Справа №22-ц-32081/2010р. Головуючий в 1 інстанції Позняк О.М.
Доповідач Берзіньш В.С.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеля-
ційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Берзіньш В.С.
Суддів: Павловської І.Г.
Шестакової Н.В.
при секретарі Моногошевій В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на частку домоволодіння, визнання права власності на частку земельної ділянки,
за апеляційною скаргою заступника прокурора АРК на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2004 року та додаткове рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2004 року ,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2004 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на частку домоволодіння, визнання права власності на частку земельної ділянки. Позов мотивовано тим, що 20.12.2003р. між нею та відповідачем по справі було укладено договір купівлі-продажу 2\3 частки АДРЕСА_1 із відповідною часткою надвірних будівель і часткою земельної ділянки, на якій розташовано цей будинок. Зазначений право чин був оформлений між сторонами шляхом складання розписки, відповідно до якої відповідач прийняв від позивачки 135 150грн. та передав їй в розпорядження будинок і документи на нього. Оскільки в подальшому відповідач ухилився від нотаріального оформлення правочину, просила визнати його дійсним відповідно до положень ст.47 ЦК України та визнати за нею право власності на 2\3 частки спірного домоволодіння і частку земельної ділянки.
Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 17.09.2004 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано угоду купівлі-продажу від 20.12.2003 р. частки домоволодіння та частки земельної ділянки, розташованих по вул. Чорноморська, 17 в м.Сімферополі, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсною.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на частину АДРЕСА_1 у вигляді наступних споруд:
- жилого будинку, вказаного у технічному паспорті під літерою «А», з прибудовами до нього, які зазначені під літерою «а-1» і літерою «а-2»;
- сараю, зазначеного у технічному паспорті під літерою «Д»;
- убиральні, зазначеної в технічному паспорті під літерою «П»;
- незакінченого будівництвом жилого будинку площею забудови 12 х 12 кв.м.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на 2/3 земельної ділянки, розташованої при АДРЕСА_1 (яка має кадастровий номер 01 101 000 00:03:005:0121, згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку КМ № 140355 від 01.03.2004 р.).
Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2004 року визнано право власності за ОСОБА_2 на 2/3 частки АДРЕСА_1.
2
На зазначені рішення суду заступником прокурора м.Сімферополя АРК подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду від 17.09.2004р. і додаткового рішення суду від 05.11.2004р., як незаконних та необґрунтованих, ухвалення рішень судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст.47,105 ЦК України, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В засіданні апеляційного суду прокурор та представник третьої особи ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги; ОСОБА_2 В та її представник в засідання апеляційного суду не з’явились, у задоволенні їх клопотань про відкладення розгляду справи колегією відмовлено.
Враховуючи, що спадкоємцем третьої особи по справі ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_5, яка бере участь у справі, колегія вважає можливим розглянути справу в цьому ж судовому засіданні.
Обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на них та перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.303,309ч.1п.4 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Постановлюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із обгрунтованості заявлених вимог. Такі висновки суду не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать вимогам чинного законодавства.
Так ст.47ч.2 ЦК України в редакції 1963р., якою обґрунтовувались позовні вимоги та висновки суду першої інстанції, передбачалось, що якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.
Відповідно до положень ст.227 ЦК України в редакції 1963р., чинній до 01.01.2004р., договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність правочину
(ст.47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Рад.
Статтею 202 ЦПК України в редакції 1963р., чинного на час винесення оспорюваних рішень судом, встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови №3 від 28.04.1978р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними», чинній на час ухвалення оспорюваних рішень судом, звертав увагу судів на те, що правило ч.2ст.47 зазначеного ЦК України не може бути застосовано, якщо для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Частиною 1ст.105 ЦК України в редакції 1963р. передбачалось, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним відхиленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатись цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Між тим, із матеріалів справи слідує, що угода купівлі-продажу, датована 20.12.2003р., містить умову про продажу земельної ділянки, яка на цей час не знаходилась у власності
3
ОСОБА_3 (а.с.4). Проте судом визнано дійсною угоду від 20.12.2003р. та визнано право власності за позивачкою на підставі цієї угоди як на частку земельної ділянки, так і на незакінчений будівництвом жилий будинок площею забудови 12 х 12 кв.м., який не прийнято до експлуатації та на який відсутні документи щодо законності його будівництва, зокрема, належно затверджений проект. Також визнано право власності на конкретні приміщення і будівлі, що не передбачено в розписці та відсутні дані про реальний поділ домоволодіння між його співвласниками.
Не надано позивачем і належних та допустимих доказів наявності факту ухилення відповідача від нотаріального оформлення угоди.
Крім того, із змісту розписки ОСОБА_3, якою позивачем обґрунтовано укладення 20.12.2003р. угоди купівлі-продажу нерухомості, слідує, що ОСОБА_3 крім частки домоволодіння відчужується також земельна ділянка, яка належить йому на підставі держакту серія КМ №140355 від 01.03.2004 року.
Зазначене свідчить про укладення угоди купівлі-продажу між сторонами по справі після 01.03.2004р. та заперечуються доводи позивачки про укладення угоди купівлі-продажу частки домоволодіння і земельної ділянки 20 грудня 2003 року.
Між тим, відповідно до ст.657 ЦК України, чинного з 01.01.2004р. в редакції, чинній на час ухвалення судом оспорюваних рішень, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Статтею 132ч.4 ЗК України також встановлено, що угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Положеннями ч.2ст.220 ЦК України, чинного з 01.01.2004р., передбачається можливість визнання судом дійсною угоди, яка потребує нотаріального посвідчення, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, а друга ухиляється від нотаріального оформлення угоди.
Проте, правила ч.2ст.220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення такого правочину, відповідно до ст.ст.210,640 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення судом оспорюваних рішень, пов'язувався з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов'язків. Статтею 334ч.4 зазначеного ЦК України в редакції, чинній до 16.03.2010р., також передбачалось, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Таким чином, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішень суду і підставою для виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги.
На підставі викладеного, рішення суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора АРК задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя АРК від 17 вересня 2004 року і додаткове рішення цього ж суду від 05 листопада 2004 року – скасувати.
ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину дійсним, визнання права власності на частку домоволодіння, визнання права власності на частку земельної ділянки – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді: Берзіньш В.С. Павловська І.Г. Шестакова Н.В.