Справа № 22 Ц- 8772/2010 р. Головуючий 1-ї інстанції: ГаврасієнкоВ. О.
Категорія- 52 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О .І
У Х В А Л А
2010 р., грудня місяця, 22 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Шолох З.Л.
при секретарі: Богуславській О.М.
за участю:
позивача - ОСОБА_3
представника:
відповідача - Капуки Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєваі від 13.10.2010 р., у справі за
позовом
ОСОБА_3 до Державного підприємства Одеська залізниця ( далі –Залізниця) про скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді слюсаря,
встановила:
2 1.12.2006 р. ОСОБА_3. звернувся з позовом до Локомотивного депо ст. “Миколаїв” про скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді слюсаря.
В подальшому ухвалою суду від 08.04.2008 р. належним відповідачем до участі у справі притягнуто Одеську залізницю.
Позивач зазначав, що наказом начальника Локомотивного Депо ст. “Миколаїв” № 254-ос від 21.11.2006 р. його звільнено з посади слюсаря з 07.11.2006 р. за п. 4. ст. 40 КЗпП України на підставі письмової заяви від 21.11.2006 р.
Звільнення проведено без погодження з профспілковим органом, без вручення наказу про звільнення та без проведення розрахунку.
Наказом начальника Депо від 09.01.2007 р. видано наказ № 11, яким наказ від 21.11.2006 р. змінено в частині підстав звільнення.
Цим наказом ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням на підставі тієї ж заяви від 21.11.2006 р.
Посилаючись на зазначені порушення його трудових прав, позивач просив про задоволення позову.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.10.2010 р., постановлено про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення його позовних вимог, вважаючи, що роботодавець безпідставно звільнив його з роботи, а суд цих обставин не з’ясував і не дав належної оцінки доказам, які свідчать про відсутність у начальника депо повноважень на його звільнення.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до приписів ст..21, 36 КЗпП України, трудовий договір укладається працівником з власником підприємства, організації або уповноваженою ним особою.
Його розірвання з підстав порушення умов трудового договору (за ініціативою власника підприємства) чи за заявою працівника про звільнення за власним бажанням відбувається лише за розпорядженням вищезазначених осіб.
При розірванні договору за здійснення прогулу вимагається попереднє погодження звільнення працівника, на підставі ст. 43 КЗпП з виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої він є.
Звільнення працівника за власним бажанням не потребує такого погодження.
При цьому ч. 2 ст. 38 КЗпП містить застереження відповідно до якого адміністрація не вправі звільнити працівника за раніше поданою заявою, якщо після спливу строку попередження він не залишив роботу та не вимагає звільнення .
З Положення про Локомотивне депо ст.. Миколаїв ( далі –Положення) та Правил внутрішнього трудового розпорядку ( далі- Правила) видно, що Депо не має ознак юридичної особи, але його керівник уповноважений власником на здійснення його повноважень щодо прийому працівників на роботу та звільнення їх з підстав, передбачених трудовим законодавством.
Так, згідно з п. 5.2 Положення, начальник депо не є власником підприємства, а здійснює свої повноваження за відповідним дорученням виданим начальником залізниці, як особою уповноваженою власником.
Приписи п.п.2.10- 2.11 Правил також свідчать про те, що начальник Депо наділений повноваженнями щодо звільнення працівників, як з ініціативи адміністрації власника так із ініціативи працівника.
З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_3 звільнено з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП на підставі його власноручної заяви про звільнення за власним бажанням, яку він подав на оперативній нараді від 21.11.2006 р. підчас обговорення факту скоєння ним прогулу, що мав місце з 09.11.2006 р. по 20.11.2006 р.
Наказом № 11 від 09.01.2007 р. наказ про звільнення за п. 4 ст.40 КЗпП України змінено в частині підстав звільнення.
Цим наказом ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням на підставі тієї ж заяви від 21.11.2006 р.
Суд повно та всебічно з’ясував ці обставини справи, дав належну оцінку наявним доказам і прийшов правильного висновку про те, що звільнення працівника відповідно до поданої ним заяви від 21.11.2006 р. на підставі ст.38 КЗпП України, відповідає вимогам норм трудового законодавства.
З врахуванням такого висновку, судом обґрунтовано постановлено про відмову у скасування наказів та у поновленні позивача на роботі.
Доводи апелянта про безпідставність звільнення не заслуговують на увагу, скільки працівник після подачі заяви про звільнення за власним бажанням до роботи не приступив, не відкликав подану раніше заяву у відповідності до положень ч. 2 ст. 38 КЗпП України та не повідомив адміністрацію про бажання продовжувати роботу.
Безпідставними є і посилання на відсутність у начальника Депо повноважень щодо звільнення працівників, оскільки такі твердження спростовуються змістом Положення та Правил
Встановлене не дає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –відхилити, а рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 13.10.2010 р., - залишити бех зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: Т.З. Кутова
З.Л. Шолох