У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця „20” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Макарчук Л.В.
При секретарі:
Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до філії - Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», Новоозернівської селищної ради АР Крим, комунального підприємства «Бюро «Приватизація», ОСОБА_6, 3 особа – ОСОБА_7, про визнання приватизації незаконною, визнання розпорядження виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради АР Крим від 11.04.2007 року № 57/РП-Н, свідоцтва про право власності, довідок недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
02 квітня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до філії - Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», Новоозернівської селищної ради АР Крим, комунального підприємства «Бюро «Приватизація», ОСОБА_6 про визнання приватизації незаконною, визнання розпорядження виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради АР Крим від 11.04.2007 року № 57/РП-Н, свідоцтва про право власності недійсними. Вимоги мотивовані тим, що під час шлюбу з ОСОБА_6 16.04.2004 року на підставі розпорядження виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради вона отримала однокімнатну АДРЕСА_1. В зазначеній квартирі були зареєстровані – вона, ОСОБА_6 та її мати ОСОБА_7 Посилається на те, що ОСОБА_6 шляхом обману примусив написати заяву на приватизацію ним квартири, як проект, текст якої потім набрати на комп’ютері, посилаючись на те, що вона і її мати вже реалізували своє право на приватизацію житла. В обмін на такі дії ОСОБА_6 пообіцяв оформити нотаріально зобов’язання про передачу права власності на позивачку на Ѕ частку квартири. Через декілька днів після написання нею заяви написаний нею зразок заяви зник, на що ОСОБА_6 повідомив, що заяву викинув, оскільки вона вже не потрібна. Після приватизації квартири відповідач подав заяву про розірвання шлюбу. Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим шлюб між ними був розірваний. Зазначає, що ОСОБА_6 перешкоджає їй і матері користуватися квартирою. Крім того, наприкінці грудня 2009 року позивачці стало відомо, що відповідач використав свій житловий чек на приватизацію житла на суму 2,58 грн., залишок невикористаного чеку складає 1,62 грн. На думку позивачки, по недостовірній довідці ОСОБА_6 безкоштовно приватизував квартиру в сумі, що перевищує вартість його чеку /вдвічі/, чим поглинув їх право на одноразову приватизацію в розмірі одного чеку. Зазначає, що вона і мати використали своє право на приватизацію житла кожна на суму 3,79 грн., залишок невикористаного ними житлового чеку складає 0,82 грн., що підтверджується довідкою ВАТ «Державний ощадний банк України». У зв’язку з вищезазначеним вона і ОСОБА_7 мали право повторної приватизації у межах невикористаного житлового чеку, що підтверджується роз’ясненнями Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 14.10.2003 року. Відповідно п. 5 Положення про порядок передачі квартир /будинків/ у власність громадян передача зайнятих квартир /будинків/ здійснюється в спільну /сумісну або часткову/ власність з письмової згоди усіх членів сім’ї. ОСОБА_6 при приватизації квартири не надавалось згоди ані позивачки, ані її матері, незважаючи на те, що вони зареєстровані в квартирі і без їх згоди приватизувати квартиру було неможливо. Посилається на те, що приватизація квартири була здійснена незаконно. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просила визнати довідки № 12-12/1518 від 14.09.2006 року; 12-12/1519 від 14.09.2006 року; 12-12/1520 від 14.09.2006 року Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України», на підставі яких ОСОБА_6 була приватизована квартира, недійсними, визнати приватизацію незаконною, такою, що здійснена без її згоди, визнати розпорядження виконавчого комітету Новоозерненської селищної ради від 11.04.2007 року № 57/РП-Н недійсним, визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 м. Євпаторія АР Крим, видане на ім’я ОСОБА_6 недійсним.
Ухвалою Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.2010 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_7.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року позов задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради м. Євпаторії АР Крим від 11.04.2007 року № 57/РП-Н про задоволення заяви ОСОБА_6 та передачу йому у власність АДРЕСА_1 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 11.04.2007 року Новоозернівською селищною радою на підставі розпорядження № 57-РП-Н від 11.04.2007 року, на ім’я ОСОБА_6 на АДРЕСА_1. Визнано незаконною приватизацію АДРЕСА_1, яка здійснена ОСОБА_6 на підставі розпорядження виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради АР Крим від 11.04.2007 року № 57-РП-Н. В решті вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7, виконуючий обов’язки голови Новоозернівської селищної ради ОСОБА_8 просять апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану, рішення суду залишити без змін, вважають його законним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивачки, відповідача ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що приватизація спірної квартири проведена з порушенням встановленого для цього порядку відносно одержання згоди інших осіб на здійснення приватизації та за наданням документів, які виявилися недійсними і не відображали об’єму наявного права ОСОБА_6 на повторну приватизацію, необґрунтовано перебільшували такий об’єм та не містили зазначення права інших осіб на участь у приватизації. При цьому визнав встановленим, що приватизацією спірного жилого приміщення одноособово ОСОБА_6 порушені права та інтереси позивачки, яка також мала право на приватизацію спірної квартири.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Згідно зі ст. 65-1 ЖК України наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв, та інше) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно з п. 4, 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизації державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) зазначено, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чеку не є повторною.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Новоозернівської селищної ради № 61 від 08.04.2004 року ОСОБА_5 на сім’ю у складі двох осіб, а саме: її та чоловіка ОСОБА_6, надано однокімнатну АДРЕСА_1, що підтверджується ордером № 384 від 16 квітня 2004 року (а.с. 6).
Розпорядженням голови Новоозернівської селищної ради від 11.04.2007 року ОСОБА_6 надано згоду на приватизацію АДРЕСА_1 на підставі його заяви від 25.09.2006 року (а.с. 75, 54).
11.04.2007 року ОСОБА_6 на підставі зазначеного розпорядження Новоозернівською селищною радою видано свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 (а.с. 9).
На час проведення приватизації в спірній квартирі були зареєстровані та проживали позивачка ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – мати позивачки, що підтверджується наявною у справі довідкою (а.с. 7).
Як убачається з матеріалів справи, приватизація спірної квартири була проведена на підставі заяви ОСОБА_6, в якій останній зазначив, що він один має право на приватизацію спірного жилого приміщення, надавши при цьому довідки Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний Банк України» від 14.09.2006 року, зі змісту яких вбачається, що на ім’я ОСОБА_6 сума використаних житлових чеків складає 0,75 грн., залишок невикористаних житлових чеків складає 3 грн. 45 коп. (а.с. 81), а на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_7 сума використаних житлових чеків складає 4 грн. 20 коп. (а.с. 82,83) та заяву ОСОБА_5 і ОСОБА_7 від 20.09.2006 року, в якій зазначено, що вони свої житлові чеки в суме 4 грн. 20 коп. використали повністю (а.с. 84).
Проте, в обґрунтування позовних вимог позивачкою надані довідки Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» № 12/28/5369 від 23.12.2009 року, № 12/28/5370 від 23.12.2009 року та № 12/28/5371 від 23.12.2009 року (а.с. 17, 18, 19), зі змісту яких вбачається, що довідки видані операційним відділом Рівненського обласного управляння ВАТ «Державний ощадний банк України» від 14.09.2006 року є недійсними, оскільки в них неправильно зазначені суми використаних житлових чеків позивачкою, відповідачем та ОСОБА_7
Так, ОСОБА_6 фактично використано житловий чек на приватизацію житла за адресою: м. Рівне, вул. Київська, б. 42 кв. 28 згідно із дорученням № 75 на суму 2,58 грн., залишок невикористаних чеків складає 1,62 грн. Позивачкою та ОСОБА_7 фактично використані житлові чеки на суму 3,79 грн., залишок невикористаних житлових чеків для кожної складає 0,41 грн.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка, відповідач ОСОБА_6 та третя особа ОСОБА_7 мали рівне право на приватизацію відповідно до правил ст. 48 ЖК України та роз’яснень Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 14.10.2003 року в межах встановленої санітарної норми та залишку номінальної вартості житлового чеку, а у разі реалізації такого права лише одним з них, при умові наявності письмової згоди інших осіб, які мають право на таку приватизацію.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дав належну правову оцінку заяві позивачки від 20.09.2006 року про надання згоди на приватизацію квартири одноособово ОСОБА_6 у зв’язку з повним використанням нею житлових чеків та дійшов правильного висновку про порушення порядку подачі відповідної заяви до органу приватизації та зазначив, що дана заява фактично не відповідала дійсним обставинам в частині повного використання позивачкою житлового чеку та не відображали дійсної волі позивачки на відмову від реалізації свого права на приватизацію квартири, оскільки вона ґрунтувалася на даних, викладених у довідках від 14.09.2006 року, які не відповідали дійсності та й подальшому були визнані недійсними самим банком.
З урахуванням вищенаведеного та виходячи з правил вищезазначених вимог закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка нарівні з відповідачем мала право на приватизацію спірного жилого приміщення, проте приватизація спірної квартири відбулася з порушенням встановленого порядку проведення приватизації та за наданням недійсних документів, чим порушені права та інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту, та правильно ухвалив рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідач ОСОБА_6 не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Довід апеляційної скарги про те, що позивачці та третій особі ОСОБА_7 на час приватизації було достеменно відомо, що свої житлові чеки на приватизацію квартири в м. Рівне України вони використали неповністю, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи, зокрема довідками Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 23.12.2009 року.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що волевиявлення позивачки та її матері ОСОБА_7 були вільними і відповідали їх внутрішній волі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо недоведеності зазначених обставин.
Довід скарги про те, що право на приватизацію спірної квартири мав тільки ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки відповідно до довідок Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 23.12.2009 року позивачкою та ОСОБА_7 фактично використані житлові чеки на суму 3,79 грн., залишок невикористаних житлових чеків для кожної складає 0,41 грн., а це безспірно підтверджує, що вони також мали право приймати участь у приватизації спірного жилого приміщення.
Не є прийнятним довід скарги про те, що згода позивачки та ОСОБА_7 на приватизацію квартири у зв’язку з використанням ними такого права була не потрібна, оскільки така письмова згода на приватизацію житла не потрібна лише у випадку, коли члени сім’ї наймача вже використали право на приватизацію житла, але як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивачка та ОСОБА_7І в межах встановленої номінальної вартості житлових чеків їх не використали, тому мали право на приватизацію нарівні з відповідачем ОСОБА_6
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на рішення Апеляційного суду АР Крим від 08.12.2009 року, яким встановлено, що згода ОСОБА_7І на приватизацію квартири була не потрібна, оскільки вона з донькою раніше вже приватизували житло в м. Рівне і використали житлові чеки повністю, то колегія суддів вважає, що зазначені обставини не можуть мати преюдиційного характеру при розгляді даної справи, оскільки на час ухвалення зазначеного рішення суд виходив із того, що ОСОБА_7 і її донька використали житлові чеки і не мають права на приватизацію. При цьому не були предметом дослідження та оцінки апеляційного суду довідки Рівненського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» від 23.12.2009 року, які по суті є новими доказами. При розгляді спору за позовом іншого позивача, саме ОСОБА_5, судом першої інстанції встановлено, що позивачка та третя особа ОСОБА_7 використали житлові чеки неповністю і мали право на приватизацію спірного жилого приміщення, тому була потрібна їх згода на приватизацію квартири ОСОБА_6
Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.