АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючої – Дикун С.І.
Судді – Гурзеля І.В., Шевчук Г.М.
при секретарі – Леньзі О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою управління пенсійного фонду України в місті Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 30 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії в 2007-2009 роках,-
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2010 року позивачки звернулись в суд із вказаним позовом, в якому просили, визнати дії відповідача неправомірними.
Стягнути із відповідача на користь кожної недоплачену їм щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з 2007 по 2009 рік в сумі 3796,5 грн.
Зобов’язати відповідача нараховувати їм щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, довічно.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 30 квітня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано дії відповідача неправомірною.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести нарахування і виплату позивачам підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 16 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року включно з урахуванням нарахованоих та виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління ПФУ в місті Тернополі просить постанову суду скасувати повністю та винести нову постанову, якою задоволити апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апелянт зазначив, що суд на порушення наведених вимог КАС не перевірив правомірності дій та рішень відповідача; не з’ясували із застосуванням законодавчих актів, які визначають правосуб’єктність відповідача, їх права та обов’язки у сфері публічних відносин. Протягом 2007 року позивачі не отримували надбавки, як діти війни, в 2008-2009 роках виплачувалась не в повному обсязі, а саме з22.05.2008 р. В сумі 48,10 грн., з 01.07.2008 р. - 48,20 грн., з 01.10.2008р. - 49,80 грн.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України і отримує пенсію за вислугу років, а також має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням №НОМЕР_1 з відміткою управління праці та соціального захисту населення.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України і отримує пенсію за вислугу років, а також має статус дитини війни, що стверджується довідкою №762 від 12.02.2010 року.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянкою України і отримує пенсію за вислугу років, а також має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням №НОМЕР_2 з відміткою управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст, 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Згідно підпункту 2 пункту 41 розділу 11 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI “Про Державний буджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в іншій редакції. Однак, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року ці зміни також визнанні неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконстититуційність.
Судом першої інстанції вірно визначено протиправними дії відповідача про відмову в перерахунку підвищення пенсії за періоди, в які обмежувальні закони визнані некоституційними.
Доводи апеляції щодо відсутності бюджетного фінансування на виплату підвищеної пенсії безпідставні.
Так, положення статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, та на яку посилається апелянт обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, вірно не взяті судом першої інстанції до уваги з таких підстав, що ст. 88 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” установлено, що в разі недостатності виділених із державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Доводи апеляції про те, що законодавством України не визначено поняття “мінімальна пенсія за віком” як розрахункової велечини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону не є переконливими, оскільки ч.3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії, відповідно до закону України “Про соціальний захист дітей війни” є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.
При вказаних обставинах суд прийшов до правильного висновку про те, що мало місце порушення прав позивачів щодо невиплати підвищення пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 16 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, з урахуванням виплачених у відповідні періоди сум, а тому підставно визнав дії управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі протиправними та зобов’язав відповідача нарахувати і виплатити позивачам, підвищення до пенсії за вказані періоди у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та скасування постанови.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі відхилити.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 30 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий-підпис
Судді-підписи
з оригіналом згідно
Суддя Апеляційного суду
Тернопільської області І.В.Гурзель