17 грн., з 01.10.2003 року – у розмірі 69,69 грн.  

До 31 грудня 2006 року позивач перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, а з 01 січня 2007 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 02 листопада 2006 року "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян", - у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Відповідач, заперечуючи проти позову, виходив з того, що, по-перше: ним, при розрахунку позивачу підвищення до пенсії інваліда війни 2-ї групи в період з 5 квітня 2000 року по 31 грудня 2006 року, правомірно застосовувались постанови Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та №01 від 03.01.2002 року та, по-друге: оскільки право на підвищення пенсії учасникам бойових дій, закріплене в Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", реалізується шляхом встановлення Урядом України розмірів, з яких повинно розраховуватись підвищення до пенсії інвалідам війни, то виплата позивачу надбавки до пенсії інваліда війни 2-ї групи повинна здійснюватись у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

В період з 2000 по 2006 роки умови і порядок підвищення пенсії пенсіонерам ЗС України, які визнані або прирівняні до інвалідів війни, були встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема ч.4 ст.13 цього Закону інвалідам війни 2-ої групи було встановлено підвищення пенсії на 350% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на підвищення (надбавку) до пенсії як інваліду війни 2-ої групи у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору.

Як встановлено матеріалами справи, до 01 жовтня 2003 року підвищення до пенсії позивачу розраховувалось Одеським обласним військовим комісаріатом з розміру у 16 грн. 62 коп., визначеного постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19 березня 1996 року та № 831 від 26 липня 1996 року, а з 01 жовтня 2003 року - в розмірі 19 грн. 91 коп., згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Відповідно до ст.17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися позивачу надбавка за інвалідність, не може бути нижчою від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до ч.1 ст.28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Будь-якими іншими діючими законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

Із врахуванням викладеного, суд приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві підлягають застосуванню ч.3 ст.46 Конституції України, ч.4 ст.12 та ч.4 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції до 05 жовтня 2005 року), ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" і ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Згідно ст.1 Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік" прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2000 рік в розмірі 216 грн. 56 коп.

Ст.1 Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік" прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2001 рік в розмірі 248 грн. 77 коп.

На підставі ст.1 Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік" (із послідуючими змінами) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2002 та 2003 роки в розмірі 268 грн.

Ст.1 Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік" прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2004 рік в розмірі 284 грн. 69 коп.

Згідно ст.63 Закону України „Про Державний Бюджет України на 2005 рік” визначено, що розмір мінімальної пенсії за віком відповідає рівню прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність, і затверджений у розмірі 332,00 грн. на місяць на 2005 рік.

На підставі викладеного, позивач, як інвалід війни 2-ої групи, на протязі з 05 квітня 2000 року по 31 грудня 2005 року мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірах:

- з 05 квітня 2000 року по 31 грудня 2000 року - щомісячно у розмірі 757,96 грн. (216,56 х 350%);

- з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року – щомісячно у розмірі 870,69 грн. (248,77 х 350%);

- з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2002 року - щомісячно у розмірі 938,00 грн. (268,00 х 350);

- з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року - щомісячно у розмірі 938,00 грн. (268 грн. х 350%);

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року - щомісячно у розмірі 996 грн. 41 коп. (284 грн. 69 коп. х 350 %);

- з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року - щомісячно у розмірі 1162 грн. (332 грн. х 350%).

Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст.ст.1, 3, ч.2 ст.6, ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.22, 23, ч.1 ст.24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене.  

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст.8 Конституції України, так і ст.8  Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд з огляду на ч.2 ст.8 КАС України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, зазначає, що по спорам даної категорії, де судам було встановлено порушення п.1 ст.6 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено у рішеннях суду у справах „Проніна проти України”,  „Кечко проти України”.

Крім того, згідно ч.1 ст.2 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду” від 23.02.2006р., рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковим для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції.  

Згідно ст.17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є передбачені законодавством підстави для визнання протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату при нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ої групи, в період з 05 квітня 2000 року по 31 грудня 2005 року.

Керуючись ст.ст. 122, 158, 159, 161, 162, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату в частині застосування постанов Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та №01 від 03.01.2002 року, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1, як інваліду війни 2-ої групи, в період з 05 квітня 2000 року по 31 грудня 2005 року, щомісячного підвищення до пенсії інваліда війни 2-ї групи.  

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до апеляційного суду через Приморський районний суд міста Одеси протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі.

 Суддя: