Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року грудня місяця „20” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Курської А.Г.

            Суддів: Горбань В.В.

Макарчук Л.В.

                      При  секретарі:

                                З участю прокурора: Савенко М.С.

Туробової Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, до ОСОБА_11, ОСОБА_12, 3 особа – орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації АР Крим, про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою, вселення в квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від  22 липня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    30 грудня 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_12 про визначення порядку користування квартирою. Вимоги мотивовані тим, що вони є співвласниками квартири   АДРЕСА_1. Зазначену квартиру  ОСОБА_11 отримала на склад сім’ї -  ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. Після отримання квартири вони сім’єю проживали в зазначеній квартирі. Відповідачка ОСОБА_12 звернулася до них з проханням зареєструватися в квартирі, оскільки їй більш ніде було зареєструватися, позивачі погодилися. 17.04.2006 року квартира була приватизована на усіх зареєстрованих в квартирі. Після приватизації квартири відповідачка почала чинити перешкоди позивачам у проживанні в квартирі, влаштовувала постійні сварки, умови проживання для них і їх сина в квартирі були нестерпними, тому вони з’їхали з квартири. Після цього відповідачка змінила на вхідних дверях замки і вони не мають можливості потрапити до квартири, хоча 3/5 частки квартири належать їм на праві власності. Квартира складається з трьох ізольованих кімнат, кожна з яких площею 12,6 кв.м, 18,5 кв.м, 13,3 кв.м., кухні, ванної, туалету, коридору, балкону.  Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, зазначили в якості відповідача також ОСОБА_11, в якості 3 особи - орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації АР Крим.   Просять з урахуванням інтересів дітей визначити порядок користування квартирою наступним чином – виділити у користування позивачів кімнати площею 12,6 кв.м, 13,3 кв.м з Ѕ частиною лоджії, відповідачкам виділити кімнату площею 18,5 кв.м та Ѕ частину лоджії, кухню, ванну, вбиральню, коридор, балкон  залишити в спільному користуванні, зобов’язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні квартирою, вселити їх у квартиру.

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

      В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_10, просять  рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачки  ОСОБА_6, представника позивача ОСОБА_7, відповідачів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що питання визначення порядку користування квартирою ст. 364 ЦК України не вирішує. Правила ст. ст. 9, 150 ЖК України також не регулюють визначення порядку користування квартирою. Позовних вимог щодо визначення порядку користування квартирою з інших правових підстав позивачі у встановленому ЦПК України порядку не заявляли. Посилання позивачів на  п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»  судом не приймається, оскільки вказана постанова прийнята з метою правильного та однакового застосування законодавства про приватну власність, яке вже втратило чинність (зокрема, Закон України «Про власність», Цивільний кодекс Української РСР (1963 року). При цьому також зазначив, що позивачі не надали доказів, що спірна квартира не підлягає поділу в натурі (є неподільною) та неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається зі змісту уточненої позовної заяви позивачі, посилаючись на те, що спірна квартира, яка знаходиться  в багатоповерховому будинку, не підлягає  поділу в натурі, оскільки неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, тому просили встановити порядок користування приміщеннями спірної квартири. При цьому позивачі, посилаючись на ч. 1 ст. 364 ЦК України, лише констатували, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Проте, оскільки  спірна квартира не підлягає поділу в натурі просили  встановити порядок користування даною квартирою.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог позивачів і на свій розсуд визначив, що заявлені вимоги позивачів про встановлення порядку користування квартирою ґрунтуються на правилах ст. 364 ЦК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що сам по собі факт неправильного посилання позивачів на норми матеріального права не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідно до правил ст. 214 ЦПК України обов’язком саме суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При апеляційному перегляді справи встановлено, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 17 квітня 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в порядку приватизації на праві спільної часткової власності (у рівних частках по 1/5) належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Квартира складається із 3-х жилих кімнат, кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору. Всі кімнати ізольовані, розмір кожної – 18,5 кв.м, 13,3 кв.м, 12,6 кв.м, кухня – 9, 1 кв.м (а.с. 108).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є відповідно до ст.  356 ЦК України спільною частковою власністю.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Порядок володіння і користування спільним майном може бути встановлений за взаємною згодою співвласників.

Отже, у зв’язку з тим, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов’язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо встановлення порядку користування квартирою, яка належить позивачам і відповідачам на праві спільної часткової власності, позивачі, об’єднавши свої частки, просили на належні їм 3/5 частини спірної квартири виділити в користування дві жилі кімнати площею 13,3 кв.м та 12,6 кв.м, а відповідачам на належні їм 2/5 частини жилу кімнату площею 18, 5 кв.м. Кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишити у спільному користуванні.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що кожному з них на праві власності належить по 1/5 частки у спірній квартирі, вони не згодні на об’єднання своїх часток і виділення у спільне користування кімнати площею 18,5 кв.м. При цьому зазначили, що ОСОБА_11 є людиною похилого віку, інвалідом першої групи за зором, потребує за станом здоров’я для проживання окремої кімнати і постійного догляду.

Приймаючи до уваги зазначені обставини, колегія суддів вважає за неможливе встановити порядок користування спірною квартирою за запропонованим позивачами варіантом, оскільки при такому порядку користуванні квартирою порушуються права інших співвласників.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову позивачів про встановлення порядку користування спірною квартирою.

Оскільки суд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з’ясування обставин справи, які мають  значення для справи, що відповідно до п. п. 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позову про встановлення порядку користування квартирою з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів та підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні квартирою і вселення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не довели порушень  їх прав з боку відповідачів, тому їх права як співвласників є непорушеними і не підлягають судовому захисту.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як зазначено у частині першій статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Позбавлення або обмеження у здійсненні права власності можливе лише у випадках і порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При розгляді справи встановлено, що позивачі є власниками 3/5 часток спірної квартири і мають право на користування даною квартирою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції визнав встановленим, що відповідачі не перешкоджають позивачам у користуванні спірною квартирою.

Проте, такий висновок суду суперечить фактичним обставинам справи.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі тривалий час не проживають у спірній квартирі. За цей час відповідачі змінили замки на вхідних дверях у зв’язку з чим позивачі позбавлені вільного  доступу до квартири.

Крім того, після того як позивачі заявили про свій намір поселитися в спірній квартирі між ними та відповідачами стали виникати сварки, що підтверджується матеріалами справи.

Зазначені обставини не спростовані відповідачами.

           У засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі заперечували проти позову позивачів про вселення в спірну квартиру, посилаючись на те, що вони забезпечені житлом.

            Отже, суд першої інстанції у порушення вимог закону належним чином не перевірив доводів сторін, неповно з’ясував обставини справи, не дав їм належної оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що між сторонами існує спір щодо користування спірною квартирою.

Таким чином, встановивши, що між сторонами існує спір щодо користування спірною квартирою і те, що відповідачі заперечують проти вселення позивачів, колегія суддів, виходячи з правил статей 319, 321, 391 ЦК України дійшла висновку, що право позивачів є порушеним і підлягає судовому захисту шляхом вселення.

Колегія суддів вважає, що неможливість визначення порядку користування жилим приміщенням між його співвласниками не може бути підставою для відмови  в задоволенні позову про вселення у це жиле приміщення інших із його співвласників.

Посилання відповідачів на те, що позивачі забезпечені іншим житлом, не може бути  безумовною підставою для відмови в позові про їх вселення у це жиле приміщення, оскільки сторони мають рівне право на користування та розпорядження спірною квартирою.

Колегія суддів вважає, що відповідно до вимог частини 4 статті 29 ЦК України разом з позивачами підлягають вселенню в спірну квартиру також і їх малолітні діти.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з’ясування обставин справи, які мають  значення для справи,  що відповідно до п. п. 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення в цій частині з ухваленням нового про задоволення позову.  

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задовольнити частково.              

Вселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, та малолітніх дітей: ОСОБА_8, ОСОБА_9,  ОСОБА_10 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_12, ОСОБА_11 не чинити перешкоди ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їх малолітнім дітям: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні позову про визначення  порядку користування квартирою АДРЕСА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:         Курська А.Г.                 Горбань В.В.                  Макарчук Л.В.