Справа № 2-612
2007 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2007 року Ялтинський міський суд Автономної республіки Крим
у складі судді Ганича М.Ф., при секретарях Василенко Ж.І., Реммер М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну
справу за позовом Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної
обсерваторії Національної академії наук України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи
- Сімеїзська селищна Рада, ОСОБА_4 про звільнення
приміщення, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом
зносу самовільних будов і стягнення моральної шкоди та по зустрічному позову
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
до Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної обсерваторії
Національної академії наук України, Сімеїзської селищної ради, третя особа -
ОСОБА_4 про визнання права власності на нежилі
приміщення і права користування земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
Представник Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної
обсерваторії Національної академії наук України(далі КЛО ГАО НАН України),
уточнивши в судовому засіданні свої позовні вимоги, просить суд зобов'язати
відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити
приміщення акумуляторної літер «Э», позначеної на плані території від
10.03.2006 року під літером 3 розміром 4 х2,65 метри, розташованої на
прибудинковій території будинку АДРЕСА_1;
зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою,
розташованою при домоволодінні АДРЕСА_1
шляхом зносу самовільно зведених відповідачами будов: прибудови до
акумуляторної, каркасного сараю та літнього душу, а також шляхом зносу
самовільно зведеного огородження із сітки-рабиці в металевому каркасі і
металевих воротах при зазначеному домоволодінні; стягнути з відповідачів
моральну шкоду в сумі 10000 гривень і судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є державною установою і у неї
на підставі акту на право користування землею, виданого 10 жовтня 1959 року
перебуває в користуванні земельна ділянка, площею 26,27 га, на якій розташовані
виробничі приміщення та житловий фонд, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1. При цьому будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ними на праві власності.
Відповідачі, проживаючи у квартирі №1 зазначеного будинку самовільно зайняли
приміщення акумуляторної, зазначеної в технічній документації під літером «Э»,
позначеної на схемі від 10 березня 2006 року під номером 3, розташованої на
прибудинковій території, і на їх кількаразові вимоги не звільняють зазначене
приміщення, використовуючи його для своїх потреб. Крім того, відповідачі в
порушення чинного законодавства без одержання у встановленому порядку дозволу
здійснили самовільне будівництво на земельній ділянці, яка находиться в
постійному користуванні позивача. При цьому відповідачі прибудували підсобне
приміщення до акумуляторної розміром 5,75 х 4,25 метри, позначеного на схемі
під літером 4; звели каркасний сарай, розміром 4,45 х 4 метри; побудували
літній душ із туалетом, розміром 2,5 х 1,7 метри. Крім того, відповідачі
незаконного навколо своєї квартири огородили прибудинкову територію із сітки-
рабиці в металевому каркасі та встановили металеві ворота, чим лагодять їм
перешкоди в користуванні земельною ділянкою.
Крім того, своїми самовільними діями відповідачі заподіяли позивачеві моральну
шкоду, яка виразилася в приниженні ділової репутації позивача, на кількаразові
вимоги позивача припинити самовільні дії відповідачі не реагують, чим подають
негативний приклад іншим громадянам, які проживають на території позивача.
Відповідач ОСОБА_1, діючи від свого імені та від імені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 позовні вимоги позивача не визнав та підтримав зустрічні
позовні вимоги, які він заявив разом з членами своєї родини ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 до КЛО ГАО НАН України, уточнивши їх у судовому засіданні, у
яких просить суд визнати за ним і членами його родини право власності на нежилі
господарські будівлі під літерами «В» - сарай, «Л» - літній душ, «К» -навіс,
«Э» - приміщення акумуляторної, розташованими на прибудинковій території
будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача
не чинити перешкод у їх користуванні, а також визнати за ним право користування
земельною ділянкою, площею 771,6 кв. метрів за давністю користування по
сформованих границях.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що він з 1986 по 2005 рік працював у
відповідача на посаді інженера. На території відповідача була вибудувана
акумуляторна, котра підприємством не використалася та не стояла на балансі. З
усного дозволу адміністрації відповідача йому та іншим мешканцям було дозволено
використовувати зазначене приміщення для своїх особистих потреб. У період з
1996 року спірне приміщення було їм добудовано і є єдиною нежилою господарською
будовою, якою він користується більше п'ятнадцяти років. В 2004 році між ним та
адміністрацією відповідача була підписана угода, що дозволяє йому побудувати за
свій рахунок додаткові будови, що свідчить про те, що ніяких будов самовільно
він не зводив. У цей час площа земельної ділянки, що перебуває у нього в
користуванні становить 771,6 кв. метрів, включаючи домоволодіння, у якому він
проживає та нежилі господарські будівлі, які є предметом спору. Оскільки
зазначеною земельною ділянкою він користується більше 15-ті років, він вважає,
що на підставі ст.119 ЗК України має право на зазначену земельну ділянку за
давністю користування.
Представник ОСОБА_1 позовні вимоги КЛО ГАО НАН України не визнав,
зустрічні позовні вимоги підтримав з тих самих підстав, що і ОСОБА_1.
Представник КЛО ГАО НАН України зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала.
ОСОБА_4, залучений до участі в справі як третя особа по пред'явлених
позовах пояснив, що спірні правовідносини які виникли між сторонами, не
зачіпають його інтересів.
Представник Сімеїзської селищної ради, який притягнутий до участі в справі як
третя особа за основним позовом і як співвідповідач за зустрічним позовом
пояснив, що інтереси Сімеїзської селищної ради за основним позовом не порушені.
Що стосується зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_1 права
користування земельною ділянкою, розташованою при домоволодінні в якому
проживають ОСОБА_1, представник Сімеїзської селищної ради вважає, що в цій
частині позову позовні вимоги не засновані на законі, оскільки земельні ділянки
громадянам для обслуговування будинку надаються на підставі рішень органа
місцевого самоврядування.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги
КЛО ГАО НАН України, а також зустрічні позовної вимоги ОСОБА_1 підлягають
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 9 грудня 1998 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, що підтверджується копією
свідоцтва про право власності на житло (а.с.47). Згідно технічного паспорта
дана квартира складається із двох житлових кімнат, туалету, двох коридорів,
кухні, вбудованої шафи, загальною площею 38,7 кв. метрів, у тому числі житловою
площею 24,4 кв. метри. До зазначеної квартири відноситься сарай літер «Г»,
площею 9,5 кв. метрів і сарай літер «В», площею 20,3 кв. метри, що перебуває в
загальному користуванні, що підтверджується копією технічного паспорта та не
оспорюється відповідачем(а.с.49). На момент приватизації зазначеної квартири
сарай літер «В» (загального користування) знаходився з південної сторони
прибудинкової території, що слідує із плану садибної ділянки (а.с.50).
Позивач КЛО ГАО НАН України є державним підприємством заснованим на
загальнодержавній власності, що слідує з довідки про включення в єдиний
державний реєстр підприємств та організацій (а.с.30) і є правонаступником
Кримської наукової станції Кримської лазерної обсерваторії Фізичного інституту
Академії Наук СРСР і перебуває у веденні Національної академії наук України, що
слідує з копії Статуту (а.с.31-37).
10 жовтня 1959 року Кримській науковій станції Фізичного інституту(нині КЛО ГАО
НАН України) був виданий державний акт на право постійного користування землею,
відповідно до якого позивачеві була передана у постійне користування земельна
ділянка, площею 26,27 га, що підтверджується копією державного акту(а.с.9-10).
На зазначеній земельній ділянці розташоване домоволодіння АДРЕСА_1, у якому проживають відповідачі, що в судовому засіданні не
заперечувалось. Зазначене домоволодіння в цілому належить позивачеві на
підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок(а.с.12).
При цьому встановлено, що 11 березня 2005 року на підставі наказу №6 позивачем
була створена комісія для проведення повної інвентаризації об'єктів виробничого
та житлового призначення, що перебувають на балансі і території КЛО ГАО НАН
України (а.с.13).
За результатами роботи комісії 12 травня 2005 року був складений акт, яким було
встановлено, що будинок акумуляторної на момент проведення інвентаризації
перебував в користуванні ОСОБА_1, а також встановлено, що на
прибудинковій території побудований каркасний сарай, літній душ із туалетом,
добудовано та експлуатується як житлове приміщення будинок акумуляторної;
прибудинкова територія навколо житлового будинку освоєна та огороджена без будь-
який документів (а.с.1-18). При цьому за результатами інвентаризації була
складена схема території, огородженої відповідачем ОСОБА_1 (а.с.19).
Відповідно до зазначеної схеми на території домоволодіння, у якому проживають
ОСОБА_1 були виявлені самовільні будови: сарай літер 2, літній душ і туалет
літер 5, жилий блок, прибудований до акумуляторної літер 4 і позначена
акумуляторна під літером 3.
12 травня 2005 року позивачем на підставі акту інвентаризації був виданий наказ
№17, п.2 якого було вирішено будинок акумуляторної літер «Э» і допоміжні
спорудження лабораторного корпуса під інвентарним номером 6002 знести (а.с.14).
Разом з тим встановлено, що позивач здійснити знос приміщення акумуляторної не
має можливості, оскільки зазначене приміщення використовують відповідачі та на
вимогу позивача про звільнення зазначеного приміщення не реагують. Той факт, що
спірне приміщення перебуває в користуванні відповідачів ОСОБА_1 у судовому
засіданні не заперечував.
Суд вважає, що вимоги позивача про звільнення спірного приміщення акумуляторної
засновані на законі та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.48 ч.2 Закону України «Про власність», власник може вимагати
усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані
з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування
та розпорядження своїм майном.
На підставі ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути
протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Оскільки спірне приміщення перебуває на балансі у позивача, суд вважає, що
відповідачі зобов'язані його звільнити.
Доводи відповідача про те, що спірним приміщенням він користується на законних
підставах з дозволу керівництва позивача, про що свідчить резолюція на його
заяві від 30 червня 1998 року судом до уваги не приймаються з наступних підстав.
Із зазначеної заяви (а.с.51) слідує, що 30 червня 1998 року ОСОБА_1
звернувся із заявою до керівництва позивача в якому просив надати йому в
тимчасове користування будову залізобетонного сараю для господарських потреб і
прийняв на себе зобов'язання повернути зазначену будову на першу вимогу. На
зазначеній заяві є резолюція керівництва позивача від 9 липня 1998 року про
задоволення прохання ОСОБА_1 на правах обговорених у заяві. Тобто, зі
змісту заяви та резолюції слідує, що зазначене спірне приміщення надане
ОСОБА_1 в тимчасове користування із зобов'язанням його повернення на першу
вимогу. Така вимога відповідачам була направлена позивачем 16 березня 2006
року, про що свідчить письмовий припис (а.с.23).
Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що спірне приміщення акумуляторної,
яке він займає, не оформлено на праві власності за позивачем судом до уваги не
приймається, оскільки спірне приміщення акумуляторної під літером «Э» перебуває
на балансі позивача.
Вирішуючи питання про позовні вимоги позивача в частині зносу самовільно
побудованих відповідачами підсобних приміщень: прибудови до акумуляторної,
каркасного сараю та літнього душу з туалетом, а також вимог позивача про
усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зносу огородження із
сітки - рабиці та металевих воріт, суд виходить з наступного.
Згідно державного акту на право користування земельною ділянкою, виданого 10
жовтня 1959 року в постійному користуванні позивача перебуває земельна ділянка,
площею 26,27 га, у границях якої розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.9-10), що відповідач і представник Сімеїзської
селищної ради в судовому засіданні не заперечували.
На прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 відповідачі ОСОБА_1 самовільно побудували та використовують для своїх потреб
літній душ із туалетом під літером «Л», навіс літер «К», позначені на плані
земельної ділянки за станом на 10.10.2005 року (а.с.53), а також каркасний
сарай, позначений на схемі території під номером 2, складеної 10 березня 2006
року при проведенні інвентаризації (а.с.19). Крім того, відповідачі ОСОБА_1
відгородили територію зазначеного будинку з використанням сітки - рабиці з
установкою металевих воріт, що підтверджується схемою території від 10 березня
2006 року (а.с.19). Зазначений факт самовільного будівництва перерахованих
підсобних приміщень та огородження території з установкою металевих воріт
відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував і не представив
суду ніяких дозвільних документів на їх будівництво.
Відповідно до ст.95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено
законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі. Порушені
права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому
законом.
Згідно ст.152 ч.2 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач
може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці
порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і
відшкодування завданих збитків.
На підставі ст.376 ч.1 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше
нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або
будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без
належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями
будівельних норм і правил.
Згідно до ст.376 ч.2 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне
будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно до ст.376 ч.4 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки
заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка
здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо
це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила
(здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Оскільки позивач як користувач земельної ділянки заперечує проти визнання за
відповідачами права власності на зазначені самовільні будови вони підлягають
зносу.
Крім того, на підставі ст.ст.95, 152 ЗК України підлягають задоволення і вимоги
позивача про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом
покладання на відповідачів обов'язку здійснити знос огородження із сітки -
рабиці і металевих воріт.
Що стосується вимог позивача про знос підсобного приміщення під літером «В»,
суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 09
грудня 1998 року і технічного паспорта на квартиру відповідачам належить на
праві власності квартира АДРЕСА_1, що складається з житлових і підсобних приміщень у тому числі сараю
під літером «В», що перебуває в загальному користуванні. У судовому засіданні
відповідач ОСОБА_1 і третя особа Печерський пояснили, що зазначений сарай
перебував у спільному користуванні. Зазначений факт про наявність даної будови
на прибудинковій території підтверджується і планом садибної ділянки від 20
лютого 1998 року (а.с.50). Із зазначеного плану слідує, що даний сарай
знаходився у південній частині прибудинкової території.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 і Печерський пояснили, що в 2004
році, вони як спільні власники спірного сараю під літером «В» уклали з
адміністрацією позивача угоду, за умовами якої було вирішено для зручності
користування знести зазначений сарай і за свій рахунок побудувати собі окремі
сараї на прибудинковій території в місці зазначеним адміністрацією позивача.
Після укладеної угоди адміністрація погодила місце розташування нових сараїв.
При цьому Печерський звів зазначений сарай з північної сторони домоволодіння, а
ОСОБА_1 з північно-західної, який на даний час позначений на плані під літером
«В» і примикає до приміщення акумуляторної(а.с.53). Зазначені доводи
відповідача ОСОБА_1 і Печерського підтверджуються крім їхніх пояснень,
копією угоди між адміністрацією позивача з однієї сторони та ОСОБА_1 і
ОСОБА_4 з іншої сторони (а.с.52), а також копією плану садибної
ділянки, на якому є згода позивача, завірена печаткою про те, що ОСОБА_4 погоджене місце перенесення сараю літер «В» і на плані зазначеного його
місце розташування(а.с.231).
Суд вважає, що оскільки в технічному паспорті на квартиру відповідачів, яка
ними приватизована 09 грудня 1998 року, є вказівка про приналежність підсобного
приміщення під літером «В» до їх квартири та за згодою позивача зазначене
підсобне приміщення перенесене в інше місце, суд вважає, що дане підсобне
приміщення не є самовільним і не підлягає зносу за позовом позивача.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що в даний час позивач не є
землекористувачем земельної ділянки на якій розташований будинок, у якому він
проживає, оскільки рішенням Сімеїзської селищної Ради від 24 лютого 1993 року
за позивачем закріплена земельна ділянка, площею 10 га (а.с.11), судом
перевірені та до уваги не приймаються, оскільки зазначене рішення правового
значення для вирішення даного спору не має, тому що державний акт на право
постійного користування земельною ділянкою площею 26,27 га дотепер не
скасований у встановленому законом порядку, що підтвердив у судовому засіданні
представник Сімеїзської селищної ради.
Не можуть бути прийняті і до уваги доводи відповідача про те, що позивач не
переоформив право постійного користування спірною земельною ділянкою у зв'язку
з прийняттям нового Земельного Кодексу з наступних підстав.
Згідно ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це
право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній
або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ст.6 розділу 10 Перехідних положень ЗК України, тільки юридичні
особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, однак по цьому
Кодексі не можуть їх мати на такому праві, зобов'язаний до 1 січня 2008 року
переоформити у встановленому порядку право власності або оренди на них.
Зазначене положення закону на позивача не поширюється, оскільки позивач є
державним підприємством і відповідно до ст.92 ЗК України має право постійного
користування спірною земельною ділянкою.
Вирішуючи питання про позовні вимоги КЛО ГАО НАН України про стягнення з
відповідачів ОСОБА_1моральної шкоди у сумі 10000 гривен, суд вважає, що
значені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.23 ч.2 п.4 ЦК України, моральна шкода полягає у приниженні
честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або
юридичної особи.
В обґрунтування своїх позовних вимог в цій частині позову ні позивач ні його
представник не надали суду ніяких доказів, які б підтверджували, що у зв'язку з
неправомірними діями відповідачів позивачу як державній установі була заподіяна
моральна шкода, яка виразилася в принижені ділової репутації позивача як
юридичної особи.
Вирішуючи питання про зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1про визнання за ними
право власності на нежилі підсобні приміщення під літерами «В» - сарай, «Л» -
літній душ із туалетом, «К» - навіс, і приміщення акумуляторної літер «Э», а
також про визнання права користування земельною ділянкою, площею 771,6 кв.
метрів, розташованою при домоволодінні, у якому проживають ОСОБА_1, суд
вважає, що зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині
визнання за ОСОБА_1 права власності на підсобне приміщення сарай літер «В»,
а іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як було зазначено вище ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на
житло від 09 грудня 1998 року стали власниками квартири АДРЕСА_1. Зазначена квартира була ними приватизована на
підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.47).
Згідно технічного паспорта на зазначену квартиру до даної квартири відноситься
підсобне приміщення сарай літер «В», розташований на прибудинковій території (а.
с.49), що за згодою адміністрації КЛО ГАО НАН України був перенесений в інше
місце.
Згідно ст.10 ч.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»
власники квартир багатоквартирних будинків є власниками допоміжних приміщень
будинку, технічного устаткування, елементів зовнішнього благоустрою та зобов'
язані приймати участь в загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та
прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні
приміщення (камори, сараї і т.п.) надаються у власність квартиронаймачам
безкоштовно та окремо приватизації не підлягають.
Оскільки спірне приміщення сарай літер «В» при приватизації квартири ОСОБА_1
був переданий їм, про що є відмітка в технічному паспорті на їх квартиру, суд
вважає, що при таких обставинах за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності
на зазначене підсобне приміщення.
Що стосується підсобного приміщення акумуляторної під літером «Э», то суд
вважає, що підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначене
приміщення не має, оскільки дане приміщення перебуває на балансі позивача КЛО
ГАО НАН України і як було встановлено судом вище було передано ОСОБА_1 у
тимчасове користування.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1про визнання за ними право власності на
підсобні приміщення під літерами «Л» - літній душ з туалетом, літер «К» -навіс,
суд вважає, що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст.376 ч.1 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме
майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на
земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного
дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями
будівельних норм і правил.
Згідно ст.376 ч.2 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне
будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Оскільки судом достовірно встановлено, що вищевказані підсобні приміщення
побудовані ОСОБА_1 самовільно, на земельній ділянці не відведеної для цієї
мети і на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні КЛО ГАО НАН
України, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував, суд вважає, що
правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначені
самовільні будови не має.
Не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1про визнання права користування
земельною ділянкою, площею 771,6 кв. метрів за давниною користування,
розташованої на прибудинковій території домоволодіння АДРЕСА_1 з наступних підстав.
Судом достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в постійному
користуванні КЛО ГАО НАН України на підставі акту на право постійного
користування земельною ділянкою, виданого 10 жовтня 1959 року та зазначений акт
дотепер у встановленому законом порядку ніким не відмінний.
Крім того, у силу ст.92 ч.2 ЗК України право постійного користування земельною
ділянкою передбачено лише для підприємств, установ, організацій, які
відносяться до державної або комунальної власності, а також громадським
організаціям інвалідів України і їх підприємств. При цьому це право набувається
тільки на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній
власності.
Крім того, згідно ст.116 ч.1 ЗК України громадяни набувають право власності на
земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням
органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх
повноважень, визначених цим Кодексом.
При цьому доводи ОСОБА_1 про те, що спірною земельною ділянкою він
користується більше 15-ті років, у зв'язку із чим у силу ст.119 ЗК України має
право на спірну земельну ділянку судом перевірені і до уваги не приймаються,
оскільки в силу ч.2 ст.119 ЗК України передача земельної ділянки у власність
або в користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в
порядку, встановленому ЗК України, тобто за рішенням органів виконавчої влади
або органів місцевого самоврядування.
Оскільки позовні вимоги КЛО ГАО НАН України задоволені частково з ОСОБА_1на
користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі у загальній сумі
33 гривні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.
ст.317, 319, 321, 376 ЦК України, ст.ст.92,95,116,119,152 ЗК України, ст.48
Закону України «Про власність», суд
ВИРІШИВ:
Позов Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної обсерваторії
Національної академії наук України - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити приміщення акумуляторної літер «Э», розміром 4 х 2,65
метрів, позначену на плані території від 10 березня 2006 року під літером 3,
розташоване на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зробити знос за свій рахунок самовільно зведених будов під
літером «К» - навіс, літером «Л» - літній душ і каркасний сарай літер 2,
позначеного на плані території від 10 березня 2006 року, розташованих на
прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути Кримський лазерній обсерваторії Головної астрономічної
обсерваторії Національної академії наук України перешкоди в користуванні
земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 шляхом зносу за свій рахунок огородження із сітки-рабиці в металевому
каркасі та зносу металевих воріт.
У позовних вимогах Кримської лазерної обсерваторії Головної астрономічної
обсерваторії Національної академії наук України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про знос
сараю літер «В», розташованого на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити
частково.
Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 право власності на підсобне приміщення сарай літер
«В», розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Кримської лазерної обсерваторії Головної
астрономічної обсерваторії Національної академії наук України судові витрати в
сумі по 11(одинадцять) гривень з кожного.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду
АРК через Ялтинський міський суд у порядку та строки, передбачені ст.ст.
294-296 ЦПК України.
Суддя: