УХВАЛА  

Іменем України  

  21  грудня  2010 року.  Колегія   суддів   палати   в кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області   у складі:  

Крегула М.М (головуючого),  Машкаринець І.М.,  Лізанець П.М.  

з участю прокурора -  Сирохман  Л.І.                        

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді апеляцію     засудженого   ОСОБА_4  на  постанову   Тячівського  районного  суду     Закарпатської області   від  18  жовтня  2010  року, якою  залишено  без  задоволення   його  клопотання   про  відновлення  строку  апеляційного  оскарження  вироку   цього ж  суду  від 14 грудня 2009 року, яким    

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого , інваліда  2 групи  

раніше судимого вироком Тячівського районного суду від 27.07.1998 року за ст. 140 ч.2 КК України , вироком Тячівського районного суду від 08.02.2001 року за ст.ст. 140 ч.2 , 229-6 ч. І  222 ч. З КК України засуджено  за  ч. 2 ст. 121 КК України  на сім років  позбавлення  волі.  

За ст. 135 ч. З КК України ОСОБА_4 виправдано.  

Зараховано підсудному ОСОБА_4 у строк  відбування  покарання період перебування під вартою з 24 квітня 2005 року по 26 квітня 2005 року.  

Запобіжний захід   ОСОБА_4    залишено    - підписку про невиїзд.    

Цим  же  вироком  було  засуджено     ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за  ч. 2 ст. 121 КК України  на сім років позбавлення волі.  

Ухвалою  апеляційного  суду  Закарпатської  області  від 23  лютого  2010  року  вирок  щодо  ОСОБА_5  залишено  без  зміни, а  засудженим  ОСОБА_4  вирок  не  був оскаржений.  

За  вироком  суду ОСОБА_4 та  ОСОБА_5  визнано  винним  у  тому, що вони 18 квітня 2005 року  близько 23 години, у групі між собою  в с. Діброва,  Тячівського  району  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на вул. Валемалулуй , неподалік від молитовного будинку вірників  «свідків Єгови», під час  сварки , яка відбулася на грунті раптово виниклих неприязних відносин між ними та ОСОБА_7 , з метою умисного нанесення останньому тілесних ушкоджень   ОСОБА_4 схопив його з-заді руками за шию та утримував не даючи змоги  захищатися.  

В цей час ОСОБА_5 наніс більше двох ударів ОСОБА_7 руками,  затиснутими в кулак та взутими ногами в область голови , чим спричинили ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді синців м'яких тканин чола (в області лівого лобного бугра),  підборіддя зліва і очних областей, забійних ран слизової оболонки верхньої та нижньої губи, правої скулової та лівої підборідної областей, перелому кісток спинки носу, крововиливів на внутрішній поверхні м'яких тканин голови в області чола, тім'яної і потиличної областей зліва, а також в лобно-тім'яній області справа, масивної субдуральної гематоми справа з ознаками здавлення головного мозку, вогнищевих субарахноїдальних крововиливів і вогнищ коркового геморагічного некрозу в області тім'яних і правої скроневої долей головного мозку, які відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень, так як являються небезпечними для життя в момент їх спричинення. Після нанесення ОСОБА_7 черепно-лицевої травми він знаходився в безпорадному (безпритомному) стані, в положенні обличчям вгору , що привело до аспірації крові в дихальні шляхи і до смерті потерпілого.  

У  постанові  суду  від   18  жовтня  2010 року  зазначено, що  засудженим  ОСОБА_4  на  вирок  суду  апеляцію  не  подавав, а  19  серпня  2010  року   без  подання  апеляції, звернувся  до суду   з  письмовим  клопотанням  про  відновлення  пропущеного  ним  строку  на  подачу  апеляції, в  якому  посилається  на  те, що  він хоча  і  був  присутнім  при  проголошенні  вироку, однак  не  зрозумів  порядок  його  скарження , а копію  його  він  не  отримував. За  рішенням  суду  ОСОБА_4  пропустив  строк  подачі  апеляції  без  поважних  причин, а  тому  у  поновленні  строку  на  її  подачу  йому  відмовлено.  

В  своїй  апеляції  на  постанову  суду  ОСОБА_4  вказує, що  порядок  оскарження  вироку  він у  судовому  засіданні  не  зрозумів,  копію  вироку  не  отримував,  а  тому  вважає  це  поважною  причиною  і просить  постанову  суду  скасувати, строк на  подачу  апеляції  відновити.  

Заслухавши  доповідача, промову  прокурора, який  вважає  апеляцію  ОСОБА_4 необгрунтованою, перевіривши  матеріали   кримінальної  справи, доводи  засудженого, колегія  суддів  вважає, що  підстав  для  задоволення  апеляції  не має.  

Так, із  матеріалів  кримінальної  справи  та, зокрема,  протоколу  судового  засідання    вбачаться,   що  ОСОБА_4, як  і  його  захисник  адвокат  ОСОБА_8 були  присутні  в судовому  засіданні  при  проголошенні  вироку  від  14  грудня  2009 року.  

Відповідно  до  ч. 3  ст.  349  КПК  України апеляція  на  вирок  суду  першої  інстанції   може  бути  подана  протягом  п’ятнадцяти  діб  з  моменту  його проголошення, а  засудженим, який  перебуває  під  вартою, - в  той  же  строк  з  моменту  вручення  йому  копії  вироку.  

За  апеляцією  засудженого ОСОБА_5, який  знаходився  під  вартою,  вирок  суду  переглянуто  апеляційним  судом  і  ухвалою   від   23  лютого  2010  року   залишено щодо  нього  без  зміни  

Запобіжний захід  засудженому ОСОБА_4  було  обрано  підписку  про  невиїзд.   Апеляції   на  вирок   суду  від   14  грудня  2009 року  вони  не  подавали.  

З  матеріалів  справи  також  видно, що засуджений ОСОБА_4  і  його  захисник   адвокат  ОСОБА_8  у  відповідності  до  вимог  ст. ст. 351, 360  КПК  України , як  учасники  судового  розгляду,  були  належним  чином  повідомлені  як про  надходження  апеляції  ОСОБА_5  та  його  захисника   адвоката  ОСОБА_9 з  надісланням  копії  апеляції,  так  і  про  час  і  день  розгляду  справи. Однак  участі  у  розгляді  справи  апеляційним  судом вони  не  брали  і  їх  участь  не  була  обов’язковою.  

Згідно листа  Тячівського  районного  суду №05/09  від 15  грудня  2009 року  копію  вироку   від  14  грудня  2009  року було  надіслано  ОСОБА_4 , а  згідно   розписки -    копію  вироку   йому  було  вручено  ще 13  вересня  2010  року ( т. 3 а.с. 248). Проте, ОСОБА_4 в  порядку  ст..  349  КПК  України   апеляції  на  вирок  до  суду  не  подавав, а  лише  звернувся  до  суду  першої  інстанції  з  клопотанням  про  відновлення  пропущеного  ним  строку  на  апеляційне  його  оскарження.  

Із  матеріалів  кримінальної  справи  та  клопотання  засудженого  ОСОБА_4  не  вбачається  поважної  причини  пропуску  ним встановленого  кримінально-процесуальним   законом строку  оскарження  судового  вироку, а  тому  суд  першої  інстанції  своєю  постановою  від   18  жовтня  2010  року  цілком  обґрунтовано   відмовив  йому  у  його поновленні.  

Доводи  ОСОБА_4  про те, що  він  не  зрозумів  у  судовому  засіданні   порядок  та  строки  оскарження  вироку є  не  переконливими, оскільки  у  розгляді  справи  брав  участь і  його  захисник  адвокат  ОСОБА_8, який  також  апеляції  не  подавав, а  із  змісту  вироку  видно, що порядок  та  строки  його  оскарження  судом  роз’яснено  чітко і  зрозуміло.  

Посилання ОСОБА_4  на  те, що  він  не  отримував  копії  вироку  спростовано  наведеними  вище  документами і  на  думку  колегії  суддів  останній,  не  будучи  під  вартою, мав  об’єктивну   можливість подати  суду  апеляцію  в  порядку  і  строки  установлені  законом.  

З  врахуванням  наведеного  апеляція  ОСОБА_4  до  задоволення  не  підлягає.  

Керуючись  ст..  365, 366  КПК  України, колегія  суддів, -  

  у х в а л и л а :  

  Апеляцію  засудженого  ОСОБА_4  залишити  без  задоволення, постанову  Тячівського  районного  суду  від 18  жовтня  2010  року   про  відмову  у  відновленні  строку  на  оскарження  вироку  від   14  грудня  2010  року  -  без  зміни.  

  Судді: