Справа № 2-а-3375/10

 П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

Іменем України

       27 грудня 2010 року                                                      м. Лозова    

Суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області Н.М. Жмуд, розглянувши в порядку скороченого провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом   ОСОБА_1   до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій УПСЗН Лозівської міської раи та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення згідно Закону України № 796-Х11,-

 В С Т А Н О В И В :  

 Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він є інвалідом 3-ї групи ЧАЄС 1-ї категорії. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 року, розмір щорічної допомоги на оздоровлення ЛНА на ЧАЄС 1 категорії становив 90 грн.. Відповідно до абзацу третього ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу гарантовано щорічну разову допомогу на оздоровлення, зазначена разова допомога виплачується в слідуючих розмірах:  

-інвалідам 3 групи, дітям-інвалідам –чотири мінімальної заробітні плати;

-розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Просить стягнути з УПСЗН на його користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за винятком виплаченої суми допомоги.  

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 листопада 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 за період з 01 січня 2010 року та по 18 травня 2010 року залишений без розгляду.

Відповідно до ст. 183-2 КАС України суд розглядає справу в порядку скороченого провадження.

Дослідивши наведені доводи сторін та перевіривши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями Закону № 796-ХІІ визначено основні засади реалізації конституційного права громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ інвалідам 3 групи передбачена допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.  

 Судом достовірно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС 1 категорії, його визнано інвалідом 3 групи за захворюванням, яке пов’язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, і відповідно до ст. 48 Закону № 796-ХІІ він має право на державну соціальну підтримку у вигляді щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, розмір мінімальної заробітної плати визначається  

 на момент виплати. У 2010 році позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 90 грн.

 За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що право позивача на своєчасне нарахування та отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в належному розмірі було порушене, оскільки відповідач мав діяти у відповідності з приписами діючої ст. 48 Закону № 796-ХІІ і нараховувати та здійснювати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, передбаченому цим законом.

Зі змісту Закону № 796-ХІІ убачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов’язок по зменшенню сум допомоги, встановлених Законом. Більше того, частиною 1 ст. 67 цього ж Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.  Крім цього, стаття 71 Закону № 796-ХІІ прямо передбачає о собливості внесення змін до нього. В ній вказано, що дія положень Закону   № 796-ХІІ  не  може  призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.  Оскільки в подальшому будь-яких рішень з цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону № 796-ХІІ та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік. Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливості застосування цих розмірів для реалізації положень ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

 Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796-ХІІ, є безпідставним.

Слід зазначити, що право позивача на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному ст.48 Закону № 796-ХІІ також випливає і із положень п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, яким встановлено, що основи соціального захисту визначаються виключно законами України, а єдиним органом законодавчої влади в Україні згідно ст. 75 Конституції України є парламент – Верховна Рада України.  

 Згідно ч.1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання по судових витратах у постанові або ухвалі суду.  

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем не надано документального підтвердження сплати судових витрат, тому вони не підлягають стягненню на користь Позивача із – відповідача. Оскільки судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України та перерахуванню до нього ж, то – судові витрати не підлягають стягненню.

 На підставі викладеного та керуючись  ст. ст. 22, 50 Конституції України, ст.ст. 48, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ,    ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» ст. ст. 1, 3, ч.2 ст. 11, ч. 2 ст. 72, 94, 99, 122, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162,  ст.ст. 163, 167, 186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В   :

Адміністративний позов   ОСОБА_1   до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій УПСЗН Лозівської міської раи та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення згідно Закону України № 796-Х11 - задовольнити частково.  

 Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення   Лозівської міської ради Харківської області щодо недонарахування ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області провести ОСОБА_1 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, та провести виплату належної суми відповідно до закону, з урахуванням виплаченої суми.  

В іншій частині позовних вимог відмовити.  

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

  Головуючий  

у судовому засіданні  

Суддя:                                                                                              Н.М. Жмуд