У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       24 листопада   2010 року  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Луніна С.В.

суддів  Кірюхіної М.А.  

Адаменко О.Г.

при секретарі  Бініашвілі Б.Ш.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі   цивільну  справу  за   позовом  ОСОБА_5  до  Кримського РУ «Приватбанк» та  Публічного  акціонерного   товариства    комерційний  банк  «Приватбанк»  про  зміну   формулювання  причини  звільнення, за  апеляційною скаргою  ОСОБА_5 на рішення  Центрального  районного суду   м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим  від  10 серпня  2010 року ,-

ВСТАНОВИЛА:

           У лютому 2010 року ОСОБА_5  звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про зміну формулювання причини звільнення, мотивуючи тим, що він працював водієм-інкасатором Кримського РУ ПАТ КБ «Приватбанк», наказом № ZAKL - 2009/1 – 8701 від 29 грудня 2009 року він був звільнений з роботи у зв’язку із втратою довір’я за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України. Просив визнати формулювання причини звільнення за п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України невірним та таким, що не відповідає дійсності, вказавши причиною звільнення пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності штату, про що зробити відповідний запис в трудовій книжці.

         У квітні 2010 року ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги в частині зміни формулювання причини звільнення, просив вказати причину звільнення -  за власним бажанням  за статтею 38 КЗпП України.

         Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 серпня 2010 року у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_5 судові витрати по справі.

         Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування усіх обставин справи. Вважає, що позивачем не доведено як його вини,  так і  заподіяння шкоди,  а судом не встановлено причинно – наслідкового зв’язку між ними.

         Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга є  необґрунтованою і    не підлягає задоволенню з наступних підстав.

         Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

          Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача не порушені,  а тому захисту      не підлягають.

         З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи, фактичним обставинам і вимогам закону – статтям 21, 36, 38, п.2 ч.1 ст.41, ч.3 ст.235 КЗпП України.

         Відповідно до п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

         Як правильно встановлено судом першої інстанції,   ОСОБА_5 з 2002 року працював на посаді водія  охоронця,  а з 2005 року  на посаді  водія – інкасатора Сімферопольської філії ЗАТ КБ «Приватбанк»(а.с.5 – 6). 17 грудня 2009 року його було відсторонено від роботи, а наказом № ZAKL - 2009/1 – 8701 від 29 грудня 2009 року - звільнено у зв’язку зі втратою довіри за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України з формулюванням: за винні дії, що виразилися в фальсифікації показань пробігу автотранспорту з метою привласнення паливно-мастильних матеріалів, які дають підстави для втрати  довіри з боку Банку(а.с.7).

         Відповідно до  договору від 07 травня 2992  року між  Банком   та ОСОБА_5  укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність(а.с.25).

         Факт учинення відповідачем  винних дій підтверджується висновком службового розслідування Департаменту внутрішньої безпеки ГО від 29 грудня 2009 року, яким  встановлено факти приписки пробігу автомобіля та втручання в роботу спідометру з метою привласнення паливно - мастильних матеріалів(а.с.29 – 31).

    Таким чином колегія  вважає правильними висновки суду першої інстанції, що факт вчинення  позивачем винних дій  відповідачем доведено,              порядок звільнення,  передбачений ч.3 ст. 40,  ст.  43 КЗпП України,  додержано.

         Частиною 3 статті 235 КЗпП України обумовлена можливість зміни судом формулювання причини звільнення лише неправильною юридичною кваліфікацією звільнення.

         Судом безперечно встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_5   у зв’язку з втратою довір’я за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України повністю відповідає фактичним обставинам, викладеним у наказі.

         Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

         Будь – яких доказів щодо вираження волевиявлення позивача про звільнення за власним бажанням у встановленому законом порядку, у порушення вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.11 ЦПК України, ним не надано.      

         Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду,  зводяться до тих же самих заперечень,  висловлених  в суді першої інстанції,  які судом були перевірені і ним дана належна оцінка.  

       Зважаючи на вищенаведене,  колегія  суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи,  дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317, 324, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

         Апеляційну скаргу ОСОБА_5  відхилити.

         Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2010 року залишити без змін.

         Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.  

         Судді: