Справа № 2-1187/10  

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

07 грудня 2010 р.                   Приморський районний суд м. Одеси  

у складі:                        головуючого судді –  Науменко А.В.,  

при секретарі -  Коваленко Д.А.  

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду в м. Одесі об’єднану за позовами цивільну справу за вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приморський РВ  ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на частину квартири, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку,  за вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеного на біржі дійсним, визнання права власності на частину квартири та за вимогою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду, визнання договору укладеного на біржі від його імені – недійсним,  суд, -      

  В С Т А Н О В И В:  

       27 березня 2003 року ОСОБА_1 звернулася з позовом  до ОСОБА_2, Приморського РВ  ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на 334\1000 частини квартири АДРЕСА_1, зобов’язання Приморський     РВ    ОМУ  зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку по цієї квартирі ( т. 2 а.с. 4).  

18 червня 2003 року, рішенням  Приморського районного суду позов був задоволений в повному обсязі ( т. 2, а.с. 18-19)  

29 червня 2006 року, ухвалою  Апеляційного суду Одеської області задоволена апеляційна скарга ОСОБА_2, рішення скасоване та справа направлена на новий розгляд. Судом встановлене, що ОСОБА_2 являється моряком і під час слухання справи знаходився у рейсі на судні іноземного власника, у нього немає іншого житла й він бажає захищати своє порушене право ( т. 2 а.с. 60)  

25 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернулася з позовом  до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 334\1000 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного на біржі та  визнання права власності останньої на вказану частину квартири ( т. 2 а.с. 86).  

10 липня 2006 року заочним рішенням Приморського районного суду, позовні вимоги по даній справі були задоволені в повному обсязі ( т.2, а.с. 102-103)  

На підставі заяви про перегляд заочного рішення від 20.11.2008 року, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси заочне рішення було скасоване та справа призначена до розгляду ( т.2. а.с 123)  

27 березня 2009 року справи за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приморський РВ  ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на частину квартири, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку,  за вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеного на біржі дійсним, визнання права власності на частину квартири об’єднані в одне провадження ( т. 2 а.с. 131)  

16 травня 2006 року    ОСОБА_2  звернувся   до   суду з позовом до   ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу  334/1000 частини квартири, яка належить останньому  на підставі  договору купівлі - продажу з 09.09.1994 року й складається с 2-х жилих кімнат площею 43,6  в спільній квартирі  АДРЕСА_1   ОСОБА_2  просив поновити строк для звернення до суду, залучити до участі у справі  третю особу - Одеську   товарну біржу, та визнати недійсним  вище зазначений договір купівлі-продажу від 28 березня 2001 р.( т. 1 а.с 4).  

27 березня 2009 року ухвалою Приморського районного суду об’єднана справа за позовними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Приморський РВ  ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на частину квартири, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку,  за вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеного на біржі дійсним, визнання права власності на частину квартири об’єднана в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про поновлення строку звернення до суду, визнання договору укладеного на біржі від його імені – недійсним (т. 2 а.с 133)  

  ОСОБА_1 та  її мати ОСОБА_3, яка виступала у якості представника та одночасно є відповідачем за позовом ОСОБА_2,  позовні вимоги підтримали та не визнали вимог останнього, надали до справи письмові пояснення. Просили визнати договір купівлі-продажу вказаної  частки квартири дійсним та право власності на цю частину квартири посилаючись на те, що всі умови договору були виконані сторонами та угода відповідає діючому законодавству. Також, просили   усунути перешкоди у користуванні  придбаною власністю  та зняти  ОСОБА_2 з реєстрації по АДРЕСА_1. Наполягали на тому, що ОСОБА_2 бажав відчужити  вказану частину квартири, надав для цього ОСОБА_3 довіреність та до підписання спірного  договору  від його імені фактично отримав гроші від ОСОБА_3 ще у 1999 році при підписанні довіреності, що підтверджується розписками.  

ОСОБА_2 та його представники підтримали заявлені позовні  вимоги  у повному обсязі, просили поновити пропущений строк для звернення до суду, посилаючись на те, що позивачу стало відомо лише у квітні 2006 року, що  діючи  за його  дорученням від  1999 року   відповідач ОСОБА_3 у 2001 році  на Одеській товарній біржі  оформила договір купівлі-продажу частки квартири, на  доньку ОСОБА_1, лишила  його житла, а на підставі цього у 2003 року скасувала його  реєстрацію й  у 2006 році не допустила до приміщення квартири.  Зазначили, що ОСОБА_2 не бажав відчужувати належну частку квартири безоплатно, тому як іншого житла він не має.  Заперечували   наявності між сторонами будь-яких боргових зобов’язань.  

Представник відповідача  Приморського  РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області позов ОСОБА_1 про усунення перешкод   у  користуванні   власністю  та зобов’язання  зняття  ОСОБА_2 з реєстрації не визнав  посилаючись на ті обставини,  що  у позивача з Приморським РВ не має спірних правовідносин.  

Третю особу - Одеську  товарну біржу залучити до участі у справі не представилось можливім. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,  юридичної особи   Одеської  товарної біржі в єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців на час розгляду справи не знайдено.    

Заслухав сторони, їх представників, та свідків,  вивчивши та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до  наступних висновків.  

  Розглянувши заяву ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку для звернення до суду, матеріалами справи підтверджується, що на час укладення договору купівлі-продажу 28 березня 2001 року ОСОБА_2  з 17.05.2000 року по 20.06.2001 року, згідно  довідки крюїнгової компанії „Антама ЛТД”,  знаходився у рейсі за межами України.   За даними крюїнгової компанії ОСОБА_2 подалі був в рейсах за межами України з 09.04.2002 року по 05.12.2002 року, з 22.03.2003 року по  06.04.2004 року, з 28.09.2004 року по 10.06.2005 року та з 19.01.2006 року по 24.03.2006 року. ( т. 2 а.с. 40-46)  

Виходячи з цих обставин, суд погоджується з доводами представників ОСОБА_2, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3  не доведені обставини що останній знав, чи  міг знати про продаж  від його імені належної частини квартири, а також про наступне зняття його  з реєстрації на підставі рішення суду, яке було скасоване у 2006 році.  

Також, по справі не доведено  доказами,   що  ОСОБА_2  після продажу вказаної частини  квартири добровільно звільнив та  припинив проживати у неї.  Суд враховує, пояснення обох сторін, яки підтверджують, факт виникнення конфлікту (сварки) у квітні 2006 року, коли ОСОБА_2 був вимушений викликати міліцію в зв’язку з його не допуском до квартири та під час якого ОСОБА_3 представила працівникам договір купівлі-продажу та рішення суду про зняття останнього з реєстрації за адресою квартири. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 після цих обставин одразу  оскаржив усі вищезазначені рішення судів та звернувся з власним позовом для захисту своїх прав.  

На підставі викладеного судом встановлене, що строк звернення до суду ОСОБА_2  був пропущений  з поважних причин тому він підлягає поновленню.  

  ОСОБА_1 та ОСОБА_3  посилаються на те, що після розірвання шлюбу у 1982 році   між ОСОБА_3 та. ОСОБА_2 нормальних стосунків між колишнім подружжям   не існувало, тому і ніякої домовленості  з приводу продажу всіма ними  разом  їхнього спільного   житла, на що посилається позивач ОСОБА_2, тобто  квартири за адресою АДРЕСА_1 з послідующим придбанням різного житла для  кожної сторони  також  не було.  

  Суд критично оцінює ці доводи відповідачок виходячи з наступного. Матеріалами  справи   підтверджується, що розірвання шлюбу між ОСОБА_2  та ОСОБА_3  ( т. 2 а.с. 49, т. 3 а.с. 25)   не призвело  до будь-яких негативних явищ у їх стосунках, враховуючи, що ОСОБА_1 набула  повноліття у листопаді 1999 року ( т. 2 а.с 52).  У сторін не виникло у той час неприязні та недовіри, у них залишилися спільні інтереси та плани на майбутнє, пов’язані з бажанням поліпшити  житлові умови.      

За хронологією обставин,  яки підтвердили обидві сторони, під час шлюбу вони всі разом до 1981 року мешкали в АДРЕСА_2,  потім на АДРЕСА_3,   яку  вже після розірвання шлюбу   змінили у 1987 році по обміну  на не приватизовані 3 кімнати  жилої площі 64,48 кв.м. у  «комунальній» АДРЕСА_1.   (т. 3. а.с. 26, 40, 44 -47).  

Вказані обставини підтверджуються довідками на осіб Форми № 1 ( виписка з домової книги про склад сім’ї та прописки)  ( т. 1 а.с 31, т. 2 а.с 5, 90), а також   «По квартирною карткою»  Ф-Б й «Карткою прописки»  Ф-А (т. 4 а.с.  277-282 ). Таким чином, належними доказами підтверджується, що сторони прибули  по обміну житла у комунальну квартиру,  зареєструвались там усі разом 05.06.1987 року, як жінка, колишній чоловік, донька та лицевий рахунок було відкрито на ім’я наймача  ОСОБА_3  

  Як свідчать матеріали справи, після переїзду у 1987 році в нову квартиру, стосунки між сторонами та плани на подальше поліпшення житлових умов не змінилися. Це підтверджується тим, що ОСОБА_2, як член сім’ї наймача   видавав  ОСОБА_3 довіреність строком  дії з 19.06.1991 року по 19.06.1994 року та згоду на  внутрішній сімейній обмін  цього житла в спільній квартири, яку  йому посвідчив капітан тх Латвія,  але ця довіреність не була реалізована ( т. 3 а.с. 48)  

               09.08.1994 року ОСОБА_2 придбав  на підставі договору купівлі-продажу № 4098, в цієї  же квартирі  334/100 частини  у сусідки ОСОБА_8  яки складаються з 2  кімнат жилою площею 43,6 кв.м., та підсобних приміщень.”   Суд не може погодитись с доводами ОСОБА_3 що це фактично  вона надала гроші на придбання у 1994 року 334\1000 частини квартири, а не ОСОБА_2, на якого начебто вона  тільки оформила право власності тимчасово, до повноліття доньки, тому як вони не підтверджуються доказами.  Цей договір купівлі - продажу, та виникле у ОСОБА_2 право власності ні хто з того часу не оспорював, не дійсним не визнавав та він не є предметом спору по даної справі ( т. 3 а.с. 58-59)  

  Подалі 13.08.1994 року ОСОБА_2 знову видав довіреність ОСОБА_3 яку  посвідчив приватний нотаріус Сорока Л.З.,  та уповноважив  останню представляти його інтереси з приводу зняття  та постанови на реєстраційний облік по  той же АДРЕСА_1 На підставі цієї довіреності ОСОБА_3  виключила його зі  свого  лицевого рахунку у З-х кімнатах площею 64,48 кв.м.,, та відкрила на його ім’я  лицевий рахунок  на належні йому на праві власності  2-і кімнати, площею 43,6 кв.м.,  про свідчить  зазначені вище Форми № 1 ( виписка з домової книги про склад сімії та прописки)  ( т. 1 а.с 31, т. 2 а.с 5, 90), а також   «По квартирна картка»  Ф-Б й «Картка прописки»  Ф-А (т. 4 а.с. 277-282 ).  

З пояснень сторін слідує,  що 20.12.1996 року відповідачки приватизували свої 4 кімнати, що склало останні 666/2000 частин квартири на двох.  Одну з кімнат їм було надано  в той час, коли в  3-х кімнатах мешкала мати та брат відповідачки ОСОБА_3, яких на час приватизації в квартирі вже не було. Таким чином  сторони по справі на той час стали разом власниками часток всієї квартири  та набули можливість розпоряджатися всією 6-ти кімнатною квартирою.  

19.08.1999 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_3  довіреність  №1-3433 посвідчену Другою  державною нотконторою м. Одеси, з пояснень останнього для реалізації домовленості про продаж всієї  квартири разом  та  для    придбання  різного окремого житла для  кожного з них  та для їхньої  доньки ОСОБА_1 (т.3 а.с. 156).  

  28 березня 2001 року відповідач ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2 за вказаним  дорученням  від 19 серпня 1999 року під № 1-3433,  продала 334/1000 частин   квартири АДРЕСА_1 своєї донці  ОСОБА_1 ( т. 2 а.с. 6-7)  

Договір був зареєстрований     на Одеській  товарній біржі, право власності на дану частку  квартири було зареєстроване за ОСОБА_1  24  квітня 2001 р. в КП «ОМБТІ та РОН» за №472пр. стор.98 книга 402.        

Згідно п.5 Договору, 334/1000 частини квартири проданий з торгів за  7908.00 гривень, які продавець отримав до підписання Договору. Виходячи з обставин справи, суд не приймає цей пункт договору, як свідчення  отримання грошей самим ОСОБА_2  

Як вже встановлене, на час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 знаходився у рейсі  з 17.05.2000 р. по 20.06.2001 р., тому суд вважає обґрунтованими доводи представників ОСОБА_2, що за цей час ціни на житло постійно звеличувалися, але ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не доведено, що з ОСОБА_2, як продавцем були оговорені умови продажу в тому числі  її ціна, що є суттєвими вимогами до укладення  договору купівлі-продажу.   Також  по справі не доведено, що він як продавець отримував гроші по цієї угоді  та що  дії представника  ОСОБА_10  на момент її укладення  відповідали    внутрішній волі ОСОБА_2  

  Виходячи з вище наведеного суд прийшов до висновку, що волевиявлення на продаж  належної частки квартири  без отримання грошів та можливості придбати інше житло у ОСОБА_2 не було, тому що другого житла він не мав. Твердження  ОСОБА_3, що при укладенні спірного  договору вона діяла на підставі вказаної довіреності в інтересах останнього   та угода купівлі-продажу була дійсною, спростовується її особистим свідченням. В судовому засіданні  ОСОБА_3  стверджувала, що гроші за продану частку квартири ОСОБА_2 отримав саме від неї, а не від  покупця - їхньої доньки ОСОБА_1 за кілько років до укладення  самого договору купівлі – продажу, а саме у 1999 році при підписанні вказаної довіреності. Ці гроші начебто  ОСОБА_2   повинен був їй повернути  на підставі існуючих у неї розписок від 1987, 1989 років (т. 3, а.с. 45-47,49)  

  Вказані  боргові розписки за різні роки, яки ОСОБА_3 надала суду, як доказ того, що ОСОБА_2  мав борг перед нею, суд не може  прийняти як  письмовий доказ по предмету спору, виходячи з давності їх складення та не відповідності змісту тексту хронології обставин, яки відбулися з 1987 року. Ці документи не доводять,  що волевиявлення сторін було на укладення спірного договору купівлі-продажу  та що саме  покупець 333\1000 частки квартири  - відповідачка ОСОБА_1 розрахувалась по договору  купівлі-продажу  з позивачем.  У своїх поясненнях,   ОСОБА_3  в протиріччя з умовами  спірного договору купівлі-продажу стверджує, що за її ініціативою та згодою ОСОБА_2 відбулося оформлення зарахування боргових зобов’язань між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, існування яких під час укладення даної угоди не доведене по справі.  

Також суд враховує, що пояснення ОСОБА_3, яка діяла від імені продавця ОСОБА_2 й  покупця ОСОБА_1 однакові, а саме що покупець ОСОБА_1 грошей за угодою купівлі- продажу не віддавала, а продавець ОСОБА_3 гроші за угодою не отримувала.  

Ні яких письмових доказав про отримання грошей власником спірної частки квартири  ОСОБА_2, учасники спірної угоди суду не пред’явили, посилаючись лише на те що у п.5 укладеного Договору, записано, що частина квартири продана  с торгів за  7 908 грн, яки продавець  отримав  до підписання  Договору, та на свідків, яки були біла нотаріальної контори  у 1999 році під час того, як позивач давав довіреність та  начебто получав гроші від  ОСОБА_3 на майбутнє.  

  Суд критично оцінює   свідчення  ОСОБА_3 про те, що існуючий у неї список номерів купюр доларів США, зроблений нею власноруч  є ті гроші, яки начебто получив від неї ОСОБА_2 за належну частку квартири, під час надання  їй довіреності у 1999 році, бо  ніхто з свідків, яки були разом з нею в нотаріальної конторі про це суду не свідчили ( т. 3 а.с.54-56).   В протиріч вказаним поясненням, ОСОБА_2 заявив, що цей список зроблений ще у 1994 році при придбанні саме ним спірної часки квартири, про що свідчить запис на останньому аркуші: « 130 купюр, 09.08.1994 року». Тому, цей документ, як і  вказані боргові розписки ОСОБА_2,  суд не може  прийняти як  письмовий доказ того, що останній  дійсно получив гроші  за  продану частку квартири,  по договору відчуження  від 28 березня 2001 року.  

Допитані у судовому засіданні свідки по суті спору пояснень не надали.  Викликані в судове засідання як з одної сторони так і з другої сторони свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ніяких доказів  згідно умов та підстав з приводу чого саме ОСОБА_3 уклала угоду купівлі продажу спірної частки квартири з донькою ОСОБА_1, яка на час укладення угоди вже була повнолітньою,  при тому, що не було перешкод у ОСОБА_2 самому продати або подарувати своє житло доньці, як би він мав на те намір та  чи дійсно були проведені розрахунки по заборгованостям  між сторонами  - суду не довели.  

Свідок ОСОБА_11  повідомив, що знає ОСОБА_2 з 1987 р., також знає і його сім’ю: дружину та доньку, бував у них в гостях. У квітні  2006 р. ОСОБА_2 після того, як його виставили з дому прийшов до нього з валізами і знаходився до відправки у рейс.  

Свідок ОСОБА_12 пояснила. що була присутня при передачі грошей у 2-й нотконторі, що квартиру оцінили у 7000 грнивен, які передала ОСОБА_3 ОСОБА_2, але що саме підписували у нотаріуса довіреність чи договір купівлі-продажу не повідомила.  

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що по суті спора  нічого сказати не може.  

Свідок ОСОБА_14 пояснення  надавав суду з запису, який зробила для нього  власноруч  ОСОБА_3 про що він та вона заявили суду. Суд вилучив ці записи, та приєднав їх до матеріалів справи. ( т. 4 а.с.   308  )  

Враховуючи, що пояснення відповідачів та свідків по факту передачі грошей ОСОБА_2 за   спірну частину квартири є суперечливими, а останній взагалі заперечує факт їх отримання,  тому суд вважає цей факт  не доведеними.  

Керуючись  положенням Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, оскільки спірні відносини виникли до набрання чинності новим ЦК України.  

Згідно вимог ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б  однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).    

Відповідно до вимог ст.47 ЦК України (в редакції 1963 р.) нотаріальне посвідчення угод є обов’язковим у випадках, встановлених законом. Недотримання в даних випадках нотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди. Разом з тим, ч.2 ст.47 ЦК України передбачає, що якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі на вимогу сторони, яка виконала угоду визнати дану угоду дійсною. В такому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.  

Суд враховує, що в обґрунтування правової позиції по вимозі про визнання спірного договору дійсним,  ОСОБА_1 посилається на ти ж самі норми.    

  Відповідно  п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року зазначено, що з  підстав  недодержання  нотаріальної форми  визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного  законодавства підлягають обов'язковому  нотаріальному посвідченню,  зокрема, договори довічного утримання,  застави,  купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або  частково  однією  з сторін, а  друга  сторона  ухиляється  від  її  нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.  Однак, це правило не може  бути  застосовано,  якщо сторонами  не  було  досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення  її  були  в наявності  передбачені  законом  обмеження.  

Суд вважає, що позивачка ОСОБА_1  не довела, що вона виконала умови угоди купівлі-продажу, тому її позов про визнання дійсним договір купівлі-продажу 334/1000 частин   квартири АДРЕСА_1 не підлягає задовольнянню. Як наслідок такого висновку суду не підлягають задоволенню її вимоги про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на спірну частину квартири та визнання права власності на цю частку квартири, правомірність виникнення якого у останньої  не визнає ОСОБА_2 виходячи з неправомірності вказаної угоди купівлі-продажу. Також, не підлягає задоволенню  вимога ОСОБА_1 про  зобов’язання   Приморський РВ  ОМУ зняти ОСОБА_2 з реєстрації за адресою спірної частки квартири.  

Таким чином, виходячи з викладених обставин справи,   суд вважає,  що вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в свою чергу вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року ст. 392 ЦК України (в редакції 2003 р.), ст. ст.  10, 11, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -    

          ВИРІШИВ:  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Приморський РВ  ОМУ ГУМВС України в Одеській області про зобов’язання не перешкоджати в здійсненні права  власності на частину квартири, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку та  вимогам ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеного на біржі дійсним, визнання права власності на частину квартири   -  відмовити в повному обсязі.  

Поновити ОСОБА_2 строк для звернення до суду з позовом.  

  Визнати  недійсним договір купівлі-продажу 334\1000 частин квартири АДРЕСА_1, укладений від імені ОСОБА_2  - ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на Одеській товарній біржі 28 березня 2001 року,  під реєстраційним № 26911.  

  Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси  апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня його проголошення.  

  Суддя                       Науменко А.В.