Р І ШЕ Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«06» грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Ісаєва Г.А.
Суддів: Підлісної І.А.
Белинчук Т.Г.
При секретарі: Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Молодіжне-1» до ОСОБА_5 про стягнення необґрунтовано нарахованої та сплаченої заробітної плати
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
08 червня 2010 року КП «Молодіжне-1» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення необґрунтовано нарахованої та сплаченої заробітної плати у розмірі 4008 грн. 32 коп. мотивуючи вимоги положеннями статей 130, 134, 136 КЗпП України.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач працювала на посаді головного бухгалтера КП «Молодіжне-1» та без належних наказів нараховувала надбавку до заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_6 за період з 01 червня 2007 року по 31 жовтня 2007 року в розмір 1496 грн. 32 коп. Також вона необґрунтовано нараховувала надбавку до своєї заробітної плати за період з 03 травня 2007 року по 31 серпня 2007 року в розмірі 2512 грн. В казані порушення були встановлені перевіркою контроль-ревізійного відділу. Просить стягнути необґрунтовано нараховані та сплачені суми.
Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2010 року позовні вимоги КП «Молодіжне-1» задоволені. З ОСОБА_5 стягнуто на користь КП «Молодіжне-1» необґрунтовано нараховану та сплачену заробітну плату у розмірі 4008 грн. 32 коп., судовий збір в розмірі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а усього 4179 грн. 32 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду і просить постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог КП «Молодіжне-1» відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено книгу реєстрації наказів, яку вона просила витребувати у позивача, в якій і зазначено накази про нарахування їй та ОСОБА_6 надбавки, відповідно до яких вона і нараховувала вказані суми.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановляючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції обґрунтував свої висновки положеннями статей 22, 1166 ЦК України.
Однак погодитися з такими висновками не можна, оскільки позовні вимоги мотивовані положеннями норм трудового права, та позивачем поставлено питання про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 перебувала у трудових стосунках з позивачем, та працювала на посаді головного бухгалтера, наказом № 15-К від 13.11.2007 року звільнена за п.1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.
Позивач звернувся до суду з позовом про ОСОБА_5 про стягнення необґрунтовано нарахованої та сплаченої заробітної плати у розмірі 4008 грн. 32 коп. мотивуючи вимоги положеннями статей 130, 134, 136 КЗпП України.
У судовому засіданні позивач не змінював свої позовні вимоги, та це підтверджено представником позивача колегії суддів.
Відповідно до положень частини 1 та 2 статі 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
При покладені матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями ( (бездіяльністю) працівників.
Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Положення статті 134 визначають випадки повної матеріальної відповідальності.
Як пояснила колегії суддів відповідачка договір про повну матеріальну відповідальність з нею не укладався, вказане також підтверджено представником позивача.
На підставі направлення № 876 від 24.03.2009 р. в КП « Молодіжне-1» проводилася перевірка контрольно-ревізійним відділом в м. Сімферополі і Сімферопольському районні КРУ в АР Крим. На підставі вказаної перевірки було складено акт № 22-21г-37 від 12.05.2009 року, відповідно до якого ОСОБА_5 перебуваючи на посаді головного бухгалтера КП «Молодіжне-1» необґрунтовано нараховувала надбавку до заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_6 за період з 01 червня 2007 року по 31 жовтня 2007 року в розмір 1496 грн. 32 коп., п також необґрунтовано нараховувала надбавку до своєї заробітної плати за період з 03 травня 2007 року по 31 серпня 2007 року в розмірі 2512 грн.
Представник позивач пояснила колегії суддів, що про наслідки перевірки контрольно-ревізійним відділом їм стало відомо з дати укладення акту від 12.05.2009 р.
Відповідно до частини 3 статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Позивачу стало відомо про порушення з дати складення акту КРВ від 12.05.2009 рок, проте з позовом до суду він звернувся тільки 08 червня 2010 року (а.с. 3), питання про поновлення пропуску строку не ставив, поважності причин пропуску строку звернення до суду для вирішення трудового спору не зазначив.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 4 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» убачається, що встановлений статтею 233 КЗпП строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Ураховуючи, що має місце неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову за пропуском строку.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову Комунального підприємства «Молодіжне-1».
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.