АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
'' 14'' жовтня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Гурзеля І.В.
Суддів- Демковича Ю.Й., Хоми М.В. ,
при секретарі - Саланді О.М.
з участю представника апелянта -ОСОБА_3
представника позивача -ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2010 року по справі за позовом відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії - Тернопільського обласного управління ВАТ “Державний ощадний банк України” до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИЛА:
ВАТ “Державний ощадний банк” в особі філії - Тернопільське обласне управління ВАТ “Державний ощадний банк України” звернулося в суд за позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 19 червня 2008 року між ВАТ “Державний ощадний банк України” та відповідачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №52 щодо надання кредиту на суму 50 575 грн. (п'ятдесят тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) з оплатою за процентною ставкою 20% (двадцять відсотків) річних на суму залишку за кредитом, з кінцевим терміном повернення 18 червня 2013 року. Додатковим договором №1 від 25 листопада 2008 року, сторони погодили зміни до вказаного кредитного договору і перенесли сплату основного боргу в сумі 5 057,52 грн. за період з 01 грудня 2008 року по 30 травня 2009 року на 30 червня 2009 року.
Для забезпечення належного виконання ОСОБА_5 свого зобов'язання , було укладено договір застави №1 від 19 червня 2008 року, за умовою якого товар, придбаний за рахунок кредитних коштів знаходиться у заставі і на яке Банк має право звернути стягнення у разі несплати позичальником кредиту, а також звернути стягнення на інше майно позичальника у разі втрати заставленого майна.
Також, для забезпечення виконання вказаного зобов'язання, було укладено договір поруки №1 від 19 червня 2008 року, за яким поручителем виступає ОСОБА_6 та несе солідарну відповідальність з позичальником за своєчасну сплату кредиту та відсотків.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в користь відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії - Тернопільського обласного управління ВАТ “Державний ощадний банк України” 38802 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши представника апелянта, який підтримав вимоги апеляції в межах наведених доводів, представника позивача, яка просить апеляцію відхилити, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вбачається що апеляція до задоволення не підлягає.
Так задовільняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того що між сторонами був укладений кредитний договір та додатки до нього, в якому були визначені всі істотні умови та передбачені наслідки невиконання цих умов. Відповідач ОСОБА_5 належним чином свої обов'язки за договором не виконувала , внаслідок чого допустила виникнення заборгованості, яка складає 38832,69 грн.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він зроблений на підставі встановлених обставин справи та вірно визначених правовідносин.
Так судом першої інстанції вірно встановлено що 19 червня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір у відповідності до якого Тернопільське обласне управління ВАТ ?ержавний ощадний банк України” (Банк) зобов'язувався надати ОСОБА_5 (Позичальнику) кредит в сумі 50 575,00 грн. на придбання меблів, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути вказану суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитом в poзмірі 20% річних, комісійні винагороди та інші платежі з порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
Факт укладення кредитного договору (а.с.6-8) та додаткових договорів (а.с.9-10), якими скорочено термін погашення боргу, сторонами не оспорюється. Доводи апелянта про неотримання грошових коштів за договором, та те що кошти перераховані п.п. ОСОБА_8 без її згоди, спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з договору купівлі-продажу товарів з використанням банківського кредиту від 14 червня 2008 року, укладеного між підприємцем ОСОБА_8 (Продавец) та ОСОБА_5 (Покупець), Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю товар: спальня Нoi Dve" та м'який комплект Нobila", вартістю 59 500 грн.
З платіжного доручення № 556 від 20.08.2008 року (а.с.50) вбачається що зазначені кошти були перераховані банком від імені ОСОБА_5 на рахунок ПП Рудяк за придбання меблів. Як пояснила представник “Ощадбанку” підпису на платіжному дорученні від ОСОБА_7 не потрібно, оскільки це кошти банку, які перераховувались по договору кредиту.
Маняк тривалий час сплачувала за користування кредитом, що вбачається з виписок з рахунків (а.с.18-19) , що спростовує її твердження про неотримання нею зазначеного товару.
Доводи апеляції про те що суд безпідставно в якості відповідача не притягнув ОСОБА_8 є невірними оскільки позовні вимоги до зазначеної особи ніхто не пред’являв і він не може бути належним відповідачем по даній справі.
Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність скорочення банком термінів погашення боргу, оскільки такі дії банку згідно додаткових угод, були погодженні з апелянтом, яка не оспорює їх дійсність.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно ст. 1050 ЦК України, позичальник, який своєчасно не повернув суму позики, зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти, встановлені договором.
Тому судом першої інстанції прийнято вірне рішення про стягнення суми заборгованості по тілу кредиту, відсотків та пені.
Клопотання про повернення апелянту зайво сплаченого держмита також не підлягає до задоволення, оскільки законодавство про захист прав споживачів передбачає звільнення від сплати держмита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, чого судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307ст.ст.308, 314,315,319 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5- відхилити.
Рішення Тернопілського міськрайонного суду від 03 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий-підпис
Судді-підписи
з оригіналом згідно
суддя апеляційного суду
Тернопільської області І.В.Гурзель