АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-695/10 Головуючий у 1-й інстанції: Захарченко Д.В.
Категорія: ст.289 ч.2 КК України Доповідач: Царюк В.В.
ст.357 ч.1 КК України
ст.358 ч.1 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області
у складі: головуючого - Царюка В.В.
суддів : Куценко О.В., Губи О.О.
за участю прокурора Омелян В.М., засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представника потерпілої ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6
09 листопада 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2010 року, яким
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, раніше не судимий, прож.: АДРЕСА_1,-
засуджений:
- за ст. 289 ч.2 КК України до 6 років позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ст. 357 ч.1 КК України до обмеження волі строком на 1 рік;
- за ст. 358 ч.1 КК України до арешту строком на 3 місяці.
На підставі ст. 70 ч.1 КК України, з застосуванням ст. 72 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років без конфіскації майна.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець с. Себіно, Новоодеського району Миколаївської області, раніше не судимий, прож.: АДРЕСА_2,-
засуджений:
- за ст. 289 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ст. 357 ч.1 КК України до обмеження волі строком на 1 рік;
На підставі ст. 70 ч.1 КК України, з застосуванням ст. 72 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець м. Миколаєва, раніше не судимий, прож.: АДРЕСА_3,-
засуджений:
- за ст. 289 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ст. 357 ч.1 КК України до обмеження волі строком на 1 рік;
На підставі ст. 70 ч.1 КК України, з застосуванням ст. 72 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Позови ОСОБА_9 та ОСОБА_5 щодо компенсації вартості автомобілів залишені без задоволення.
Позови ТОВ «Галант-Авто» та ОСОБА_5 щодо компенсації матеріальної шкоди залишені без розгляду.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 04.11.2008 року, за попередньою змовою з ОСОБА_8, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, шляхом омани уклали договір прокату з ТОВ «Галант-Авто», тим самим створивши видимість законності передачі транспортного засобу ОСОБА_1, заволоділи отриманим у користування автомобілем «Мітсубісі Ланцер», державний номер НОМЕР_1, вартістю 93400 грн. після чого, не маючи наміру повертати транспортний засіб, того ж дня розпорядилися їм, передавши вказаний автомобіль іншій особі.
При вказаних обставинах ОСОБА_1, шляхом шахрайства, також заволодів свідоцтвом про реєстрацію вказаного автомобіля, який був виданий йому при укладені договору прокату.
26.02.2009 року ОСОБА_8, діючи повторно, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом шляхом шахрайства, уклавши договір прокату з ЧП «ОСОБА_9», тим самим створивши видимість законності передачі йому транспортного засобу, заволодів отриманим у користування автомобілем «Мітсубісі Галант», державний номер НОМЕР_2, вартістю 166650 грн., який належить ОСОБА_9, після чого, того ж дня розпорядився їм, передавши вказаний автомобіль невстановленій особі.
При вказаних обставинах ОСОБА_8, шляхом шахрайства, також заволодів свідоцтвом про реєстрацію вказаного автомобіля, який був виданий йому при укладені договору прокату.
28.02.2009 року ОСОБА_8, діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом шляхом шахрайства, уклавши договір прокату з ЧП «Обозний», тим самим створивши видимість законності передачі транспортного засобу ОСОБА_2, заволоділи отриманим у користування автомобілем «Мітсубісі Ланцер», державний номер НОМЕР_3, вартістю 128700 грн., який належить ОСОБА_10, після чого, того ж дня розпорядилися їм, передавши вказаний автомобіль невстановленій особі.
При вказаних обставинах ОСОБА_2, шляхом омани, також заволодів свідоцтвом про реєстрацію вказаного автомобіля, який був виданий йому при укладені договору прокату.
Крім того, 17.06.2008 року, у не встановлений час, ОСОБА_8, підробив документ – довідку про доходи № 46 від 13.06.2008 року на ім’я ОСОБА_11 з ТОВ «Еста-ЛТД» і знаходячись по пр. Жовтневому в м. Миколаєві, збув вказану довідку ОСОБА_11 з метою її подальшого використання останнім.
В апеляції захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 просить змінити вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2010 року в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, застосувавши до останнього ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_2 від покарання з випробуванням.
Вважає зазначений вирок суду незаконним оскільки призначене ОСОБА_2 покарання, на думку апелянта, є для нього занадто суворим і не відповідає ступеню тяжкості скоєного ним злочину та особі засудженого.
Зазначив, що суд, не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся у скоєному на що вказує той факт, що ОСОБА_2 сам з’явився із зізнанням та написав явку з повинною, позитивно характеризується за місцем проживання та має на утриманні дружину та малолітню доньку.
Крім того, на думку апелянта, суд також не надав належної оцінки тому, що автомобіль, який оформив на себе ОСОБА_2 і який в результаті був повернутий власнику, передавався невстановленій особі тимчасово, в якості забезпечення грошового боргу, ініціатором та одержувачем якого був ОСОБА_8, а ОСОБА_2, виконуючи другорядну роль, будь якої матеріальної вигоди від вчиненого не отримував.
Разом з тим, апелянт вважає, що злочин передбачений ст. 357 ч.1 КК України не може вважатися окремим епізодом злочинної діяльності його підзахисного, оскільки нерозривно пов'язаний із заволодінням транспортним засобом.
В апеляції адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_7 просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2010 року і закрити провадження у справі у відношенні ОСОБА_7 в зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Вважає вирок суду незаконним, оскільки, як стверджує апелянт, в діях його підзахисного відсутній склад злочину, на що вказує той факт, що ОСОБА_7 перебуваючи з ТОВ «Галант-Авто» у цивільно-правових відносинах, які у встановленому законом порядку були належним чином оформлені шляхом укладення договору прокату, не порушував умов вказаного договору і не позбавляв потерпілу сторону права власності на орендований ним автомобіль. Більш того, передавши на деякий час вказаний автомобіль іншій особі в якості застави як гарант повернення боргу, ОСОБА_7 не переховував той факт, що транспортний засіб йому не належить, двічі продовжував термін дії вказаного договору посилаючись на поважність причин не повернення орендованого автомобіля, а згодом повідомив ТОВ «Галант-Авто» про те, що автомобіль перебуває у заставі. Також апелянт зазначила, що відсутність у ОСОБА_7 наміру на незаконне заволодіння орендованим автомобілем, підтверджується тим, що маючи на протязі більш ніж трьох місяців у користуванні зазначений автомобіль, ОСОБА_7 не намагався будь яким чином переоформити його на іншу особу, знищити технічний паспорт на автомобіль, або будь яким іншим чином вчинити дії, направленні на позбавлення ТОВ «Галант-Авто» права власності на цей автомобіль.
Крім цього, на думку апелянта, суд призначаючи міру покарання в достатній мірі не врахував, що ОСОБА_7 не має судимості, повністю розкаявся у вчиненому і своїми свідченнями сприяв встановленню істини у справі, має на утриманні неповнолітню дитину матір якої не працює, а також той факт, що автомобіль був повернутий власнику.
В апеляції ОСОБА_7 просить застосувавши до нього ст.ст. 69, 75 КК України призначити покарання не пов’язане з позбавлення волі, посилаючись на те, що будь якого наміру на незаконне заволодіння транспортним засобом, який він отримав від ТОВ «Галант-Авто» у тимчасове користування за договором прокату, він не мав, а автомобіль він передав у залог по причині того, що на момент розрахунку, за вимогою особи у якої він позичав кошти, не мав матеріальної можливості віддати гроші. Стверджує, що з моменту передачі автомобіля у залог, весь час намагався знайти необхідну суму, для чого вирішив продати нерухомість, яка належить йому на праві власності, але не зміг цього зробити внаслідок світової фінансової кризи.
Просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що ОСОБА_7 має позитивну характеристику, щиро покаявся у скоєному, в період проведення досудового слідства всіляко надавав допомогу слідству у розкритті злочину, постраждалі по справі не мають до нього претензій, ні моральних ні матеріальних, а також те що він має на утриманні малолітню дитину та хвору матір, які потребують від нього як моральної так і матеріальної підтримки.
В апеляції ОСОБА_2 просить змінити вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2010 року та призначити покарання не пов’язане з позбавленням волі.
Вважає що суд визначаючи міру покарання, не врахував в повній мірі ряд обставин, які на думку апелянта могли б вплинути на його рішення, а саме, незадовільний стан здоров’я ОСОБА_2, який потребує стаціонарного лікування, а також наявність у нього на утриманні неповнолітньої доньки та дружини, які потребують його підтримки.
В апеляції ОСОБА_8 просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.09.2010 року, ухвалити новий, яким призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років і застосувавши до нього ст. 75 КК України звільнити від покарання з іспитовим строком на 3 роки.
Вважає що суд призначив йому покарання, яке за своєю суворістю, не відповідає особі засудженого та тяжкості скоєного ним злочину.
Зазначив, що суд на його думку не врахував, що ОСОБА_8 свою вину визнав частково, вказав на учасників подій, надав вичерпні свідчення, в скоєному щиро розкаявся.
Крім цього, зазначив, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню дитину, має позитивні характеристики, а також те, що обставин, які б обтяжували ступень та характер його вини ні судом ні слідством встановлено не було.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтримали свої апеляції та апеляції своїх захисників і вважали призначене їм покарання занадто суворим, думку захисників, які просили пом’якшити засудженим покарання, представника потерпілої, який вважав, що вирок є справедливим, прокурора, який вважав, що апеляції не підлягають задоволенню, вивчивши матеріали кримінальної справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступного.
Вина ОСОБА_8, ОСОБА_7 і ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які вони засуджені, повністю підтверджується доказами, викладеними у вироку суду. Посилання захисника ОСОБА_3 на те, що дії ОСОБА_7 не можна вважати злочином, на думку колегії суддів, є хибними. Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що автомобіль «Міцубіші-Ланцер» в ООО «Галант-авто» ОСОБА_7 отримав без мети його цільового використання, тобто без мети прокатної експлуатації. Його дії свідчать саме про те, що він використав автомобіль як власне майно та розпорядився ним з метою отримати гроші, ввівши, при цьому в оману і особу, яка надала йому гроші під заставу автомобіля. Такі дії як органами досудового слідства, так і судом вірно розцінені як шахрайські, які були завуальовані під виглядом законної цивільно-правової угоди. Цим обставинам суд першої інстанції дав вірну оцінку.
Дії засуджених, пов’язані з отриманням документів на викрадені автомобілі дійсно тісно пов’язані між собою, але вірно отримали кваліфікацію як окремого злочину, оскільки також носять протиправний характер і характеризуються окремими , у порівнянні з майновими відносинами, ознаками злочину, передбаченого Кримінальним Кодексом України. З огляду на це, посилання адвоката ОСОБА_4 на те, що дії засуджених, пов’язані з незаконним отриманням документів на автомобілі не можуть розглядатись як окремий злочин, на думку колегії суддів, є безпідставними. Такими є і його твердження про те, що автомобіль засудженим ОСОБА_2 був переданий іншій особі тимчасово і потім повернутий власнику. Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль іншій особі засудженим був переданий як його власне майно, за ціною, яка значно в де-кілька десятків разів перевищувала суму отриманих грошей і повернутий власнику автомобіль був лише працівниками правоохоронних органів після звернення до них потерпілих та після проведення певних розшукових дій.
Що стосується покарання, призначеного судом першої інстанції засудженим, то, це питання , на думку колегії суддів, судом вирішено без дотримання у повній мірі вимог ст..ст. 65-67 КК України.
Так, колегія суддів вважає, що саме з урахуванням характеру та ступіню суспільної небезпечності вчинених злочинів суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання всіх трьох засуджених можливе лише за умов ізоляції їх від суспільства. Але з урахуванням обставин справи, які вказують на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не були ініціаторами злочинів, а виконували вказівки ОСОБА_8, та даних про особу кожного з них, як раніше не судимого, а також обставин, пом’якшуючих їх відповідальність, таких як стан здоров’я, наявність на утриманні малолітніх дітей, щиросердечне каяття та допомога у розшуку автомобілів, на думку колегії суддів дають підстави для призначення цим засудженим покарання з застосуванням ст..69 КК України, тобто нижче від нижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.289 КК України.
Підстав для призначення такого покарання з застосуванням ст..69 КК України засудженому ОСОБА_8 колегія суддів не вбачає, оскільки він був ініціатором злочинів і вчинив де-кілька епізодів злочинів.
Немає підстав і для звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст..75 КК України, оскільки колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що призначення засудженим для відбування реальної міри покарання є необхідним та достатнім для їх виправлення і перевиховання, а також для попередження вчинення ними нових злочинів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає зміні в частині призначення їм покарання. Щодо ОСОБА_8 підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції - не вбачається.
Керуючись ст..ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та їх захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - задовольнити частково. Апеляцію засудженого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7.09.2010 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – змінити.
ОСОБА_1 вважати засудженим за цим вироком за ст.. 289 ч.2 КК України з застосуванням ст..69 КК України - до 3 (трьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст.. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст..ст. 289 ч.2 та 357 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначити покарання - 3 (три) роки позбавлення волі без конфіскації майна.
ОСОБА_2 вважати засудженим за цим вироком за ст.. 289 ч.2 КК України з застосуванням ст..69 КК України - до 3 (трьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст.. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст..ст. 289 ч.2 та 357 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 призначити покарання - 3 (три) роки позбавлення волі без конфіскації майна.
Відносно засудженого ОСОБА_8 та в решті цей вирок відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - залишити без змін.
Головуючий :
Судді: