КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року місто Вінниця
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі :
Головуючого : Чуприни В.О.
Суддів : Мішеніної С.В., Морозовського В.І.
При секретарі : Топольської В.О.
За участю : відповідача ОСОБА_1, представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, розподіл спільного майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частину автомобіля, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 жовтня 2010 року, встановила :
У квітні 2010 р. ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом з тих підстав, що письмової згоди на відчуження автомобіля марки Фольксваген Пасат В6 2.0, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, придбаного у час шлюбу з відповідачем ОСОБА_4, вона останньому не подавала.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 15.10.2010 р. у задоволенні позову відмовлено.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам ухвалене у справі рішенні не відповідає.
Так, судом установлено, що сторони перебували в шлюбі з 11.01.1999 р. до 18.11.2009 р., в час якого придбали автомобіль Фольксваген Пасат В6 2.0, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований у Вінницькому МРЕВ на ім’я відповідача ОСОБА_4
08.07.2009 р. даний автомобіль ОСОБА_4 був проданий ОСОБА_1 згідно довідки рахунку серія ДДР № 784478 та зареєстрований у Вінницькому МРЕВ на ім’я останнього.
Частини друга – четверта статті 369 ЦК України визначають засади розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності.
Як і інші речові права, право розпорядження здійснюється за згодою усіх співвласників.
Особливості розпорядження спільним майном подружжя визначені СК України.
Статтею 63 СК закріплено принцип рівності прав чоловіка та дружини на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як і в загальних положеннях ст. 369 ЦК щодо розпорядження майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності, СК закріплює принцип взаємної згоди дружини та чоловіка у відносинах розпорядження спільним майном, а також презумпцію згоди другого з подружжя при вчиненні іншим з подружжя правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном.
Зі змісту ст. 65 СК чітко вбачається, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із доведеності показами свідків тої обставини, що позивачкою була надана усна згода на продаж автомобіля відповідачу ОСОБА_4, який, в свою чергу, діючи вільно та на свій розсуд, реалізував своє право відчуження транспортного засобу.
Недотримання вимоги щодо форми правочину, як вважав суд першої інстанції, не є підставою для визнання його недійсним, а крім того позивачем не доведено доказами відсутності згоди на продаж автомобіля та не надано доказів недійсності угоди купівлі-продажу.
З такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
По-перше, матеріально-правова вимога позивача полягає в реалізації права вимагати визнання відповідного правочину недійсним, як такого, що вчинений співвласником-укладачем без необхідних повноважень (ч. 1 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 203 ЦК, ч. 2 ст. 65 СК).
По-друге, факт того, що спірний правочин вчинений відповідачем без нотаріально посвідченої згоди позивачки є визнаним, отже згідно вимог ч. 1 ст. 161 ЦПК не потребує доведеності.
Центральним моментом, що потребує з’ясування судом для вирішення питання дійсності або недійсності такого правочину у випадку, визначеного абзацом третім ч. 2 ст. 369 ЦК, коли згода має бути висловлена письмово та нотаріально посвідчена, є факт відсутності згоди інших співвласників на його вчинення.
В основу висновку щодо наданої позивачем усної згоди на продаж автомобіля, суд взяв покази свідків в основному на стороні відповідачів, як то ОСОБА_5, та покази самих відповідачів.
При цьому свідок ОСОБА_6 не вказувала, що позивачка одержала у відповідача гроші за проданий автомобіль, а покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 взагалі не знайшли оцінки в рішенні, як й мотиви відмови у їх прийнятті.
Дійсні ж обставини свідчать про те, що спірний автомобіль, придбаний у жовтні 2007 р. за 159 700 грн., був реалізований відповідачем ОСОБА_4 брату ОСОБА_1 по довідці-рахунку (а.с.84), як це пояснюють зазначені особи, за 8 000 доларів США.
Автомобіль був оформлений на ім’я ОСОБА_1, однак у зв’язку відсутністю у нового власника посвідчення водія в свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу було вписано «має право керувати ОСОБА_4».
Зазначене стверджує доводи позивачки ОСОБА_3 про її необізнаність самого факту продажу, оскільки відповідач ОСОБА_4 на протязі всього часу як користувався, так і користується автомобілем.
Письмової розписки про одержання позивачкою грошей від продажу автомобіля в ствердження заперечень проти позову відповідачі суду не подали.
З огляду наведеного та з урахуванням того, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, колегія суддів дійшла переконання, що укладений договір купівлі-продажу є засобом штучного виведення майна із спільної власності.
Відтак, порушені майнові права позивачки підлягають судовому захисту, оскільки ґрунтуються незгодою учасника спільної сумісної власності з укладеним правочином, як таким, що суперечить її інтересам, а не на відсутності формальної згоди на укладення правочину.
В частині задоволення вимог позову про визначення Ѕ частки у спільному майні, апеляційний суд виходить зі змісту ч. 1 ст. 70 СК, зокрема у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, рішення суду першої інстанції у відповідності та з підстав ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_3 слід задовольнити повністю.
Понесені позивачем судові витрати, що підтверджені документально, присуджуються з відповідачів за правилами ст. 88 ЦПК.
Керуючись ст. 307, 309, 313, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 15 жовтня 2010 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, розподіл спільного майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частину автомобіля – задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля Фольксваген Пасат В6 2.0, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, довідка-рахунок № НОМЕР_2 укладений 08.07.2009 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1.
Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності, як майно подружжя, на автомобіль Фольксваген Пасат В6 2.0, 2007 р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
У порядку розподілу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину даного транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті 798,00 грн. судового збору з позовної заяви та 399,25 грн. з апеляційної скарги, 240,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а всього 1 437,25 грн. (одна тисяча чотириста тридцять сім гривен двадцять п’ять копійок).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : підпис В.О.Чуприна
Судді : підпис С.В.Мішеніна
підпис В.І.Морозовський
З оригіналом вірно :
Суддя апеляційного суду В.О.Чуприна