У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

Справа №  22 ц – 15636/10                                                Головуючий в 1-й інстанції –Сухоруков А.О.

Категорія - 27                                                                 Доповідач – Пищида М.М.

УХВАЛА  

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

20 грудня 2010 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

    головуючого – Пищиди М.М.

    суддів -  Кочкової Н.О.,  Кіктенко Л.М.  

    при секретарі -  Лещинській О.В.  

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Тетяна Павлівна, ОСОБА_5, про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Тетяна Павлівна про визнання недійсним договорів купівлі – продажу домоволодіння та земельної ділянки,  колегія суддів ,

в с т а н о в и л а :

              У червні 2006 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

    В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, в березні 2004 року домовився із ОСОБА_3 про купівлю будинку та земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1. З дозволу відповідача позивач переїхав до будинку та до оформлення договору купівлі – продажу передав йому 5300 доларів США.

    14 грудня 2005 року сторони звернулись до нотаріуса для оформлення договору купівлі – продажу, де ОСОБА_3 заявив, що ціна будинку та земельної ділянки збільшилась на 3000 доларів США. Через відсутність у позивача коштів він під тиском відповідача змушений був підписати договір позики на цю суму та договір іпотеки у забезпечення виконання грошового зобов’язання.

    Позивач вважає, що його ввели в оману, що стало причиною звернення до суду з позовом про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, відшкодування вартості ремонтно – відновлювальних робіт у будинку в розмірі 13425 грн. та моральної шкоди у сумі 50000 грн.

    Не погодившись із позовом, у липні 2010 року, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів купівлі – продажу домоволодіння та земельної ділянки.  

    Справа судами розглядалась неодноразово.

      Останнім рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Тетяна Павлівна, ОСОБА_5, про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Тетяна Павлівна про визнання недійсним договорів купівлі – продажу домоволодіння та земельної ділянки – відмовлено.  

             В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.  

             В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.  

Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог колегія суддів не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду.

 Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона, в тому числі й позивач, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених законом.

 За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин є оспорюваним та може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

 Судом встановлено та не заперечується сторонами, між ними виникли правовідносини з приводу купівлі – продажу будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

04 квітня 2004 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 завдаток у сумі 3000 доларів США та з його дозволу почав мешкати в будинку, проводити ремонтно – будівельні роботи та користуватися земельною ділянкою.

 14 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі – продажу , будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Т.П., зареєстрований у реєстрі за № 2005.

Під час оформлення угоди, між сторонами виник спір щодо остаточної ціни на будинок на земельну ділянку. ОСОБА_3 почав вимагати сплатити за будинок додатково ще 3000 доларів США. З цих причин між ними був оформлений договір позики на цю суму та договір іпотеки у забезпечення виконання договору позики.

Правила ст. 1051 ЦК України визначають, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості , ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Як видно із матеріалів справи, договори позики та іпотеки є похідними від договору купівлі – продажу будинку.

Так як питання дійсності договору купівлі – продажу будинку позивачем не оспорювалось, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання цих договорів недійсними.  

Крім цього, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договори укладені відповідно до порядку, визначеному законом, не суперечать нормам цивільного законодавства, оформлені згідно встановлених вимог і тому немає підстав для визнання їх недійсними.

Керуючись  ст.ст. 209, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -    

                         У Х В А Л И Л А :

      Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відхилити.    

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2010 року - залишити без змін.  

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.  

Судді