У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     24 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Луніна С.В.,

суддів Кірюхіної М.А.  

Адаменко О.Г.

при секретарі Бініашвілі Б.Ш.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом  ОСОБА_5  до  Железнодорожної   районної  ради  м.Сімферополя  АР  Крим,  Залізничного  відділу  державної  виконавчої  служби Сімферопольського  міського   управління  юстиції  АР  Крим , Головного  Управління   Державного  Казначейства   України в  АР  Крим  про  стягнення  моральної  шкоди,  

за апеляційною скаргою  ОСОБА_5   на рішення  Залізничного районного  суду м. Сімферополя  АР  Крим від 07 вересня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2003 року  ОСОБА_5 звернувся  до  суду  з позовом   до  Відділу  державної  виконавчої  служби Залізничного  району   Сімферопольського  міського   управління  юстиції  АР  Крим  про  відшкодування  матеріальної  та моральної  шкоди.

 Позовні  вимоги  мотивовані  тим, що    з вини державного виконавця  тривалий час  не були виконані судові рішення  про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі.  На  підставі   наведеного   та  з посиланнями  на ст.56 Конституції  України , ст.11 Закону  України  «Про  державну виконавчу   службу», ст.86 Закону  України  «Про  виконавче  провадження», ст. 440-1 ЦК  України  позивач  просив   суд   стягнути   з  ВДВС  Залізничного  району  Сімферопольського  МУЮ АР  Крим   на  його  користь  матеріальну  шкоду   у  розмірі  5152,82 грн. та   моральну  шкоду   у  розмірі 10000 грн., завдану  бездіяльністю , невиконанням   судових  рішень  та порушенням  його  законних  прав.

05 липня 2004 року  позивач  звернувся   до  суду   із доповненою  позовною  заявою   та просив   суд  стягнути з  ВДВС  Залізничного  району  Сімферопольського  МУЮ АР  Крим  на його  користь  матеріальну  шкоду  в  розмірі 5152,82 грн.(сума за  виконавчим  листами) та компенсацію  завданої  матеріальної  шкоди   у  розмірі 483,02  грн.,  а  також  моральну  шкоду   у  розмірі 10000 грн..

03 лютого 2009 року  ОСОБА_5  уточнив  позовні  вимоги  та   остаточно   з посиланнями  на  ст.  55,56,124 Конституції  України , п.1 ст. 6, ст. 1 Протоколу №1   Конвенції  про  захист   прав  людини   та  основних  свобод., ст. 86 Закону  України «Про виконавче провадження» , ст. 391 ЦК  України, п.21 Постанови  Пленуму   Верховного  Суду  України  №14  від 26.12.2003 року  просив   суд    стягнути  з  ВДВС  Залізничного  району  Сімферопольського  МУЮ АР  Крим   суму  у  розмірі 10000 грн.-  як компенсацію за  спричинену  посадовими   особами  державної   виконавчої   служби   моральну  шкоду,  а також  стягнути   з боржника – Железнодорожної  районної  ради  м.  Сімферополя  суму   у  розмірі 10000 грн. -  як   компенсацію  за  спричинену   посадовими  особами  цього   органу   моральну  шкоду ,  та  стягнути  понесені   ним  судові   витрати  по  справі.  Від  позовних  вимог   у  частині   стягнення  з  ВДВС  Залізничного  району  Сімферопольського  МУЮ АР  Крим матеріальної  шкоди   за виконавчими  листами   в  розмірі 5152,82 грн. та  компенсації, завданої   матеріальної  шкоди   в  розмірі 483,02 грн.  позивач   відмовився.

Ухвалою суду  від 17 лютого 2004 року  до участі  у справі  як   співвідповідач залучене Головне Управління   Державного  Казначейства   України в  АР  Крим,  але з позовними вимогами  до даного співвідповідача ОСОБА_5  не звертався.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного  суду м. Сімферополя  АР  Крим від 07 вересня 2010 року у  задоволенні   позову ОСОБА_5  відмовлено.

            В апеляційній скарзі  позивач   ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення,  яким  задовольнити  його позовні  вимоги , посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального права, Конституції  України ,  Європейської  конвенції про  захист  прав  людини  та  основних  свобод.  

    У запереченнях на апеляційну скаргу  голова  Железнодорожної районної ради м.Сімферополя  просить  рішення суду залишити без змін як  законне та обґрунтоване.

  Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання,  дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга є  необґрунтованою і    не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.  

             Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову,    суд першої інстанції  виходив з  того, що  відшкодування  моральної шкоди, заподіяної       винними діями державного виконавця,  підлягає за рахунок держави,   а не шляхом стягнення з  відділу державної виконавчої служби,  а  Железнодорожна районна рада  у даній справі виступає як боржник, а  не як         орган державної влади, з якого слід   отримати відшкодування.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Як правильно встановлено судом першої інстанції,  на примусовому виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим   знаходився виконавчий лист за № 3682/2002, виданий Залізничним районним судом м. Сімферополя  про стягнення з бюджету Железнодорожної районної ради м. Сімферополя на розрахунковий рахунок відділу шкіл та дошкільних установ виконкому Железнодорожної районної ради м. Сімферополя 4323 грн. 44 коп. для виплати  ОСОБА_5     Зазначений виконавчий лист було видано судом за заявою стягувача ОСОБА_5 31.01.2003 року.    Зазначене рішення було виконано поетапно: 07.05.2009 року та 30.03.2010 року - із винесенням    постанови про закінчення виконавчого провадження.      

Також   на примусовому виконанні у    Залізничному Відділі державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим  знаходився виконавчий лист №-940/01, виданий 28.05.2002 року  та пред’явлений до виконання 16.06.2002 року  про стягнення з бюджету Железнодорожної райради м. Сімферополя на розрахунковий рахунок відділу шкіл та дошкільних установ виконкому Железнодорожної районної ради м. Сімферополя 829 гривень 38 копійок для виплати ОСОБА_5 Зазначене рішення було виконане 10.03.2010 року із винесенням постанови про закриття виконавчого провадження.  

Судом першої інстанції  правильно встановлено, що за даними виконавчими провадженнями  державним виконавцем здійснювались   необхідні виконавчі дії,   зокрема,   направлялися  відповідні запити  для з’ясування реквізитів рахунків  боржника, надсилалися платіжні доручення, накладалися  арешти на грошові кошти боржника, надсилалися  запити до банку  та інші  необхідні дії.  

Доказів  на підтвердження  того,  що  саме з вини державного виконавця  рішення суду не були виконані тривалий час,  позивач всупереч   вимогам ст.  10, 11, 60 ЦПК України суду не надав,  а рішення суду про визнання бездіяльності  державного виконавця протиправною  не ухвалювалось.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.  

           Згідно зі статтею 1173 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.  

          Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.  

        За змістом п. 21  постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при   розгляді   позовів   фізичних   і  юридичних  осіб  про відшкодування  шкоди  (збитків),  заподіяної діями (бездіяльністю) державного  виконавця,  суди  повинні  виходити  з положень ст. 11 Закону України "   Про державну виконавчу службу"   ,  ст.  86  Закону  України  "Про виконавче провадження"   і враховувати,  що в таких справах відповідачами можуть бути  відповідні  відділи  державної  виконавчої  служби,  в  яких працюють  державні  виконавці,  та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.  

Отже з урахуванням викладеного шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.  

 Таким чином,  колегія суддів вважає  обґрунтованими та відповідними  обставинам справи висновки суду  про відсутність підстав для  відшкодування моральної шкоди з Железнодорожної районної ради м.Сімферополя,  боржника у даному виконавчому провадженні,  та Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим.

З вимогами ж до  належного відповідача - територіального органу Державного казначейства України ОСОБА_5  до суду не звертався,  а тому  суд  першої інстанції    відповідно до  ч.1 ст.  11 ЦПК України розглянув  цивільну справу в межах заявлених ним вимог – до Железнодорожної районної ради м.Сімферополя  та Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим та дійшов обґрунтованого  висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовний вимог,  заявленого до  вказаних  осіб.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції положенням закону колегія суддів відхиляє,  оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні матеріального закону.

Інших доводів     апеляційна  скарга не містить,  і   колегією  суддів не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

      Таким чином,  судова колегія вважає, що   позивач   не надав доказів, які б могли спростувати висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, який  повно та всебічно дослідив обставини справи,  дав належну оцінку всім наявним в справі доказам,  які надали сторони на засадах змагальності,  та  згідно зі ст.212 ЦПК України ухвалив  рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 305, 307, 309, 314, 316,  317, 324, 325, 327 5 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

            Апеляційну скаргу   ОСОБА_5      відхилити.

            Рішення Залізничного районного  суду м. Сімферополя  АР  Крим від 07 вересня 2010 року  залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і  може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти  днів  з  дня    набрання   законної   сили   ухвалою   апеляційного   суду.

 Судді