АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого – Міщія О.Я.
Судді – Гурзеля І.В., Храпак Н.М.
при секретарі – Стопник О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою управління пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області на постанову Шумського районного суду Тернопільської області від 4 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги “Дітям війни”,-
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, в якому просила, визнати дії відповідача неправомірними.
Стягнути із відповідача недоплачену їй щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з 2006 по 2009 рік в сумі 3891,9 грн.
Зобов’язати відповідача нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, в подальшому при нарахуванні пенсії.
Постановою Шумського районного суду від 4 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність відповідача неправомірною.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Шумському районі нарахувати і виплатити позивачці підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за періоди з 11 січня 2009 року по 31 січня 2010 року включно з урахуванням нарахованоих та виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління ПФУ в Шумському районі Тернопільської області просить постанову суду скасувати повністю та винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд не з’ясував, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунки відповідача для виплати особам; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платехів. Протягом 2007 року позивачка не отриувала надбавки, як дитина війни, в 2008 році отримувала відповідно по 47 гривень, 48 гривень, 48,10 гривень, 49,80 гривень, в 2009 році та в січні 2010 року відповідно по 49,80 гривень щомісячно.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України і отримує пенсію за віком, а також має статус дитини війни, що підтверджується пенсійним посвідченням №НОМЕР_1 з відміткою управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”була призупинена, відповідач не нараховував і не плачував позивачці державну соціальну допомогу.
Питання щодо конституційності зазначеного закону “Про Державний бюджет України на 2006 рік” Конституційним Судом України не вирішувалось.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст, 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Згідно підпункту 2 пункту 41 розділу 11 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI “Про Державний буджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в іншій редакції. Однак, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року ці зміни також визнанні неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконстититуційність.
Судом першої інстанції вірно визначено протиправними дії відповідача про відмову в перерахунку підвищення пенсії за періоди, в які обмежувальні закони визнані некоституційними.
Доводи апеляції щодо відсутності бюджетного фінансування на виплату підвищеної пенсії безпідставні.
Так, положення статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, та на яку посилається апелянт обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, вірно не взяті судом першої інстанції до уваги з таких підстав, що ст. 88 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” установлено, що в разі недостатності виділених із державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Доводи апеляції про те, що законодавством України не визначено поняття “мінімальна пенсія за віком” як розрахункової велечини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону не є переконливими, оскільки ч.3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії, відповідно до закону України “Про соціальний захист дітей війни” є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.
При вказаних обставинах суд прийшов до правильного висновку про те, що мало місце порушення прав позивачки щодо невиплати підвищення пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 11 січня 2009 року по 31 січня 2010 року, з урахуванням виплачених у відповідні періоди сум, а тому підставно визнав дії управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області протиправними та зобов’язав відповідача нарахувати і виплатити позивачці, підвищення до пенсії за вказані періоди у розмірі 30 (тридцяти) відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та скасування постанови.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області відхилити.
Постанову Шумського районного суду від 4 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий-підпис
Судді-підписи
з оригіналом згідно
Суддя Апеляційного суду
Тернопільської області І.В.Гурзель