Справа № 2-1708/2010                                                                                

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  07 грудня  2010  року    Вознесенський міськрайонний  суд  Миколаївської                                  області в складі: головуючого   –   судді   Серебрякової Т.В.,  

при секретарі судового засідання Фінько  О.П.,

за участю: позивача  ОСОБА_1,

представника позивача та третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3,  

представника відповідача Дідух К.О.,

представників третіх осіб -  ОСОБА_10. і Дайнека О.М.,  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні в залі суду  в місті Вознесенськ Миколаївської області  цивільну справу   за позовом    ОСОБА_1      до Публічного акціонерного товариства  „ВТБ Банк”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус  Миколаївського міського нотаріального округу Нікітін Руслан Володимирович, ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10, ОСОБА_2, Відділ Державної виконавчої служби  Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області,  Служба у справах дітей Вознесенської міської Ради Миколаївської області, орган опіки та піклування Вознесенської міської Ради Миколаївської області,    про  визнання  виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню   ,   -

ВСТАНОВИВ:  

 В серпні  2010  р.  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „ВТБ Банк” (далі – ПАТ „ВТБ Банк”), треті  особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус  Миколаївського міського нотаріального округу  Нікітін Руслан Володимирович, ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10, ОСОБА_2, Відділ Державної виконавчої служби  Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області (далі – відділ ДВС Вознесенського МРУЮ),  Служба у справах дітей Вознесенської міської Ради Миколаївської області,  про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В позовній заяві зазначено, що 02 квітня  2007 р.   між  позивачем ОСОБА_1, третіми особами ОСОБА_8, ОСОБА_9,  ОСОБА_10  та відповідачем було укладено іпотечний договір, відповідно до якого, забезпечені вимоги відповідача, що випливають з кредитного договору №10М/2007 від  29 березня 2007 р., укладеного  між  Банком    та          ОСОБА_2,  за умовами якого Банк надав  останньому  кредит в іноземній валюті   в сумі 95 300   (дев’яносто п’ять тисяч триста) доларів США, зі строком повернення до 29 березня         2011 р. та зі сплатою процентів за користування  кредитом в розмірі  12 (дванадцять)% річних,    в обмін на зобов’язання позичальника вчасно повернути  кредит у повному обсязі та сплатити  плату  за кредит  у порядку та на умовах, зазначених в договорі.  

Відповідно до письмового  договору іпотеки від 02 квітня 2007 р., в  іпотеку було передано нерухоме майно - трьохкімнатна  квартира №25 (двадцять п’ять) у будинку №16 (шістнадцять)  по АДРЕСА_1  

18 червня 2009 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського  нотаріального округу  Нікітіним Р.В. було  вчинено виконавчий напис, яким пропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки.  

Позивач ОСОБА_1 посилаючись на те, що виконавчий напис є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порушує права його малолітньої дитини, яка зареєстрована  в спірній квартирі, що є предметом іпотеки, просив  визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.    

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2010 р. до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог  щодо предмета спору залучено орган опіки та піклування Вознесенської міської Ради Миколаївської області.    

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник  ОСОБА_3,   позов підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просили його задовольнити.       

Представник відповідача – ПАТ „ВТБ  Банк”  в судовому засіданні позов не визнала  та просила відмовити в його задоволенні,  посилаючись на те, що  у позичальника за кредитним договором  виникла заборгованість, а відповідно до умов обумовленого договору та чинного законодавства, банк набуває права звернення стягнення на предмет застави. В зв’язку  з цим, позивачеві була вручена вимога про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором,  проте зобов’язання  залишились не виконаними та жодних заперечень чи відповіді на вказану вимогу позивачем не було надано. Крім  того, представник відповідача зазначала, що для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, банком були подані всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Також вказувала, що під час укладення  іпотечного договору від 02 квітня 2007 р., позивачем особисто підписана письмова  заява на ім’я приватного  нотаріуса, що на день посвідчення договору іпотеки малолітніх та неповнолітніх дітей не зареєстровано. Окрім того,  при вчиненні виконавчого напису нотаріусом, згода органів опіки та піклування не потрібна, оскільки виконавчий напис не є правочином, а є реалізацією права на звернення стягнення, затверджене вже існуючим правочином – іпотечним договором. Таким чином вважала, що приватним  нотаріусом виконані всі, без виключення необхідні дії для вчинення виконавчого напису у відповідності до чинного законодавства України, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження порушення банком прав позивача як іпотекодавця та порушення прав його  малолітньої дитини.     

Представник   третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог  щодо предмета спору – відділу ДВС Вознесенського МРУЮ  -  Параконний П.О., в судовому засіданні залишив вирішення питання про необхідність задоволення позову  ОСОБА_1  на розсуд суду.

Представник третьої особи – Органу опіки та піклування Вознесенської міської Ради Миколаївської області та Служби  у справах дітей  Вознесенської міської Ради Миколаївської області – Дайнека О.М. в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на те, що звернення стягнення на квартиру в якому проживає  позивач разом зі своєю малолітньою дитиною порушує права  малолітньої дитини, передбачені  Законом України „Про охорону дитинства”, Закону України „Про основи соціального захисту  бездомних громадян і безпритульних дітей”.  

Треті особи без самостійних вимог  ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10  в судове засідання не з’явились,  про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, направили на адресу суду  нотаріально посвідчені заяви, відповідно до яких проти задоволення позову не заперечували та просили розглянути справу у їх відсутність.

Третя особа без самостійних вимог  - приватний нотаріус   Миколаївського міського нотаріального округу  Нікітін Р.В., в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив на адресу суду  письмові заперечення,  в яких  зазначав, що ним  вчинені всі необхідні дії для вчинення виконавчого напису у відповідності до чинного законодавства України, вважав позовні вимоги  позивача безпідставними та необґрунтованими. Разом з цим, просив розглянути справу у його відсутність.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2 в     в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.  Ухвалою суду справа розглянута  у відсутність учасників процесу, які не з’явились у судове засідання, оскільки в  справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.  

Дослідивши та оцінивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до вимог  ст.11 ЦПК України, судом встановлені  наступні факти  і відповідні їм правовідносини.

Так, з матеріалів справи судом встановлено,  що 29 березня  2007 р. між Банком та  ОСОБА_2  був укладений письмовий кредитний договір   №10М/2007, за умовами якого Банк надав  ОСОБА_2  кредит в іноземній валюті   в сумі 95 300  (дев’яносто п’ять  тисяч триста) доларів США,  в обмін на зобов’язання позичальника вчасно повернути  кредит у повному обсязі та сплатити  плату  за кредит  у порядку та на умовах, зазначених в договорі, але у будь – якому  випадку не пізніше 29 березня 2011  р.  

В забезпечення виконання  грошових зобов’язань за вказаним договором  02 квітня 2007 р. між ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10  та банком   було укладено  Іпотечний договір, посвідчений  Платовською П.О., приватним нотаріусом  Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області.  

Згідно п.п.1.3  Іпотечного договору, предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов’язань боржника, є нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 (шістнадцять) в місті Вознесенськ Миколаївської області, що складається з трьох  жилих кімнат, загальною площею 68,0 кв.м, жилою 38,2 кв.м.  

Відповідно до ст.ст.204,227 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність  прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, чинність кредитного договору   №10М/2007  від  29 березня  2007 р. і  іпотечного договору від 02 квітня 2007 р. в судовому засіданні  сторонами не оспорювалася, а факт  виконання  відповідачем  умов кредитного договору  знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

18 червня 2009 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу  Нікітіним Р.В.,  був вчинений виконавчий напис, за яким  з метою задоволення вимог  ВАТ „ВТБ Банк”  (згідно  рішення  позачергових загальних  зборів учасників (акціонерів)  Відкритого акціонерного товариства  „ВТБ Банк” (протокол №54 від 16 липня 2010 р.) відбулася зміна найменування банку на  Публічне акціонерне  товариство  „ВТБ Банк”) запропоновано звернути  стягнення  на квартиру  АДРЕСА_1 (шістнадцять) в місті Вознесенськ Миколаївської області, що складається з трьох  жилих кімнат, загальною площею 68,0 кв.м, жилою 38,2 кв.м. та належить ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та позивачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі Свідоцтва на  право власності на житло, виданого 09 лютого 1994  р. Органом приватизації  Вознесенської міської Ради  Миколаївської області.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу – ст.526 ЦК України.       

Як зазначила в судовому засіданні представник відповідача, позичальник не виконував взятих на себе згідно кредитного договору зобов’язань, а відтак зобов’язання боржника за кредитним договором щодо повернення банку суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, суми пені та штрафу залишилось не виконаними.       

Відповідно до умов договору іпотеки та ст.35 Закону України „Про іпотеку” Банк надсилає боржнику письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом встановленого строку вимога боржником залишається без задоволення, Банк вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України „Про іпотеку”.       

Як вбачається з матеріалів справи, 13 січня 2009 р. позивачу була вручена  письмова вимога банку  від 12 січня 2009 р. про погашення простроченої заборгованості протягом 30 днів з моменту одержання  вимоги про усунення  порушення. Проте, зобов’язання за договором залишились не виконаними. Окрім того, будь-яких заперечень на вищевказану вимогу від позивача на адресу відповідача не надходило. В зв’язку з чим, слід вважати, що позивач ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про існування заборгованості за кредитним договором.        

У відповідності до ч.1 ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.       

Згідно  умов  договору  іпотеки, а також  ст.ст.3,33 Закону України ?ро іпотеку”  від                             15 грудня 2005 р. (з послідуючими змінами та доповненнями) в разі порушення боржником основного зобов'язання, відповідно до іпотеки, іпотекодержатель   має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не  зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, зокрема шляхом звернення на предмет останньої.  

З матеріалів справи видно, що відповідач  звернувся  до приватного нотаріуса Нікітіна Р.В.  з письмовою заявою про вчинення виконавчого напису, в зв’язку з невиконанням боржниками своїх зобов’язань, а 18 червня 2009 р. останнім  було вчинено виконавчий напис, яким пропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 (шістнадцять) в місті Вознесенськ Миколаївської області, що складається з трьох  жилих кімнат, загальною площею 68,0 кв.м, жилою 38,2 кв.м. та належить ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та позивачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі Свідоцтва на  право власності на житло, виданого 09 лютого 1994  р. Органом приватизації  Вознесенської міської Ради  Миколаївської області,  яка  була передана в іпотеку відповідачеві.     

Вищезазначений виконавчий напис було вчинено на підставі ст.87 Закону України „Про нотаріат” та п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172, в порядку п.288 Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом МЮУ від 03 березня             2004 р. № 20/5.     

Щодо твердження позивача про порушення відповідачем  вимог Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, Закону України „Про охорону дитинства”,  оскільки з ним  в квартирі проживає та зареєстрована  малолітня дитина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд  виходить з наступного.     

02 квітня 2007 р., під час посвідчення договору іпотеки, позивачем особисто підписана заява на ім’я нотаріуса, що на день посвідчення договору іпотеки малолітніх та неповнолітніх дітей не зареєстровано. Також, згідно розділу 3 п.3.2  іпотечного договору зазначено, що позивач  має право виключно  на підставі письмової заяви  іпотекодержателя  реєструвати будь – яких осіб  за адресою предмету  іпотеки або вчиняти інші дії, наслідком  яких  зміна правового  статусу предмета іпотеки.   За таких обставин, суд розцінює дії позивача щодо   реєстрації  малолітньої  дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дружини позивача ОСОБА_13 (дата реєстрації 27 січня 2009 р.)  на житловій території предмету іпотеки після укладення договору іпотеки від 02 квітня 2007 р.,  як   спробу ускладнити  стягнення на предмет іпотеки.  

Крім того, наявність чи відсутність неповнолітньої дитини взагалі не впливає на вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки Інструкцією про вчинення нотаріальних дій не передбачено встановлення цього факту. Згода органів опіки та піклування, передбачена               ст.12 Закону України  „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”,  в даному випадку не потрібна, оскільки виконавчий напис не є правочином, а є реалізацією права на звернення стягнення, затверджене вже існуючим правочином – іпотечним договором, який не визнаний недійсним у встановленому законодавством порядку.     

За таких обставин, суд вважає, що посилання в позовній заяві  на те, що в квартирі окрім власника квартири  ще мешкає його малолітня  донька  не  є підставою для  визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України ).      

При цьому, судом враховано, що власниками квартири є  ОСОБА_8, ОСОБА_9,              ОСОБА_10  (до шлюбу – ОСОБА_11 та позивач ОСОБА_1, які  і мали право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.      

Статтею 17 Закону України „Про охорону дитинства”  передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.      

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вищезазначені позивачем обставини  не можуть бути підставою для визнання  виконавчого  напису таким, що не підлягає виконанню, так як в даному випадку  судом не встановлено  порушень Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” та  на момент укладення Договору іпотеки (02 квітня 2007р.),   в  спірній  квартирі не  проживали та не були зареєстрованими малолітні чи неповнолітні діти позивача, і такі ніколи не були  співвласниками даної  квартири. Малолітня дитина ОСОБА_12  була зареєстрована  за вказаною адресою вже  під час дії Договору іпотеки та всупереч зобов’язанням  позивача  не реєструвати після укладення Договору іпотеки  право   проживання будь-яких третіх осіб  на території предмета іпотеки.       

За   правилами  ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.     

Відповідно до ст.ст.10,11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.     

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.     

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.     

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.     

Ст.60 ЦПК України однозначно визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.     

В судовому засіданні позивачем та представником позивача не доведено неправомірність вчинення нотаріусом виконавчого напису.       

Отже, враховуючи наведене, аналізуючи норми чинного законодавства, оцінюючи всі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до  висновку, що виконавчий напис відповідає вимогам чинного законодавства і  підлягає виконанню.       

За таких обставин, судом не встановлено порушення прав позивача діями відповідача і тому, суд вважає, що правових  підстав для задоволення позову немає.       

На підставі викладеного,  керуючись Інструкцією „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, Законом України „Про іпотеку”, Законом України „Про виконавче провадження”, ст.ст. 526, 525, 589, 1050 ЦК України, 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -       

ВИРІШИВ :  

 В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1      до Публічного акціонерного товариства  „ВТБ Банк”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу  Нікітін Руслан Володимирович, ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10, ОСОБА_2, Відділ Державної виконавчої служби  Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області,  Служба у справах дітей Вознесенської міської Ради Миколаївської області, орган опіки та піклування Вознесенської міської Ради Миколаївської області,    про  визнання  виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню   ,   -  відмовити.  

Рішення  може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області  через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області  шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з  дня  його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя                                                                   Т.В. Серебрякова