РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2007 року   січня    «24»    дня       Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючий  Карташов О.Ю.

Члени суду     Савченко В.О., Свинцова Л.М.

при секретарі Малошонок О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську

цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення місцевого Свердловського міського суду Луганської області від 24 березня

2006р. за позовом   ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням місцевого Свердловського міського суду Луганської області від 24.03.2006р. та додатковим рішенням цього суду від 21.11.2006р., частково задоволено позов ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, вирішено стягнути з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. кошти у сумі 4796,50грн. за матеріальну шкоду завдану від ДТП, судові витрати у сумі 300грн., сплату державного мита у сумі 71грн., у задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 2000грн. відмовити за необґрунтованістю.

Справа № 22ц-343\ 2007р.

Категорія 23.

Головуючий в інстанції Алейников В.І.

Доповідач Карташов О.Ю.

2

У апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього суми матеріальної шкоди, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і передати справу на новий розгляд.

Доводи скарги мотивував тим, що висновки суду щодо його вини в ДТП, не відповідають обставинам справи.

У запереченнях позивач ОСОБА_2. доводи апеляційної скарги не визнав, просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованісгь рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, у жовтні 2005р. ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування позову позивач посилаючись на те, що 31.08.2005р. о 7 годині на автодорозі Краснодон-Антрацит, з вини відповідача, який керував автомобілем BMW 315 державний номер НОМЕР_1 та порушив вимоги п.п. 13.1., 1.5. Правил дорожнього руху України, сталася дорожньо-транспортна пригода, зіткнення транспортних засобів, у результаті якої був пошкоджений керований їм автомобіль ВАЗ-21063 державний номер НОМЕР_2, просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 4796,50грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000грн., судові витрати 300грн.

Задовольняючи позов частково, в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1. порушив Правила дорожнього руху України, є винним у скоєні ДТП, а тому повинен нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, розмір якої - 4796,50грн. підтверджено висновком експертизи.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Статтею 60 ЦПК України „Обов'язки доказування і подання доказів" встановлено, що:

1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

4. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.08.2005р. о 7 годині на автодорозі Краснодон-Антрацит мала місце ДТП за участю позивача, який керував автомобілем ВАЗ-21063 державний номер НОМЕР_2 та відповідача, який керував автомобілем BMW 315 державний номер НОМЕР_1.

За фактом скоєного ДТП, постановою судді місцевого Свердловського міського суду Луганської області від 19.09.2005р., ОСОБА_1. було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 1222,124 КпАП України та накладено штраф у розмірі 136грн.

Стаття 122 2 КпАП України передбачає відповідальність за невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, а стаття 124 КпАП

3

України за порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна.

При цьому, згідно зазначеної постанови, ОСОБА_1. у суді свою вину в скоєні ДТП визнав.

Крім того, як вбачається з матеріалів про адміністративне правопорушення № 52/1733, за фактом ДТП було складено: 31.08.2005р. протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема ДТП, протокол огляду та перевірки технічного стану транспорту - автомобіля позивача з зазначенням пошкоджень внаслідок ДТП; 2.09.2005р. відносно ОСОБА_1. протокол про адміністративне правопорушення. Під час складання матеріалів, ОСОБА_1. дав пояснення, що з висновками про порушення ним Правил дорожнього руху України згоден.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, вина відповідача ОСОБА_1. у скоєнні ДТП встановлена судовим рішенням у адміністративній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, - шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо ) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З роз'яснень п. 4 Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. № 6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", вбачається, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав ( договору оренди, довіреності тощо).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо покладання на відповідача обов'язку відшкодувати матеріальну шкоду позивачу.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди заподіяної позивачу внаслідок ДТП у сумі 4796,50га., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з висновку експерта ОСОБА_3., який, згідно свідоцтва № 266 виданого Міністерством юстиції України, має відповідну кваліфікацію з правом проведення автотоварознавчих експертиз.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Проте, вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача суму витрат на проведення експертизи у розмірі 300грн., допустив помилку у визначенні розміру судового збору -71грн., між тим, стягненню підлягає сума у розмірі - 51грн.

На підставі наведеного, колегія суддів, рішення місцевого Свердловського міського суду Луганської області від 24.03.2006р. змінює в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору сплаченого останнім.

Керуючись ст. ст. 304 п. 1, ст. 307, 309, 313, 314 п. 1, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області, ~

4

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення місцевого Свердловського міського суду Луганської області від 24 березня 2006р. - змінити в частині стягнення суми судового збору, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі - 51грн., в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.